Это наше дело. АО «Лига правовой защиты» оказало правовую помощь ответчику по делу о взыскании сумм, причитающихся при увольнении, и возмещении морального вреда.
Некий
гражданин решил (сам или надоумили) взыскать якобы невыплаченную заработную
плату за несколько лет и еще некую сумму ̶д̶л̶я̶ ̶л̶и̶ч̶н̶о̶г̶о̶
̶о̶б̶о̶г̶а̶щ̶е̶н̶и̶я̶ в качестве морального ущерба. Ответчик заработную плату
добросовестно выплачивал. Однако имелись незначительные отклонения от порядка
ведения первичной документации. Отклонения незначительные, но затрудняющие
доказывание выплаты заработной платы. Моральные же «страдания» истца не обосновывались
ни чем и были вызваны тем, что истец был уволен не «по статье», хотя основания
для этого имелись, а по собственному желанию.
Ответчик
доказал ̶ч̶т̶о̶ ̶о̶н̶ ̶н̶е̶ ̶в̶е̶р̶б̶л̶ю̶д̶
выплату заработной платы. Суд пришел к выводу о том, что ̶с̶т̶р̶о̶и̶т̶ь̶
̶т̶р̶у̶д̶о̶в̶ы̶е̶ ̶о̶т̶н̶о̶ш̶е̶н̶и̶я̶ ̶н̶а̶ ̶д̶о̶в̶е̶р̶и̶и̶ ̶н̶е̶ ̶с̶т̶о̶и̶т̶ надлежащими
и допустимыми, достаточными и достоверными доказательствами ответчиком доказано
в ходе судебного разбирательства, что в день увольнения истцу были выплачены
все суммы, принадлежащие ему на этот день суммы.
Решение
устояло в апелляции. Спасибо судьям за профессионализм и справедливость!
Интересно, адвокат истца был в ̶д̶о̶л̶е̶
курсе необоснованных требований истца?
Берегите себя, ̶б̶о̶й̶т̶е̶с̶ь̶ ̶у̶в̶о̶л̶е̶н̶н̶ы̶х̶
̶с̶о̶т̶р̶у̶д̶н̶и̶к̶о̶в̶ документируйте выплату заработной платы надлежащим
образом.
Справа № 758/12846/17
Р
І Ш Е Н Н Я
І
М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 серпня 2019 року місто
Київ
Подільський районний суд м.Києва у складі:
головуючого - судді Ларіонової Н.М.,
при секретарі судового засідання Філіпповій О.В.,
Мариненко Я.С.,
Артюшенко К.С., Гальчинській А.О.,
за участю: представника позивача - адвоката Лісовського
Р.А.,
представників відповідача - Онищенка М.М. та адвоката
Фроня Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі
районного суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільної
справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС Офіс
ЛТД» про стягнення сум, що належать при звільненні, та відшкодування моральної
шкоди, -
В
С Т А Н О В И В:
В вересні 2017 р. позивач ОСОБА_1 , інтереси якого
представлені адвокатом Лісовським Р.А., звернувся до суду з позовом, в якому
просить стягнути з відповідача ТОВ «АВС Офіс ЛТД» невиплачену заробітну плату в
розмірі 313 684,49 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку в
розмірі 28 821,86 грн. та моральну шкоду в розмірі 100 000,0 грн.
Позов мотивний тим, що з 01.06.2011 по 01.08.2017 р.
позивач працював у відповідача комірником. 28.07.2017 р. позивачем була подана
заява відповідачу про звільнення з роботи з 15.08.2017 р. за угодою сторін, але
звільнено позивача було 01.08.2017 року. Стверджує, що за весь період роботи
позивачу не виплачувалась заробітна плата, у відпустці позивач не був жодного
разу, компенсація за невикористані відпустки позивачу не виплачувалась.
Невиплатою позивачу належних йому при звільненні сум йому заподіяно моральну
шкоду, яка полягає у моральних стражданнях в зв`язку з порушенням його трудових
прав та через втрату нормальних життєвих зв`язків, розмір якої він оцінює у 100
тис.грн. Дані обставини є підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою від 02.10.2017 р. вищевказаний позов на підставі
ст.121 ч.1 ЦПК України (2004 р.) був залишений без руху з наданням позивачеві
строку для усунення недоліків, а саме: сплатити судовий збір за вимоги про
стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та відшкодування
моральної шкоди.
Недоліки позивачем були усунуті, провадження у справі
було відкрито ухвалою 09.11.2017 р.
Ухвалою від 09.11.2017 р. позивачу відмолено у
забезпеченні вищевказаного позову, який представник позивача просив забезпечити
шляхом накладення арешту на всі грошові кошти відповідача.
Відповідно п.9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК
України (2017 р.) застосуванню при розгляді даної справи підлягають норми
чинного з 15.12.2017 р. ЦПК України (2017 р.), справа розглянута в порядку
спрощеного позовного провадження.
В січні 2018 р. представником відповідача - директором
Товариства Онищенком М.М. було подано відзив, в якому сторона відповідача
просила відмовити в позові, посилаючись на його безпідставність, оскільки зарплата
позивачу виплачувалась та відпустки надавались, заборгованості перед позивачем
відповідач не має. Стверджує, що лише посилання позивача на «невиплату»
зарплати з 2011 р., при тому, що з позовом він звертається лише в 2017 р., вже
викликає сумнів. Зазначає, що позивачем не надано доказів на порушення його
прав, при цьому відповідачем подані відповідні письмові докази про виплату всіх
належних позивачеві сум.
В січні 2018 р. представник позивача - адвокат Лісовський
Р.А. подав відповідь на відзив, в якому сторона позивача наполягає на наявність
заборгованості відповідача перед позивачем у вказаному в позові розмірі.
Ухвалою від 31.01.2018 р. за клопотанням представника
позивача у відповідача були витребувані докази.
Представник позивача неодноразово уточнював позовні
вимоги, до провадження суду була прийнята заява в редакції від 16.11.2018 р.,
якою позивач просив стягнути невиплачену заробітну плату в розмірі 217 143,75
грн., розмір інших позовних вимог був залишений без змін. Сама дана заява є
межами позовних вимог
Представником відповідача - адвокатом Фроня Н.В. були
подані письмові заперечення проти позову, в яких сторона відповідача зазначає,
що розрахунок з позивачем оформлений належним чином, всі виплати позивачу
належних йому сум при зверненні підтверджується наданими бухгалтерськими та
банківськими документами підприємства. Стверджує, що позов подано з намаганням
безпідставно отримати від підприємства кошти, сподіваючись лише тільки на
формальні недоліки в кадровому діловодстві відповідача. Зазначає, що зазначені
в позові обставини є взагалі малоймовірними, оскільки працівник, не отримуючи
зарплату з 2011 р., давно би покинув таке місце роботи.
В прийнятті до провадження заяви про збільшення позовних
вимог (в редакції від 14.08.2019 р.), що надійшла до суду 16.08.2019 р.,
представнику позивача було відмовлено, оскільки така заява подана з порушенням
строку, встановленого ст.49 ч.2 п.2 ЦПК України.
В судовому засіданні представник позивача підтримав
позовні вимоги в повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним в
позові обставинам. Просив задовольнити позов з підстав, наведених в ньому.
Додав, що позивач не отримував зарплату з червня 2011 р. та протягом 6 років
ходив на роботу безоплатно, виконуючи свої посадові обов`язки.
Представники відповідача в судовому засіданні заперечував
проти задоволення позову з підстав, наведених у відзиві та запереченнях,
просили відмовити в позові. Наполягали на взагалі неможливості того, щоб
позивач ходив на роботу 6 років, а йому не платили зарплату.
Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх
доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
перебував в трудових відносинах з відповідачем ТОВ «АВС Офіс ЛТД» з 01.06.2011 р.
по 01.08.2017 р., працюючи на посаді комірника.
Як вбачається з наданих документів, позивач був
звільнений відповідно до наказу № 01/08-11 від 01.08.2017 р. за згодою сторін
на підставі ст.36 п.1 КЗпП України за угодою сторін.
Дані обставини підтверджено наданими документами та не
оспорюються сторонами у справі.
Спір між сторонами виник з приводу того, що позивач
стверджує про наявну заборгованість по заробітній платі та компенсації за
невикористану щорічну відпустку за період 01.06.2011 р. по 01.08.2017 р., яка
зумовлена невиплатою йому відповідачем зарплати та ненадання відпусток протягом
6 років 2 місяців. Відповідач в свою чергу наполягає, що зарплата позивачу
виплачувалась та відпустки надавались, при звільненні позивача йому виплачені
всі суми, що належали при звільненні.
Перевіряючи доводи сторін, суд виходить з такого.
Приписами ст.94 ч.1 КЗпП України, ст.1 ч.1 Закону України
«Про оплату праці» визначено, що заробітною платою є винагорода, обчислена, як
правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує
працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно ст.47 КЗпП України власник або уповноважений
ним орган зобов`язаний в день звільнення видати робітнику оформлену трудову
книжку та здійснити з ним розрахунок у встановлені ст.116 КЗпП України строки.
Згідно ст.116 КЗпП України при звільнені працівника
виплата всіх належних йому від підприємства сум здійснюється в день звільнення.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або
уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений строк сплатити
не оспорювану ним суму.
Як вбачається з наданих відповідачем офіційних
бухгалтерських та фінансових документів за період, починаючи з 30.06.2011 р.
(копії платіжних доручень, видаткових касових ордерів, відомості нарахування
коштів на карткові рахунку співробітників, податкові розрахунки сум доходу,
нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них
податку форми № 1ДФ, звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу,
грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та сум
нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне
страхування до органів Пенсійного фонду України) заробітна плата за спірний
період виплачувалась в цілому на підприємстві, в т.ч. і позивачу.
Згідно відомості по рахунку: 661 робітника ОСОБА_1
виплата заробітної плати йому на підприємстві здійснена за 01.06.2011 р. по
31.08.2018 р. відповідно до розміру посадового окладу, встановленого штатними
розкладами на той період.
Допитані в судовому засіданні як свідки ОСОБА_2
(фінансовий директор відповідача з 10.10.2010 р.), ОСОБА_3 (працівник
відповідача з 2011 р. по 31.12.2017 р.,), ОСОБА_4 (працівник відповідача з 2011
р.) підтвердили в судовому засіданні організацію виплати зарплати на
підприємстві. У суду не має підстав стави під сумнів достовірність і
правдивість фактів, повідомлених свідками. Даних про їхню заінтересованість в
результаті розгляду справи відсутні, їх показання об"єктивно підтверджуються
і не суперечать представленим стороною відповідача вищевказаним письмовим
доказам, що первинними документами бухгалтерського обліку.
Суд не приймає до уваги показання допитаного в судовому
засіданні свідка ОСОБА_5 , що працювала у відповідача в 2018 -2019 р.р., як
неналежні, оскільки період її роботи у відповідача не стосується періоду роботи
позивача.
Суд не приймає до уваги доводи представника позивача про
те, що відповідачем не виконана ухвала про витребування доказів в частині
надання довідки про заборгованість по заробітній платі, оскільки наявність
заборгованості перед позивачем відповідач не визнає і наявність такої
заборгованості і її розмір є предметом судового розгляду.
Суд ставить під сумнів твердження сторони позивача про
те, що такий тривалий строк (6 років та 2 місяці) позивач безоплатно виконував
свої трудові обов`язки у відповідача.
Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що
відповідачем виплачувалась позивачу заробітна плата протягом його роботи у
відповідача та заборгованості по заробітній платі відповідач перед позивачем не
мав.
Трудове законодавство зобов`язує роботодавця повністю
розрахуватися із працівником, якщо той звільняється, в т.ч. і виплатити
компенсацію за невикористані відпустки. Нарахування компенсації за
невикористану відпустку є одним із таких обов`язків роботодавця (ч. 4 ст. 24
Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (Закон про відпустки)
та ч. 4 ст. 83 КЗпП).
Як вбачається з наданих представником відповідача копій
наказів про надання відпустки, позивачу ОСОБА_1 були надані щорічні відпустки:
наказом № 01/01-12 від 03.01.2012 р. - 24 календарні дні з 02.07.2012 р. по
25.07.2012 р. (що відповідає періоду роботи позивача за 2011-2012 р.р.);
наказом № 01/01-13 від 03.01.2013 р. - 24 календарні дні з 01.07.2013 р. по
24.07.2013 р. (що відповідає періоду роботи позивача за 2012-2013 р.р.);
наказом № 01/01-14 від 03.01.2014 р. - 24 календарні дні з 01.07.2014 р. по 30.07.2014
р. (що відповідає періоду роботи позивача за 2013-2014 р.р.); наказом №
01/01-15 від 03.01.2015 р. - 24 календарні дні з 01.06.2015 р. по 24.06.2015 р.
(що відповідає періоду роботи позивача за 2014-2015 р.р.); наказом № 01/01-16
від 03.01.2016 р. - 24 календарні дні з 04.07.2016 р. по 27.07.2016 р. (що
відповідає періоду роботи позивача за 2015-2016 р.р.). Ти самим відповідачем
спростовані доводи позивача про наявність невикористаних відпусток за період
роботи.
Оцінивши докази в їх сукупності суд вважає, що позивачем
не доведено в судовому засідання обставини, на які він посилається як на
підставу своїх позовних вимог.
Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що
належними та допустимими, достатніми та достовірними доказами відповідачем
доведено під час судового розгляду те, що в день звільнення позивачу були
виплачені всі суми, що належали йому на цей день суми.
Оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди є
похідними від вимог про стягнення працівникові сум, що належать йому при
звільнення, а суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх
задоволення, то і в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди також слід
відмовити.
На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи,
підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши
правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які
підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не
підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними та не заснованими на законі,
не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. А відтак в задоволенні
позову слід відмовити в повному обсязі.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні
позову, то відповідно до ст.141 ЦПК України не підлягає стягненню сплачений
позивачем на виконання ухвали від 02.10.2017 р. судовий збір в розмірі 1 280,0
грн.
На підставі викладеного, ст.ст.47, 116, 231, 233 КЗпП
України, керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 258-259, 263, 264,
265, 268, 273, 354 ЦПК України, п.15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК
України, -
В
И Р І Ш И В :
В позові ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за
адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю
«АВС Офіс ЛТД» (місцезнаходження за адресою: 04071, м.Київ, вул.Введенська,
буд.29/58, кв.1; код ЄДРПОУ 36219575) про стягнення сум, що належать при
звільненні, та відшкодування моральної шкоди - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного
суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м.Києва
протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не
була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку
на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня
вручення йому копії повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення
строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну
скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не
скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у
відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду
апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н. М.
Ларіонова
https://reyestr.court.gov.ua/Review/84136224
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 758/12846/17
Головуючий у суді першої інстанції Ларіонова Н.М.
№ апеляційного провадженння : 22-ц/824/574/2020
Доповідач у суді першої інстанції: Волошина В.М.
П
О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2020
року Київський апеляційний суд в складі
колегії суддів судової палати в цивільних справах
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Слюсар Т.А.,
Мостової Г.І.
при секретарі Спеней О.С.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 на
рішення Подільського районного суду
м.Києва від 20 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з
обмеженою відповідальністю «АВС Офіс ЛТД» про стягнення сум, що належать при
звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши
матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
в
с т а н о в и л а :
У вересні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із
позовом до відповідача ТОВ «АВС Офіс ЛТД», яку неодноразово уточнював, про
стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 313 684, 49 грн, компенсації
за невикористану щорічну відпустку у розмірі 28 821, 86 грн, а також моральної
шкоди у розмірі 100 000 грн, мотивуючи свої вимоги тим, що пропрацював у
відповідача на посаді комірника з 01.06.2011 по 01.08.2017, однак за весь
період роботи йому не виплачувалась заробітна плата, право на відпустку він не
використав жодного разу, однак компенсацію за це не отримував.
Водночас зазначав, що заява про звільнення ним була
подана 15.08.2017, однак звільнення відбулося 01.08.2017. Окрім того
зауважував, що, внаслідок нездійснення відповідних виплат при звільненні йому
було заподіяно відповідачем моральної шкоди, яку також просив стягнути на його
користь.
Рішенням
Подільського районного суду м.Києва від 20 серпня 2019 року у
задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС Офіс
ЛТД» про стягнення сум, що належать при
звільненні та відшкодування моральної шкоди відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись із рішенням районного суду представник позивача ОСОБА_1 звернувся із
апеляційною скаргою , в якій просив
скасувати рішення суду та
ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі , стягнувши з
відповідача на користь позивача заборгованість по невиплаченій заробітній
платі 278 985, 80 грн, компенсацію за
невикористані щорічні відпустки 28 821,86 грн, моральну шкоду 100 000 грн,
стягнути з відповідача на користь позивача
понесені витрати на правову допомогу. Зазначав, що рішення районного
суду є незаконним та необгрунтованим, ухваленим з неповним та неправильним
встановленням обставин справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки
наявних у матеріалах справи доказів, порушення судом норм матеріального та
процесуального права. Так зауважував, що судом
першої інстанції взяті до уваги в якості доказів копії документів про
нарахування і перерахування до
бюджету ПДФО, ЄСВ, штатного розкладу,
податкових розрахунків з нарахування та виплати зарплати, які не є належними та
допустимими доказами своєчасної виплати зарплати та компенсації за
невикористані щорічні відпустки позивачу, і не свідчать про відсутність
заборгованості по виплаті зарплати
відповідачем позивачу. Копії наданих відповідачем платіжних доручень про виплату зарплати , де отримувачем коштів
є 1 Київське Управління ПАТ «УкрСиббанк», не є фактом сплати позивачу зарплати
та компенсації за невикористані відпустки.
Звернув увагу, що копії наказів про перерахування зарплати на картковий
рахунок та копії відомостей нарахування коштів на карткові рахунки
співробітників не містять підписів останніх, а тому не є доказом факту виплати
відповідної заборгованості відповідачем позивачу. Додані копії наказів про
надання відпусток не оформлені належним чином та не містять даних за який
період надавались відпустки і не містять підписів позивача про ознайомлення з
такими наказами, що свідчить про безперервну роботу позивача протягом
01.06.2011 по 01.08.2017 без перебування у відпустках і не може вважатись
достовірним. Водночас вказував, що
власноруч написаних заяв позивача про надання відпусток відповідач не надав ,
внаслідок чого судом порушено вимоги ст.ст. 83 та 95 ЦПК України та «Вимоги до
оформлення документів ДСТУ 4163-2003». Покази свідків з боку відповідача є суперечливими, не підтверджені належними
засобами доказування в розумінні
положень ЦПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ТОВ «АВС Офіс ЛТД» зазначав, що
рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, а
апеляційна скарга є необґрунтованою. Зокрема вказували, що висновок суду про
відмову у задоволенні позовних вимог ґрунтується на оцінці судом усіх зібраних
у справі доказів, в тому числі, показів свідків. Апелянт же не зазначив у чому
саме полягали неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
недоведеність обставин, що мають
значення для справи, які суд першої інстанції
визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні
суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права
або неправильне застосування норм матеріального права. Просили залишити
апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
У судові засідання призначені Київським апеляційним
судом, останнє 13 липня 2020 року,
позивач та його представник не
з`явились.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або
інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце
розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з вимог частини 1 статті 44 ЦПК України щодо
неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ч.1 ЦПК України щодо строку розгляду
апеляційної скарги та статті 120 ЦПК України щодо строків процесуальних дій, а
також зважаючи на вимоги ч. 2 ст.372 ЦПК
України, колегія суддів визнала неявку
позивача та його представника, які про час та місце розгляду справи повідомлені, такою, що не перешкоджає
апеляційному розгляду справи. До того ж, представник позивача направив суду
повідомлення про розгляд справи у відсутності позивача та його ( представника).
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги,
перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів
приходить до висновку, що апеляційна скарга не
підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції
переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє
законність і обгрутованість рішення суду першої інстанції в межа доводів та
вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються
фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або)
відзиві на неї.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд
першої інстанції виходив з вимог ст. 36 п.1, 47, ч.1 ст. 94, ст. 116 , 231, 233 КЗпП України, а
також безпідставності та необґрунтованості позовних вимог.
З такими висновками суду слід погодитись виходячи з
наступного.
У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до
законності і обґрунтованість судового рішення:
1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах
верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм
матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного
судочинства, визначеному цим Кодексом.
4. При виборі і застосуванні норми права до спірних
правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права,
викладені в постановах Верховного Суду.
5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і
всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх
вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому
засіданні.
Оскаржуване рішення суду у повній мірі відповідає
вказаним вимогам цивільного процесуального права.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в
порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх
порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності зі ст.ст. 12,13 ЦПК України, суд
розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених
позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Кожний працюючий громадянин має право на отримання
винагороди за виконану роботу та соціальний захист в межах, встановлених
законодавством. Зазначене право громадян гарантується Конституцією України та
законами, що регулюють питання оплати праці та соціального захисту.
Статтями 43 та 46 Конституції України встановлено, що
право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це
винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або
уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата
виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені
колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним
органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на
представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць
через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не
пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або
уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові
належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки,
зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні
працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи,
організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не
працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня
після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Статтею 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення
законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом
про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При ухваленні рішення про відмову у задоволенні позовних
вимог суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.
Позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходився у трудових
відносинах із відповідачем ТОВ «АВС Офіс ЛТД» з 01.06.2011 по 01.08.2017 на
посаді комірника.
01 серпня 2017 року позивач був звільнений із займаної
посади за згодою сторін , що підтверджується наказом № 01/08-11.
Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на
захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або
оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу,
який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту
порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця
можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорені або невизнанні права виникає невизначеність
у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення
суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із
застосуванням відповідного способу захисту.
Звертаючись до суду з позовом за захистом порушеного
права, позовні вимоги позивача зводилися до того, що він працюючи у відповідача
на посаді комірника у період 01.06.2011 по 01.08.2017 не отримував за цей
період часу заробітну плату у відповідності до трудового законодавства, за ці
роки не використав відпусток, а при звільненні відповідач не сплатив йому
заборгованість по заробітній платі та компенсацію за відпустки, чим було
порушено його право та спричинена моральна шкода.
Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в
ст. 16 ЦК України.
У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право
звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права
та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1)
визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує
право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове
виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення
правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування
майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними
рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної
Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і
службових осіб.
Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може
захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором
або законом.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів
захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням
положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких
кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений
законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають
вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження
матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи
цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений
законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту,
тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та
наслідкам, спричиненим цим порушенням.
З наданих відповідачем офіційних бухгалтерських та
фінансових документів за період, починаючи з 30.06.2011 (копії платіжних
доручень, видаткових касових ордерів, відомості нарахування коштів на карткові
рахунку співробітників, податкові розрахунки сум доходу, нарахованого
(сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку форми №
1ДФ, звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового
забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та сум нарахованого єдиного
внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів
Пенсійного фонду України) вбачається, що заробітна плата за спірний період
виплачувалась в цілому на підприємстві, в т.ч. і позивачу (1-2 томи справи).
Згідно відомості по рахунку: 661 робітника ОСОБА_2
виплата заробітної плати йому на підприємстві здійснена з 01.06.2011 по
31.08.2018 відповідно до розміру посадового окладу, встановленого штатними
розкладами на той період.
Трудове законодавство зобов`язує роботодавця повністю
розрахуватися із працівником, якщо той звільняється, в т.ч. і виплатити
компенсацію за невикористані відпустки. Нарахування компенсації за
невикористану відпустку є одним із таких обов`язків роботодавця (ч. 4 ст. 24
Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (Закон про відпустки)
та ч. 4 ст. 83 КЗпП).
Відповідно до
наданих представником відповідача копій наказів про надання відпустки,
позивачу ОСОБА_2 були надані щорічні відпустки: наказом № 01/01-12 від
03.01.2012 - 24 календарні дні з
02.07.2012 по 25.07.2012 (що відповідає періоду роботи позивача за
2011-2012); наказом № 01/01-13 від 03.01.2013 - 24 календарні дні з
01.07.2013 по 24.07.2013 (що відповідає
періоду роботи позивача за 2012-2013); наказом № 01/01-14 від 03.01.2014 - 24
календарні дні з 01.07.2014 по
30.07.2014 (що відповідає періоду роботи
позивача за 2013-2014); наказом № 01/01-15 від 03.01.2015 - 24 календарні дні з 01.06.2015 по 24.06.2015
(що відповідає періоду роботи позивача за 2014-2015 ); наказом №
01/01-16 від 03.01.2016 - 24 календарні
дні з 04.07.2016 по 27.07.2016 (що відповідає періоду роботи позивача за
2015-2016). Тим самим відповідачем спростовані доводи позивача про наявність
невикористаних відпусток за період роботи та невиплаченої за них компенсації
при звільненні з роботи останнього.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених
судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до
висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав
встановленими при вирішенні справи доведені.
Висновки суду щодо підстав для відмови у задоволені
позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального
закону.
Норми матеріального права відповідно до спірних
правовідносин застосовані правильно.
Доводи апеляційної скарги позивача, матеріали справи та
зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про
неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і
порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як
підстави для скасування судового рішень.
Всі висновки суду першої інстанції щодо безпідставності
заявленого позову повно та послідовно
викладені у мотивувальній частині оскаржуваного
рішення.
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави
для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга представника позивача не містить, в ході апеляційного розгляду представник позивача та позивач до суду не
з`явились та не навели таких обставин,
не вказали про їх наявність, а також не спростували письмові докази
(бухгалтерські документи), надані суду відповідачем, як підставу заперечень
позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його
усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням
правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути
належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує
суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає
детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок
щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення
(справа «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого
2010 року).
За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції
залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо
визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм
матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до
висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у
сукупності з наданими сторонами
доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у
апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст. ст. 367,374,375,382,384 ЦПК України, колегія суддів ,-
п
о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу
ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 20
серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до
Верховного Суду протягом тридцяти днів з
дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового
рішення, зазначений строк обчислюється з
дня складення повного судового рішення.
Головуючий:
Судді:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/90614275
теги: заработная, плата, невыплата,
трудовой, спор, иск, суд, адвокат, правовая, помощь, увольнение, заробітна, невиплата,
трудовий, спір, позов, адвокат, правова, допомога, звільнення
Отправить комментарий