07 августа 2011

Боротьба з податковою. Перемога у першому раунді.


Сподіваюся, що наш досвід допоможе сплачувати лише ті суми податків, які мають бути сплачені. Так, довелося оскаржувати податкове повідомлення-рішення, виписане нашому клієнту. Окружний адміністративний суд м. Києва позов задовольнив у повному обсязі. Апеляційну скаргу податкова інспекція не подавала.
З рішенням від 02 липня 2010 року № 2а-14206/09/2670 можна ознайомитись в Єдиному реєстрі http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10653022.


Щодо витрат на електроенергію
Так, податкова інспекція дійшла висновку, що витрати – компенсація витрат за спожиту електроенергію не підтверджені документально, а тому не можуть бути віднесені до складу валових витрат. Враховуючи те, що наш клієнт є субспоживачем електроенергії, захист ґрунтувався, зокрема на наступному.
Законодавством не встановлено обов’язок саме придбавати електроенергію і допускається можливість її отримання іншими шляхами, в тому числі відшкодування її вартості основному споживачеві. Питання обігу електроенергії регулюється спеціальним законодавством і контролюється відповідними органами. Зазначеними органами факту порушення Позивачем або основним споживачем порядку використання електроенергії не встановлено. Жодним нормативним актом не встановлено право податкових органів встановлювати наявність факту порушення порядку обліку та розрахунків за спожиту електричну енергію. Про некомпетентність податкового органу у питаннях електропостачання та перевищення ним своїх повноважень свідчить також відсутність посилання на норму нормативного акта, яка б встановлювала обов’язковість укладення договору між нашим клієнтом та постачальником електроенергії, який має відповідну ліцензію.
Через некомпетентність податкового органу у питаннях електропостачання та перевищення ним своїх повноважень, неправильно визначено статус нашого клієнта та ВАТ «КВАЗАР», які відповідно до спеціального законодавства ( зокрема, Правил користування електричною енергією, затверджен их постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.96 р. № 28, (далі – Правила) є не постачальником і споживачем, а є споживачем і субспоживачем. Відповідно до зазначених Правил та Правил здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами, затверджених постановою НКРЕ від  13.06.96 N 15 , споживача не позбавлено права відпускати енергію субспоживачам. При цьому ліцензія потрібна тільки підприємствам, які мають спеціальне обладнання, комунікації і які надають послуги великій кількості споживачів. Тобто ВАТ «КВАЗАР» ліцензія не потрібна. Відповідач зробив висновок про необхідність наявності договору, укладеного із СГД, який має право відповідно до Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», необхідність наявності такої ліцензії у ВАТ «КВАЗАР» і неправомірність компенсації вартості електроенергії, спожитої нашим клієнтом, саме через некомпетентність у питаннях електропостачання та перевищення ним своїх повноважень.
Правила дійсно передбачають можливість договірних відносин між споживачем і субспоживачем. Разом з тим, договірні відносини регулюються цивільним законодавством щодо питань укладання, переукладання, внесення змін до договорів тощо. Саме таку позицію підтримує НКРЕУ у своїх роз’ясненнях . Наявність договору між споживачем і субспоживачем, а саме договору про спільне використання технологічних електричних мереж споживача , потрібно, насамперед, споживачу ВАТ «КВАЗАР» для відшкодування йому поставником витрат  на передачу електричної енергії .
Враховуючи складний технологічний процес, який передує укладенню окремих договорів, допускаючи можливість відшкодування субспоживачем вартості електроенергії без письмових угод, НКРЕУ надала роз’яснення щодо розрахунків субспоживачів при невстановленні засобів диференційного (погодинного) обліку електричної енергії (лист від 05.07.2006 р. № 3426/11/17-06). Більше того, нашому клієнту належить лише незначна частина великої багатоповерхової будівлі, ця частина не є окремим об'єктом архітектури, нашому клієнту не належить земельна ділянка, на якій розташована зазначена будівля. Викладене унеможливлює отримання дозволу на проектно-вишукувальні роботи на ділянці (який необхідний для отримання технічних умов на електропостачання об'єктів архітектури м. Києва і подальших отримання технічного рішення проекту та укладення окремої угоди з поставником електроенергії). Враховуючи викладене, ні ВАТ «КВАЗАР», ні постачальник електроенергії з пропозицією укладення договору до нашого клієнта не звертався. Відшкодування витрат на електроенергію здійснюється на підставі відповідних актів .
Відповідно до п. 6.41. Правил у разі виявлення під час контрольного огляду або технічної перевірки уповноваженим представником постачальника електричної енергії, від якого споживач одержує електричну енергію, або електропередавальної організації порушень цих Правил або умов договору на місці виявлення порушення у присутності представника споживача оформляється акт порушень. В акті мають бути зазначені зміст виявленого порушення із посиланням на відповідні пункти цих Правил та вихідні дані, необхідні та достатні для визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та/або суми завданих споживачем збитків. За необхідності в акті зазначаються заходи, які необхідно вжити для усунення допущених порушень. Ні щодо ВАТ «КВАЗАР», ні щодо нашого клієнта такий акт не складався, що свідчить про правомірність існуючих між ними відносин. Чинне законодавство не відносить до компетенції податкових органів перевірку дотримання Правил. Висновок про необхідність укладення окремого договору зроблено з перевищенням повноважень та порушенням с т . 19 Конституції України, яка зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Припинення і ліквідація – дві великі різниці
Податкова інспекція також вважала, що наш клієнт не включив до складу валового доходу вартість безоплатно наданих робіт фірмою, яка рішенням господарського суду визнана банкрутом. Податкова інспекція посилалася на ст. 609 ЦКУ, відповідно до якої при ліквідації кредитора зобов’язання за договором припиняються. Дійсно, рішенням суду фірма, яка надавала послуги, до моменту оплати була визнана банкрутом. Втім, посилання на те, що зазначена фірма ліквідована, є безпідставними. Відповідно до ч. 5 ст. 111 ЦКУ юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. За даними єдиного державного реєстру ( http :// www . irc . gov . ua / ua ) фірма знаходиться в стані припинення. Тобто фірма існує на момент складення акту перевірки податковою інспекцією, а зазначеним рішенням суду зобов'язано ліквідатора подати державному реєстратору за місцем знаходження боржника затверджений господарським судом ліквідаційний баланс для проведення реєстрації припинення юридичної особи. Ліквідатором не нада но орган у реєстрації потрібних документів, внаслідок чого останні й не мож е виключити юридичн у особ у з реєстр у .
Частина 2 статті 32 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначає: якщо господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута, то одночасно з цим він зобов'язаний копію цієї ухвали направити органу, яка здійснила державну реєстрацію даної юридичної особи, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), а також власнику (органу, уповноваженого управляти майном), органам Державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута. Таким чином, одночасно припиняється провадження у справі про банкрутство та повноваження арбітражного керуючого (ліквідатора). Слід зазначити, що на даний момент ухвали господарського суду про ліквідацію юридичної особи - банкрута виконанн ю практично не підляга ють . А значить, всі юридичні особи - банкрути, щодо яких винесено такі ухвали , залишаються в ЄДРПОУ. У чинному законодавстві ні відповідальності за ненадання ліквідатором (арбітражним керуючим) таких відомостей в Реєстраційну палату, ні термінів такого надання не передбачено.
Строк виконання всіх грошових зобов'язань вважається таким, що настав лише у випадку прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, і то лише в частині зобов'язань банкрута, а не зобов'язань його контрагентів (ст.23 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом). Таким чином, к редиторськ у заборгованість нашого клієнта перед фірмою судом не визнано безповоротною фінансовою допомогою, а товари (роботи, послуги) - безоплатно наданими, оскільки припинення підприємницької діяльності підприємства-кредитора не визначено законодавством як підставу для визнання заборгованості безповоротною фінансовою допомогою, а товари (роботи, послуги) безоплатно наданими.
Щодо строку давності
Крім того, в Акті перевірки також було встановлено порушення нашим клієнтом вимог підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, яке полягало у тому, що до складу валового доходу не включено суму кредиторської заборгованості, за якою минув термін позовної давності.
Захист виходив з того, що не розрахувавшись за спожиті послуги до закінчення терміну позовної давності, підприємство зобов'язане включити кредиторську заборгованість до валового доходу у звітному періоді, в якому такий термін минув, як безповоротну фінансову допомогу відповідно до пп. 1.22.1 та пп. 4.1.6 Закону № 334. Разом з тим, те, що поставлений товар не спла чений , не завжди означає, що в і н переходять в розряд безоплатно отриманих.
Норми пп. 1.22.1 та пп. 4.1.6 Закону № 334 не містять визначення терміну позовної давності та порядку її відліку . С т. 257 ЦКУ у відносинах між українськими підприємствами загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Однак у деяких випадках вона може бути як більше, так і менше. В ідповідно до ст. 261 ЦКУ з а зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений, або визначений моментом вимоги, відлік строку позовної давності починається з дня, коли в кредитора виникає право висунути вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржнику надається пільговий строк для виконання такої вимоги, позовна давність починається по закінченні цього строку. Також немаловажним є і той факт, що строк позовної давності може бути призупинено або зупинено у силу ряду обставин. У ст. 264 ЦКУ передбачено дві події, на підставі яких перебіг строку позовної давності припиняється: 1) вчиненням боржником дії, що свідчить про визнання ним свого боргу; 2) пред’явлення позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Нашим клієнтом було укладено угоди, якими визначено строк оплати моментом пред’явлення вимоги продавцем. На час перевірки за зазначеними договорами такі вимоги контрагентами не пред’являлися. Таким чином, за відсутності факту пред’явлення кредитором вимоги провести виконання зобов’язання з оплати товару, строк виконання зобов’язання з оплати придбаного товару (семиденний строк від дня пред’явлення вимоги кредитором) не розпочався, відповідно, і не закінчився, у зв’язку із чим у податкового органу відсутні підстави для висновку про закінчення строку позовної давності, а відтак про збільшення валових доходів і, відповідно, донарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток.

Автор: Фроня Надія, адвокат, партнер

Комментариев нет:

Отправить комментарий