20 сентября 2011

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА на вирок у кримінальній справі по обвинуваченню у вчиненні злочинів передбачених ст. ст. 185 ч. 5, 289 ч. 2 КК України


В судову палату по кримінальних справах
Апеляційного суду Київської області
01025 м. Київ,  вул. Володимирська, 15,
(через Києво-Святошинський районний суд Київської обл.
03170  м. Київ, вул. Мельніченко, 1)

Адвоката Свінціцького Ігора Анатолійовича
Представника К.В.Ю.
засудженого  за ст. ст. 190 ч. 5, 289 ч. 2 КК України

на вирок Києво-Святошинского районного
суду київської області від 14 жовтня 2009 року


А П Е Л Я Ц І Й Н А С К А Р Г А

14 жовтня 2009року Києво-Святошинський районний суд Київської області розглянув кримінальну справу по обвинуваченню К.В.Ю. у вчиненні злочинів передбачених ст. ст. 185 ч. 5, 289 ч. 2 КК України.

К.В.Ю. був визнаний винним у скоєнні злочинів передбаченими ч. 5 ст. 190 та ч. 2 ст. 289 КК України, відповідно йому з урахуванням ст. 70 КК України, було призначене покарання на строк 5 років 6 місяців позбавлення волі.
З таким вироком Києво-Святошинского районного суду Київської області не можу погодитися і вважаю, що вищезазначений вирок суду винесено без урахування дійсних обставин справи, та постановлено помилково, тому його не можна вважати чинним та підлягає скасуванню з таких підстав.
Суд поверхово розглянув справу, дав неправильну оцінку добутим щодо до справи доказам, деяким доказам не дав оцінку взагалі, деякі докази проігнорував, в основу вироку поклав припущення, внаслідок чого ухвалив вищевказаний вирок, що суперечить дійсним обставинам справи та ст. ст. 2, 11, 125 КК України, ст. ст. 373, 324 КПК України.
Згідно ст. 367 КПК України, підставами для скасування або зміни вироку чи постанови є:
- однобічність або неповнота дізнання, попереднього чи судового слідства;
- невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові) фактичним обставинам справи;
- неправильне застосування кримінального закону;
- істотне порушення кримінально-процесуального закону;
- невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.
Відповідно до ст. 11 КК України Поняття злочину – 1)Злочином є лише дія (дія або бездіяльність). 2) Це діяння має бути вчинене суб’єктом злочину. 3) Воно має бути винним. 4) Вказане діяння має бути суспільно небезпечним.
Я вимушено не погодився з кваліфікацією досудовим слідством дій К.В.Ю. за ч. 5 ст. 185 КК України - Таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена у великих розмірах за таких підстав які були викладені в запереченнях в судовому засіданні.
Суд перекваліфікував дії К.В.Ю. зі ч. 5 ст. 185 КК України на ч. 5 ст. 190 КК України, призначивши йому у відповідності до санкції покарання.
В даному випадку як встановлено в судовому засіданні і я погоджуюсь з тим, що в діях К.В.Ю. є склад злочину передбаченим ст. 190 КК України. Відповідно до ст. 190 КК України, шахрайство, це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживанню довірою.
Однак я категорично не можу погодитися з кваліфікуванням за ч. 5 ст. 190 КК України зі слідуючих підстав:
Ст. 190 КК України передбачає відповідальність за 4 частинами а засуджений К.В.Ю. отримав строк покарання за ч. 5 ст. 190 КК України, яка взагалі не передбачена законодавством.
Відповідно до примітки до ст. 185 КК України, у статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У статтях 185 - 191 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. У статтях 185 - 187 та 189 - 191 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
Пунктом 22.5 ст.22 Закону України від 22.05.2003року №889-IV «Про податок з доходу фізичних осіб» передбачено, що для кваліфікації злочинів сума неоподаткованого мінімуму встановлюється на рівні соціальної пільги. У 2008 році розмір соціальної пільги становив 257,50грн.
Визнавши винність К.В.Ю. у злочині передбачено ст. 190 КК України, суд стягнув на користь потерпілого Ч.П.О. кошти у сумі 18948,60грн. нанесених збитків.
Таким чином суд визнав, що потерпілому Ч.П.О. були спричинені збитки на вищезазначену суму що меш ніж встановленої соціальної пільги (сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). 100н.м.х257,5грн=25750,00грн. Значить суд повинен кваліфікувати дії К.В.Ю. за ч. 1 ст. 190 КК України та призначити йому відповідне покарання а не кваліфікувати дії засудженого за неіснуючою ч.5 ст. 190 КК України призначивши йому покарання за неіснуючим законом.
Також К.В.Ю. обвинувачується в скоєнні злочину передбаченому ч. 2 ст. 289 КК України, тобто за версією досудового слідства та суду К.В.Ю. 09.06.2008 року близько 13 години, знаходячись поблизу будинку №3/1 по вул. Заньковецький в м. Києві, де неофіційно працював охоронником, отримав від С.Л.С. ключі від автомобілю, що належить С.Д.О. і того ж дня близько о 16 годині незаконно заволодів вказаним авто та при ДТП пошкодив його, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду.
З вищенаведеною кваліфікацією я категорично не згоден зі слідуючих підстав:
Ч.2 ст. 289 КК України - Незаконне заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою, дії вчинені за попередньою змовою групою осіб або повторно, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди потерпілому.
Відповідно до примітки 1; Під незаконним заволодінням транспортним засобом у цій статті  слід розуміти вчинено умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користовуча всупереч їх волі.
Об’єктивна сторона злочину полягає у незаконному заволодінні транспортним засобом, тобто це дії повинні бути умисні всупереч волі потерпілого.
В своїх показах, який дав потерпілий С.Д.О.  на досудовому слідстві він розповів - «Тойота-целика» д.з. ХХХХ, ставлю біля свого будинку №3/1 по вул. Заньковецький в м. Києві. На протязі двох років я знаю К.В., який працює паркувальником біля мого будинку. 09.06.2008 року я зі своїми друзями виїхав за межі м. Києва на відпочинок, при цьому автомобіль залишив біля свого будинку. В той же день приблизно о 13 год. мені на мобільний телефон зателефонував К., який сказав, що біля будинку проводяться будівельні роботи та необхідно переставити автомобіль в інше місце, т.я. він заважає будівельникам, я сказав що знаходжусь за межами Києва. Він може піднятися до нього додому та взяти ключі у бабусі С. Л.С. та переставити автомобіль в інше місце біля будинку.». В судовому засіданні С.Д.О. підтвердив, що дав ключі К.В.Ю. добровільно, для того щоб він переставив авто, т.я. у дворі проводилися ремонтні роботи и авто заважав. Він давав авто К.В.Ю. на його прохання а також доручав йому перегін авто з стоянки у двір та навпаки. Тобто С.Д.О. підтверджував, щo між та К.В.Ю. були певні довірительні відносини, які передбачали не тільки доручення стосовно автомобілю а також інші послуги з боку К.В.Ю.
В своїх показах від 21 червня 2008 р. потерпілий С.Д.О. – «12.06.2008 р. у вечері, я зміг особисто знайти К., якому повідомив, щоб він мені повернув автомобіль, або інакше у нього виникнуть проблеми з міліцією. В. в наступному повернув мені ключі від автомобіля, з брелоком сигналізації та повідомив, що він поїздив без мого дозволу по місту Києві та вчинив ДТП, при цьому автомобіль поставив і інше місце на подвір’я будинку №3 по вул. Станіславського в м. Києві, де я в наступному виявив свій автомобіль який був пошкоджений.».
Свідок С.Л.С. на досудовому слідстві (03.09.2009 р. т.2 були оголошені її покази) підтвердила, що 09.06.2008 року її внук С.Д.О. поїхав за межі Києва, при цьому залишив свій автомобіль біля будинку. В той же день, приблизно о 13 год. їй зателефонував онук та повідомив, щоб вона дала ключі від його автомобілю охоронцю (К.В.Ю.) щоб той переставив автомобіль, т.я. ніби проводилися ремонтні роботи поблизу її будинку. Через декілька хвилин до них додому зайшов К.В.Ю., якому вона передала ключі від автомобіля Д. Також вона добавила, що онук зміг найти К.В.Ю. та забрав у нього ключі від автомобіля та сам автомобіль, який останній розбив. Свідок С.Л.С. підтвердила, що до подачі заяви про викрадення потерпілий знав де знаходиться автомобіль та у нього були ключі які дав йому К.В.Ю.
В показах потерпілого С.Д.О. та свідка С.Л.С. немає показів стосовно, що К.В.Ю. скоїв незаконне  заволодіння транспортним засобом  умисно, тобто не має підтверджень з їх боку, що метою дій К.В.Ю. було протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у С.Д.О. всупереч його волі. Навпаки С.Д.О. добровільно дав ключі від авто та дозволив його перегнати, про що була повідомлена свідок С.Л.С.
Свідок С.Я.В. допитаний у судовому засіданні показав суду що працював разом з К.В.Ю., підсудний працював охоронником –паркувальником на вул. Заньковецький у м. Києві. Підтвердив наявність дружних стосунків між потерпілим С.Д.О. та підсудним. Свідок також пояснив, що дійсно в той день з даху падало каміння, К.В.Ю. попереджав мешканців дома про небезпеку. Стосовно автомобілю потерпілого С.Я.В. що йому відома ситуація яка склалася з автомобілем потерпілого, підтвердив, що Д. дозволив К.В.Ю. перегнати автомобіль на стоянку для цього підсудний підійшов до бабусі потерпілого і вона з дозволу С.Д.О. дала йому ключі від авто. Після того, що трапилося аварія з автомобілем С.Д.О. К.В.Ю. телефонував йому і радився, що робити. Автомобіль С.Д.О. підсудний залишив в 5-6 метрах від дому в іншому дворі. Стосунки між підсудним та потерпілим С.Д.О. були довірливі, Д. довіряв ключі від свого авто неодноразово підсудному в тому числі він давав ключі від свого авто і самому свідку.
03.09.2006 р. допитаний у судовому засіданні свідок К.В.Ю. пояснив суду, що потерпілий С.Д.О., з яким він знаходиться як і підсудний К.В.Ю. в дружніх стосунках, давав йому ключі від автомобілю через бабусю та сам особисто. Він бачив, як К.В.Ю. керував автомобілем на стоянці який належав  потерпілому С.Д. Потерпілий надавав ключі від автомобілю іншим людям. Іноді трапилося і так, що ключі від автомобілю С.Д.О. у нього були до ранку. Десь більш двох років К.В.Ю. йому говорив, що йому далі ключі від автомобілю Мазди-3, подружки Д., щоб її помити та покататися.
Фактично при розгляді кримінально ї справи відносно К.В.Ю. я можу стверджувати, що ні на досудовому слідстві ні під час її розгляду ц численних судових засіданнях не знайшлося підтвердження того, що К.В.Ю. скоїв злочин передбачений ч. 2 ст. 289 КК України, тобто незаконно заволодів транспортним засобом який належав потерпілому С.Д.О. те що його дії вчинені  умисно, що його метою було протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у С.Д.О. всупереч його волі.
Навпаки К.В.Ю. як на досудову слідстві (пояснення від 18.06.2008 р.) так і під час слухання справи в суді стверджував та поясняв, що між ним та підсудним С.Д.О. були певні довірливі стосунки досить тривалий час. С.Д.О. йому довіряв в тому числі і свій автомобіль, для його паркування, пересування та навіть дозволив йому кататись. В той день тобто 09.06.2008 р. він попередив потерпілого, що йдуть ремонтні роботи во дворі дому і необхідно переставити автомобіль на стоянку, т.я. його можуть пошкодити. С.Д.О. був за межами Києва на відпочинку і по мобільному телефону дозволив взяти ключі від автомобілю та переставити його в інше місце. Про наявність моб.телефону С.Д.О. у підсудного говорить про те, що вони спілкувалися за телефоном і мали певні дружні та довірливі стосунки. К.В.Ю. взяв ключі від автомобілю потерпілого, але вирішив скористуватися нагодою та поїхати по своїй справі, після чого поставити машину на стоянку. Попавши в аварію, він віддав моб.телефон в рахунок шкоди и доставив автомобіль на адресу тільки поставив його в інший двір. Наміру уганяти у нього не було. Зателефонувати потерпілому він зразу не зміг т.я. у нього був відсутній телефон, він почав відразу намагатися відремонтувати автомобіль. Після зустрічі з потерпілим С.Д.О. він пояснив йому що трапилося і віддав ключі. Його намагання вирішити проблему потерпілому не сподобалося и він 18 червня 2008 р. подав заяву до міліції про крадіжку автомобілю хоча він знав ще 12 червня 2008 р. де знаходиться його автомобіль та мав ключі. Суд взагалі не надав цім обставинам оцінки. На час подачі заяви про крадіжку автомобілю С.Д.О. вже забрав його та мав від нього ключі.
На досудовому слідстві та під час розгляду справи не знайшло підтвердження з боку К.В.Ю. його вини відповідно ст. 289 КК України, недоведена суб’єктивна сторона дій К.В.Ю. Кваліфікуючими ознаками інкримінуємого К.В.Ю. злочину є-за попередньої змовою групою осіб, повторно,у поєднання з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або погрозою застосування такого насильства, з проникненням у приміщення чи інше сховище, завдання значної матеріальної шкоди.
При вивченні доказів та матеріалів справи можна прийти до висновку, що вищенаведені кваліфікуючи ознаки неможливо застосувати до дій підсудного К.В.Ю. Вони не знайшли свого підтвердження.
Однак ці умови дійсні якщо злочин скоєно з умислом, в даному випадку не доведена винність К.В.Ю. при обставинах які вивчалися в судовому засіданні та при наявності доказової бази можливо зробити висновок, що вина К.В.Ю. в скоєнні злочину передбаченому ч. 2 ст. 289 КК України не доведена досудовим слідством та не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні.
У діях К.В.Ю. присутні ознаки злочину передбаченого ст. 192 КК України-Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.
Ч.1 Заподіяння значної майнової шкоди шляхом обману або зловживанням довірою за відсутністю ознак шахрайства.
Ч.2 Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах
(відповідно до цієї статті майнова шкода визнається значною, якщо вона у п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а у великих розмірах-така, що у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.)
Потерпілим від злочину може бути власник майна. З об’єктивної сторони цей злочин полягає в отриманні винним матеріальної вигоди за рахунок власника майна шляхом обману або зловживанням довірою за відсутності ознак шахрайства. За способом вчинення цей злочин полягає при його вчиненні не відбувається вилучення чужого майна із фонду власника. Тобто він не вилучає майно.
Способом вчинення злочину є обман та зловживання довірою. Обман  як спосіб заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого. Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на його використування винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, дружніх стосунків.
Заподіянням майнової шкоди, відповідальність за яке передбачено ст. 192 КК України охоплює випадки:
Незаконне використання чужого майна (самовільне) всупереч укладеній угоді чи досягнутій домовленості безоплатне використання транспортних засобів.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є настання в результаті його вчинення значної майнової шкоди. Особливістю суспільно небезпечних наслідків цього злочину є те, що майнову шкоду становлять не лише прямі збитки (витрати) власника майна, а й не одержані власником кошти.
Стосовно майнової шкоди, яка заподіяна потерпілому С.Д.О. можу пояснити слідуюче. На  досудовому слідстві потерпілим С.Д.О. було заявлено цивільний позов (т.1 а.с.39), але його неможливо задовольнити т.я. він не відповідає вимогам ст. ст. 119, 120 ЦПК України, недоліки потерпілим як цивільним позивачем не усунуті. Я вважаю, що у суду не було підстав задовольняти цивільний позов потерпілого С.Д.О. залишивши його без розгляду.
На підставі вищенаведеного,

П Р О Ш У

Скасувати вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області вирок від 14 жовтня 2009 року щодо К.В.Ю. засудженому за ч. 5 ст. 190 та ч. 2 ст. 289 КК України, справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду.




„___”__________________2009 р.                           ____________________
                                                                                     Свінціцький І.А.
Додаток:

8 копії (одна апеляційна скарга на 5 арк.)
апеляційної скарги на 40арк.

9 комментариев:

  1. Наверное, тем, для кого актуальна тема обжалования приговора, уже не до комментариев.
    Если есть вопросы - спрашивайте. Поможем, чем сможем.

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. скажите пожалуста может ли адвокат вытянуть на условно по статье 289 189






      Удалить
    2. Может при наличии соответствующих обстоятельств.

      Удалить
  2. Анонимный10 мая 2013 г., 18:16

    скажите, пожалуйста, по аналогу гражданского процесса, при подаче апелляционной жалобы ничего платить не надо?

    ОтветитьУдалить
  3. В уголовном процессе судебный сбор не предусмотрен

    ОтветитьУдалить
  4. Анонимный23 июня 2013 г., 18:29

    Подскажите пожалуйста, как правильно написать "заперечення на апеляційну скаргу" в криминальном(уголовном) деле?я потерпевшая.За ранее - спасибо.

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Пишется в произвольной форме. Сначала указываете суд, дело, свой статус в деле. Затем излагаете суть своих возражений - почему, по-Вашему, суд должен оставить апелляционную жалобу без удовлетворения. В конце указываете, что просите - прошу оставить апелляционную жалобу без удовлетворения, а решение суда первой инстанции в силе. Дата и подпись.

      Удалить
  5. помогите пожалуста написать апеляцию по ст. 187.ч.3

    ОтветитьУдалить