12 октября 2011

Третейский суд и недействительность договора


Верховный Суд Украины решил, что третейские суды в праве признавать договоры недействительными.
Так, постановлением ВСУ от 21 февраля 2011 г. Отказал в удовлетворении заявления в порядке пересмотра в деле по иску о признании недействительным кредитного договора и поддержал решение хозяйственного суда первой инстанции, закрывшего производство по делу, поскольку в договор включена оговорка о передаче спора на рассмотрение третейского суда.

Верховный Суд Украины не согласился с тем, что согласно положения действующего законодательства о том, что определенный вопрос решается "судом", "в судебном порядке", "на основании решения суда" следует понимать так, что речь идет о государственных судах, учитывая выводы Конституционного суда Украины, приведенные в его решении от 10 января 2008 года по делу № 1-3/2008 (№ 1-рп/2008) (дело о нанесении третейского суда).
Согласно положениям части первой статьи 124 Конституции Украины правосудие в Украине осуществляется исключительно судами.
Осуществление третейскими судами функции защиты, предусмотренной  Законом Украины "О третейских судах", является осуществление ими не правосудия, а третейского рассмотрения споров сторон в гражданских и хозяйственных правоотношениях в пределах права, определенного частью пятой статьи 55 Конституции Украины.
Третейские суды не отнесены к системе судов общей юрисдикции (статья 125 Конституции Украины), не осуществляют правосудие, их решения не являются актами правосудия, а сами они не входят в систему судов общей юрисдикции. Пунктом 3 статьи 215 Гражданского кодекса Украины установлено, что если недействительность сделки прямо не установлена законом, но одна из сторон или другое заинтересованное лицо отрицает ее действительность на основаниях, установленных законом, такая сделка может быть признана судом недействительной (оспариваемая сделка).
Однако Верховный Суд Украины решил, что споры о признании сделки недействительной не являются исключительной компетенцией государственных судов.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2011 року                                            м. Київ

Верховний Суд України у складі:

Головуючого: Шицького І.Б.,                                          
Суддів:             Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С.,
                           Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І.,
      Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Гусака М.Б.,  
                           Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В.,  
      Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І.,
                           Колесника П.І., Короткевича М.Є., Кривенди О.В.,  
 Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Луспеника Д.Д.,  
      Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В.,        
      Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В.,  
      Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Пошви Б.М.,
      Редьки А.І., Романюка Я.М.,  Сеніна Ю.Л.,
      Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О.,
          Тітова Ю.Г., Яреми А.Г.  
           
        розглянувши за участю представників:
        публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - Гайченка А.В.,
        Міністерства юстиції України – Гаврищука А.В., Станецької О.В.,

заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Титан» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 року у справі  № 1/6пд за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Титан» до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Макіївського відділення Донецької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» про визнання недійсними договорів, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2009 року товариством з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Титан»  заявлено позов до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Макіївського відділення Донецької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» про визнання недійсними кредитного договору №210/06/КД/133 від 3 липня 2008 року та договору застави майна №210/06/ДЗ/99 від 3 липня 2008 року, укладених з відповідачем.
  Ухвалою господарського суду Донецької області від 26 січня 2010 року припинено провадження у справі № 1/6пд на підставі п.5 ст. 80 ГПК України, у зв’язку з тим, що  сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 2 березня 2010 року у справі  № 1/6пд задоволено апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Титан», скасовано ухвалу господарського суду Донецької області від 26 січня 2010 року, а справу направлено для розгляду до господарського суду першої інстанції.
Постановою Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 року скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 2 березня 2010 року, а ухвалу господарського суду Донецької області від 26 січня 2010 року залишено без зміни.
В основу постанови касаційного суду покладено висновки про те, що відповідно до ч.2 ст. 12 ГПК України підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб. Господарський суд припиняє провадження у справі якщо між сторонами укладена третейська угода  про передачу спору на вирішення третейського суду.
 Товариством з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Титан» в порядку ст. 11119 ГПК України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 року у справі  № 1/6пд з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 5, п.11 ст.6 Закону України «Про третейські суди» у правовідносинах, що виникають при передачі спору про визнання правочинів недійсними на розгляд третейського суду.
На обґрунтування неоднаковості застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано постанову Вищого господарського суду України від 21 червня 2010 року у справі № 1/5пд в якій висловлено правову позицію про те, що спори щодо визнання правочинів недійсними розглядаються виключно судами загальної юрисдикції.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 10 грудня 2010 року у справі № 1/6пд  відновлено товариству пропущений строк на звернення із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 року, вирішено питання про допуск справи до провадження  для перегляду Верховним Судом України постанови касаційного суду.
Ухвалами Верховного Суду України від 19 січня 2011 року:
- відкрито провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 року у справі № 1/6пд,
- витребувано матеріали справи,
- доручено голові Науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготовку відповідними фахівцями Науково-консультативної ради наукового висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 5, п.11 ст.6 Закону України «Про третейські суди» у правовідносинах, що виникають при передачі спору про визнання правочинів недійсними на розгляд третейського суду,
- визначено Міністерство юстиції України органом державної влади, представники якого можуть дати пояснення в суді щодо суті правового регулювання ст. 5, п.11 ст.6 Закону України «Про третейські суди» у правовідносинах, що виникають при передачі спору про визнання правочинів недійсними на розгляд третейського суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника сторони, представників Міністерства юстиції України, дослідивши доводи товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Титан», Верховний Суд України вважає, що заява  не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Титан»  заявлено позов до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Макіївського відділення Донецької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» про визнання недійсними кредитного договору №210/06/КД/133 від 3 липня 2008 року та договору застави майна №210/06/ДЗ/99 від 3 липня 2008 року, укладених з відповідачем.
Одночасно господарським судом встановлено, що пунктами 6.2. спірних договорів визначено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись статтею 5 Закону України “Про третейські суди”, домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.
Відповідачем у справі подано клопотання про припинення провадження у справі, оскільки між сторонами у справі наявна третейська угода про передачу спору на вирішення третейського суду.  
Вищий господарський суд України скасовуючи постанову Донецького апеляційного господарського суду від 2 березня 2010 року та залишаючи без зміни ухвалу господарського суду Донецької області від 26 січня 2010 року, виходив з того, що підвідомчий господарським судам спір, відповідно до ч.2 ст. 12 ГПК України, може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб.
Одночасно касаційний суд вказав, що за умови укладення сторонами до порушення провадження у справі третейської угоди  про передачу спору на вирішення третейського суду, господарський суд припиняє провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України, а у разі якщо така угода укладена сторонами після порушення провадження у справі, господарський суд припиняє провадження у справі на підставі п.5 ч.1 ст. 80 ГПК України.  

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 року у справі  № 1/6пд  заявником вказано на виявлення неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 5 Закону України «Про третейські суди», якою встановлено право юридичної або фізичної особи передати спір на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди та  пункту 11 статті 6 Закону України «Про третейські суди», відповідно до якого третейські суди в порядку,  передбаченому цим Законом, можуть розглядати  будь-які  справи,  що  виникають   із   цивільних   та господарських правовідносин, за винятком інших справ,  які  відповідно  до  закону  підлягають вирішенню  виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України.
На обґрунтування неоднаковості застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано постанову Вищого господарського суду України від 21 червня 2010 року у справі № 1/5пд, в якій касаційний суд, залишаючи без зміни постанову апеляційного господарського суду, якою скасовано ухвалу господарського суду першої інстанції, а справу направлено до місцевого господарського суду для розгляду,  вказав про те, що спори щодо визнання правочинів недійсними розглядаються виключно судами загальної юрисдикції, до яких третейські суди не віднесені.
 Отже, прийняті касаційним судом судові рішення у справах №, № 1/5пд, 1/6пд свідчать про розбіжності у застосуванні норм процесуального права якими регулюються питання підвідомчості справ, а не норм матеріального права, що встановлюють права та обов’язки сторін у правовідносинах щодо предмету договору.  
Відповідно до ст. ст. 11114 , 11116 ГПК України, Верховний Суд України  здійснює перегляд судових рішень господарських судів виключно з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах та з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.
Тому заява задоволенню не підлягає.
За таких обставин, керуючись ст.ст. 11114 — 11126 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України

постановив:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Титан»  відмовити.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 111 16 ГПК України.
                                                                             
Головуючий:    
                 І.Б.  Шицький
Судді:                       М.І. Балюк
                       В.П. Барбара
                       І.С. Берднік
                       Л.Ф. Глос
                       Т.В. Гошовська
                      Л.І. Григор’єва
                       М.І. Гриців
                       В.І. Гуменюк
                                 М.Б. Гусак
                                 А.А. Ємець
                                 Т.Є. Жайворонок
                                 В.В. Заголдний
                                 Г.В. Канигіна
                                 М.Р. Кліменко
                                 Є.І. Ковтюк
                                 П.І. Колесник
                                 М.Є. Короткевич
                                 О.В. Кривенда
                                 В.В. Кривенко                    
                                    О.Т. Кузьменко
                                    Д.Д. Луспеник    
                                    Н.П. Лященко
                                    В.Л. Маринченко
                                    В.В. Онопенко
                                    Л.І. Охрімчук
                                    П.В. Панталієнко
                                   М.В. Патрюк
                                    В.Ф. Пивовар
                                     О.І. Потильчак
                                     Б.М. Пошва
                                    А.І. Редька
                                    Я.М. Романюк
                                      Ю.Л. Сенін
                                    А.М. Скотарь
                                     Т.С. Таран
                                     О.О. Терлецький
                                      Ю.Г. Тітов
                                      А.Г. Ярема

2 комментария:

  1. Анонимный10 мая 2013 г., 22:47

    я хочу знати чи маю я право одержати зарплатню проробивше тиждень офіційно і звільнившись за власним бажанням отримати рощот якщо я не місна і винекли проблеми з житлом і я хочу поїхати до дому чи має право дана установа не віддавати мені зароблені гроші і примушувати доробляти цей місяць???????

    ОтветитьУдалить
  2. Якщо трудовий договір укладено на невизначений термін, працівник має право в будь-який час розірвати його, письмово попередивши роботодавця про це за два тижні. Таке звільнення вважається «за власним бажанням без поважних причин».
    У цілому ряді випадків закон зобов'язує роботодавця здійснювати звільнення працівника у строк, про який він просить. Тобто мова йде про скорочення двотижневого строку. Таке звільнення вважається «за власним бажанням з поважних причин».
    Поважними причинами можуть бути: переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію, а також інші поважні причини.
    Виплатити заробітну плату мають за відпрацьований час. Якщо Ви дійсно вже звільнились (прийнято наказ про звільнення), то роботодавець не має права відмовляти у виплаті належних Вам коштів. Важливо – яка дата звільнення зазначена у наказі.

    ОтветитьУдалить