Проблема оппозиции в том, что когда суды и судьи вешали на граждан валютные
риски, выгоняли на улицу женщин и детей, сажали подростков в тюрьмы, а убийц выпускали
на свободу - оппозиции не было до этого дела. Когда сами участниками судебного
процесса - вдруг заметили, что в стране нет независимого суда.
Не дает повода для оптимизма то, что при плохой власти оппозиция еще хуже.
Заборы и памятники рушить, морду бить и Раду блокировать - для этого ума иметь
не надо. А вот профессионально оценить ситуацию, вникнуть в суть вопроса – мешает
еще одна проблема оппозиции – полная некомпетентность.
По делу
о лишении депутатских полномочий С. Власенко шум подняли на всю Украину, Европу
и Америку. При этом мало кто обращает внимание на то, что суть постановления ВАСУ
от 6 марта 2013 по делу № П/800/141/13 не противоречит закону.
Действительно закон «О статусе народного депутата» дает исчерпывающий перечень должностей и видов
деятельности, занимать которые
и заниматься которым народный депутат не имеет права. В частности, депутат не имеет права "привлекаться как эксперт органами досудебного
следствия, прокуратуры, суда, а
также заниматься адвокатской деятельностью". Кроме
того, народный депутат обязан соблюдать иные требования и ограничения, которые устанавливаются законом.
И
таким законом есть закон «Об адвокатуре и адвокатской деятельности». Согласно ст. 7
Закона несовместима с деятельностью
адвоката: работа на должностях лиц,
указанных в пункте 1 части первой статьи 4 Закона Украины "О
принципах предотвращения и противодействия коррупции"; военная или альтернативная (невоенная)
служба; нотариальная деятельность; судебно-экспертная
деятельность. При этом в законе указано, что в случае возникновения
обстоятельств несовместимости, установленных
частью первой настоящей статьи, адвокат
в трехдневный срок со дня возникновения
таких обстоятельств подает в
совет адвокатов региона по адресу своего рабочего места заявление о приостановлении адвокатской деятельности.
Подача
заявления 21.02.2013 г. с явным превышением установленного законом 3-дневного
срока (приведение к присяге депутата состоялось 12.12.2012 г.) может говорить о
признании нарушения закона. Предположения ответчика и его окружения
о том, что власть чего-то не заметит или побоится осуществить, можно назвать
халатностью. Изобличать незаконность, не соблюдая закон, сложно назвать хорошим
словом. А иметь такие юридические «хвосты» человеку, гордо именующему себя
адвокатом, просто недопустимо.
Ссылки на то,
что обладание свидетельством адвоката не означает осуществления адвокатской
деятельности, свидетельствуют о юридической неосведомленности или осознанной
манипуляции. Ведь именно свидетельство, а не юридическое образование, дает его
обладателю определенные права и обязанности – статус, который не совместим со
статусом народного депутата. Использование прав адвоката (например, для
посещения мест лишения свободы) или выполнение обязанностей (например, по постоянному
повышению квалификации и ознакомлению с новыми нормативными актами, в
частности) – остаются на совести лица, обладающего свидетельством адвоката.
И
такие обстоятельства, как заключение или незаключение договоров о правовой
помощи, регистрация ФЛП, плата или неплата налогов, на которые ссылался
ответчик, есть только нюансами использования прав и выполнения обязанностей
конкретным лицом. Подтверждение тому и норма абзаца 2 пункта 65.1 статьи 65
НКУ, согласно которой физические лица,
условием ведения независимой профессиональной деятельности которых согласно закону является
государственная регистрация такой деятельности в соответствующем уполномоченном органе и
получение свидетельства о регистрации или другого документа (разрешения, сертификата и
т.п.), подтверждающего право физического
лица на ведение независимой профессиональной деятельности, в течение 10 календарных дней
после такой регистрации обязаны встать на учет в органе государственной налоговой службы по месту жительства. То есть,
получив свидетельство адвоката в течение 10 календарных
дней необходимо зарегистрироваться в налоговой инспекции. И эта обязанность не
связана с тем, получает адвокат гонорары или нет – он уже осуществляет адвокатскую
деятельность.
Таким
образом, в Законе об адвокатуре понятие "адвокатская
деятельность" предполагает не совершение
определенных действий. Адвокат занимается "адвокатской
деятельностью" с момента внесения его
в реестр адвокатов и до момента приостановления или прекращения "права на занятие адвокатской деятельностью".
Проблема
избирательности правосудия действительно существует. Вместе с
тем, избирательность – не говорит о незаконности и не является
основанием для отмены решения суда. Тем более решение суда не может быть
отменено Европейским судом по правам человека. Чтобы об этом не говорили
оппозиционные политики с юридическим, кстати, образованием (http://www.youtube.com/watch?v=YAncCif3Edc&feature=player_embedded).
Ознакомившись с
такой речью, можно понять перегруженность текста постановления ВАСУ от 6 марта
2013 по делу П/800/141/13 ссылками на практику ЕСПЧ. Также становится понятным,
почему судьи засыпают в судебных заседаниях (http://www.youtube.com/watch?v=0uokfSrd3xI).
Ведь именно в суде защитник демонстрирует свои профессиональные, языковые,
умственные способности и навыки, владение ораторским искусством.
Странно,
что люди с юридическим образованием построили главную линию аргументации в этом деле
именно на том, что ответчик сохранял за собой "право" на адвокатскую деятельность,
но никогда за последние годы не пользовался этим правом. Именно это, учитывая
изложенное, не имеет значения. И подача заявления
ответчиком о прекращении права на занятие адвокатской деятельностью
действительно не опровергает факт занятия адвокатской деятельностью.
Однако
дает основания говорить о другом факте, который действительно имеет значение. Согласно
ст. 32 закона «Об
адвокатуре и адвокатской деятельности»
право на занятие адвокатской деятельностью прекращается путем аннулирования свидетельства о праве на занятие адвокатской
деятельностью на основании подачи заявления адвокатом. Право на занятие адвокатской деятельностью прекращается со дня подачи соответствующего заявления
адвоката. Таким образом, на момент вынесения решения судом
ответчик уже не являлся адвокатом, так как накануне принятия решения профильным
комитетом ВР подал заявление о прекращении права на
занятие адвокатской деятельностью. То есть обстоятельства несовместимости были устранены. И статья 81 Конституции требует
только решить вопрос о совместительстве, а не «наказывать» за несколько дней
или месяцев совместительства.
Интересны
и другие юридические моменты. КАСУ не содержит такого основания для закрытия
производства по делу как отсутствие предмета спора. Возможно, внимательно
рассматривая книгу с обложкой цвета детской неожиданности (издание КАСУ 2012
года), судьи всетаки пробовали найти в ней основания для закрытия производства.
Рассматривая
дела по искам об обжаловании актов, которые на момент рассмотрения дела
утратили силу, ВАСУ исходил из того, что признание оспариваемого акта утратившим силу не является
основанием для отказа в иске о признании его противоправным, поскольку он носил противоправный характер со времени его принятия. Возможно, по аналогии с обжалованием
актов, суд применил аналогичный принцип и по делу об обжаловании
бездеятельности.
И
поэтому в основу решения суда было положено понятие правовой определенности:
если лицо знало о том, что в случае невыполнения
требования относительно несовместимости депутатского мандата с другими видами деятельности полномочия народного депутата прекращаются досрочно на основании
закона по решению суда, то такое лицо должно быть готово
к решению суда о прекращении полномочий депутата. Даже если накануне это лицо
решило устранить обстоятельства несовместимости.
Но,
похоже, защита только делает громкие заявления о ЕСПЧ, не вникая в его
практику. Изучение практики ЕСПЧ действительно требует наличия
профессионализма, а не только диплома о юридическом образовании. Иначе, зачем
подавать заявление о пересмотре дела ВСУ, обосновывая его наличием решения ВАСУ
по делу Каськива. Еще и сопровождая сожалениями об отсутствии надежды «на
справедливый пересмотр дела».
Пересмотр
действительно, скорее всего, не состоится. Но не по причине отсутствия
«справедливости». А потому что решение ВАСУ от 31.03.2011 г. по делу № П/9991/196/11 основано не нарушениях
процедуры проведения заседаний комитета ВР (как ссылается заявитель, считая
наличие таких же обстоятельств по своему делу основанием для пересмотра), а на
том, что ответчик (депутат Каськив) не приступил к выполнению
функциональных обязанностей Председателя
Государственного агентства по
инвестициям и управлению национальными проектами Украины,
не может считаться таким, что находится на государственной
службе, поскольку указанное Агентство
не функционирует, а реорганизация
предыдущих государственных агентств не
закончена и они продолжают
функционировать, Положение о
вновь созданном Государственном агентстве по инвестициям и управлению национальными проектами
Украины в установленном
действующим законодательством порядке не утверждено,
отсутствует штат работников,
занимающих должности в указанном агентстве, никто не получает
заработную плату за счет государственных
средств, в том числе ответчик, то
есть ответчик не находится на
этой должности ввиду ее отсутствия. То
есть основания для пересмотра отсутствуют.
Богатая
практика ЕСПЧ позволяет долго философствовать на тему правовой определенности.
Беспокоит то, что по так называемым политическим делам защита основывается
исключительно на политике, оставляя без внимания основную задачу – правовую
аргументацию.
Информацию о наличии статуса
адвоката других депутатов, а также лиц безосновательно именующих себя
адвокатами, можно проверить здесь: http://www.unba.org.ua/erau
Текст решения суда: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29804795
И если реестр перегружен:
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
Вищий адміністративний суд України у
складі колегії суддів: головуючого - судді Зайцева М. П., суддів - Веденяпіна
О. А., Олексієнка М. М., Кравцова О. В., Рецебуринського Ю. Й., Смоковича М.
І., Сороки М. О., Шведа Е. Ю., Черпака Ю. К., секретаря судового засідання -
Авдошиної М. С. (за участю: представника позивача - Веселовського П. І.,
Лаптієва А. М., представника відповідача - ОСОБА_12, ОСОБА_13), розглянувши у
відкритому судовому засіданні в приміщенні Вищого адміністративного суду
України справу за адміністративним позовом Голови Верховної Ради України Рибака
Володимира Васильовича до народного депутата України ОСОБА_16 про дострокове
припинення повноважень народного депутата України, встановив:
28 лютого 2013 року Голова Верховної Ради
України, користуючись повноваженнями, передбаченими статтею 223 Закону України
від 10 лютого 2012 року N 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради
України", звернувся до суду з адміністративним позовом про дострокове
припинення повноважень народного депутата України ОСОБА_16 у зв'язку із
здійсненням ним діяльності, несумісної зі статусом народного депутата України.
В обґрунтування позовних вимог зазначив,
що відповідач, будучи 28 жовтня 2012 року обраним народним депутатом України по
загальнодержавному багатомандатному виборчому округу від політичної партії
Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина", прийнявши Присягу народного
депутата України, та розпорядженням Голови Верховної Ради України від 13 грудня
2012 року N 1548 зарахованим на роботу до Верховної Ради України для здійснення
депутатських повноважень на постійній основі з 12 грудня 2012 року, по
теперішній час не вжив передбачених чинним законодавством заходів щодо
зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, хоча така діяльність є
несумісною з діяльністю народного депутата. При цьому ОСОБА_16 допускає
порушення Конституції та законів України, зокрема: статті 78 Основного закону,
статті 3 Закону України "Про статус народного депутата України",
статті 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність",
статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції".
У судовому засіданні представники позивача
вимоги, викладені в позовній заяві, підтримали та пояснили, що Комітетом
Верховної Ради України, Головою парламенту не допущено жодних порушень чинного
законодавства при наданні висновку та зверненні до суду щодо припинення
повноважень народного депутата України ОСОБА_16, в тому числі умов та порядку,
передбачених законами України "Про статус народного депутата
України", "Про Регламент Верховної Ради України". Пояснили, що
народний депутат ОСОБА_16 займався адвокатською діяльністю - був захисником у
кримінальній справі.
Представники відповідача проти позову
заперечили. Суду пояснили, що ОСОБА_16 адвокатською діяльністю з 2008 року не
займається, а тому порушень щодо несумісності депутатського мандата не
допускав. Зазначений факт підтверджують тим, що відповідач у органах податкової
служби як підприємець не зареєстрований, робоче місце адвоката у нього відсутнє,
договори про надання правової допомоги ним не укладалися. Вважають, що
Комітетом Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та
забезпечення діяльності Верховної Ради України, спікером парламенту порушено
вимоги законодавства при розгляді питання дострокового припинення повноважень
відповідача як народного депутата.
Відповідно до Конституції України, Закону
України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992
року N 2790-XII (далі - Закон N 2790-XII) народний депутат України як
представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним
протягом строку депутатської каденції здійснювати повноваження, передбачені
Конституцією та законами України.
Як зазначено у частині третій статті 78
Основного закону України, статтях 6, 24 Закону N 2790-XII народний депутат не
лише має права, встановлені чинним законодавством, а й обов'язки, в тому числі,
він зобов'язаний дбати про благо України і добробут Українського народу,
додержуватись положень Конституції та законів України, присяги народного
депутата України, вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими
видами діяльності, встановленими законом.
Вимоги щодо несумісності депутатського
мандата встановлені статтею 3 Закону N 2790-XII. Згідно з пунктом 5 частини
першої цієї статті народний депутат не має права залучатись як експерт органами
досудового слідства, прокуратури, суду, а також займатись адвокатською діяльністю.
Несумісність депутатського мандата із
зайняттям адвокатською діяльністю, передбачена й статтею 7 Закону України від
05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність
" (далі - Закон N 5076-VI), відповідно до якої несумісною з діяльністю
адвоката є: робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті
4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі -
Закон N 3206- VI); військова або альтернативна (невійськова) служба;
нотаріальна діяльність; судово-експертна діяльність. При цьому в законі
зазначено, що в разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною
першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин
подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про
зупинення адвокатської діяльності.
Конституційний Суд України в своїх
рішеннях неодноразово наголошував про недопустимість сумісництва депутатського
мандата з іншими видами діяльності. Зокрема, в Рішенні по справі N 1-5/2008 від
29 січня 2008 року N 2-рп/2008 Конституційним Судом України зазначено, що
несумісність зумовлена природою відповідного представництва, участю депутата у
здійсненні законодавчої влади, політичним характером його діяльності тощо.
Вимога щодо несумісності є складовою статусу народного депутата України, однією
з ознак його мандата, яка полягає у встановленні безпосередньої заборони
поєднання мандата народного депутата України з роботою на іншій посаді.
Недотримання цієї вимоги є порушенням частини другої статті 78 Конституції
України.У Рішенні N 6-рп/2012 від 13 березня 2012 року вказано:
"Конституцією та законами України для посадових і службових осіб органів
державної влади та органів місцевого самоврядування встановлені певні правила
поведінки, у тому числі й окремі обмеження щодо їх позаслужбової діяльності.
Такі обмеження є конституційно обґрунтованими, оскільки деякі види діяльності
цих осіб за межами їх служби об'єктивно можуть зумовити ситуацію, несумісну з
належним виконанням ними службових обов'язків через виникнення конфлікту
інтересів, який за абзацом четвертим статті 1 Закону N 3206-VI визначається як
суперечність між особистими інтересами особи та її службовими повноваженнями,
наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень,
а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових
повноважень. Держава запроваджує правові механізми, які запобігають конфлікту
інтересів або забезпечують його врегулювання в разі виникнення".
При офіційному тлумаченні статей 58, 78,
79, 81 Конституції України та статей 24321, 24322, 24325
Цивільного процесуального кодексу України Конституційний Суд України наголосив,
що стаття 78 Конституції України, яка встановлює обмеження на поєднання
депутатського мандату з іншими видами діяльності, не дає повного переліку цих
видів діяльності, виділяючи серед них тільки два - поєднання депутатського
мандата з іншим представницьким мандатом чи з державною службою. Обмеження на
поєднання депутатського мандату зі всіма іншими видами діяльності мають, згідно
з цією статтею, встановлюватися законом (Рішенні Конституційного Суду України N
03/29-97 від 13 травня 1997 року N 1-зп).
Судом встановлено, що 28 жовтня 2012 року
ОСОБА_16 обрано народним депутатом України VII скликання. 12 грудня 2012 року
він склав присягу народного депутата України та письмовою заявою дав згоду на
здійснення повноважень народного депутата на постійній основі відповідно до
статті 78 Конституції України, статті 1 Закону N 2790-XII. При цьому, підписав
попередження про встановлені законами України обмеження, заборони та вимоги,
пов'язані з виконанням повноважень народного депутата України, зобов'язався
дотримуватись їх. Згідно витягу із розпорядження Голови Верховної Ради України
від 13 грудня 2012 року N 1548 він зарахований з 12 грудня 2012 року на роботу
до Верховної Ради України VII скликання для здійснення депутатських повноважень
на постійній основі.
Відповідно до Єдиного реєстру адвокатів
України станом на 19 лютого 2013 року з дня зарахування до парламенту на
постійній основі ОСОБА_16 не зупинив та не припинив право на зайняття
адвокатською діяльністю.
Згідно повідомлення органів досудового
розслідування та наданих ними письмових доказів, відповідач протягом року брав
участь у якості захисника в досудовому розслідуванні, внесеному до Єдиного
реєстру судових розслідувань за N 420120000000000006 від 21 листопада 2012
року. З постанови слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13
лютого 2013 року випливає, що ОСОБА_16 06 лютого, 07 лютого, та 13 лютого 2013 року
був учасником сторони захисту в судовому засіданні. Приймав участь він і в
допиті ряду свідків під час досудового розслідування у судовому засіданні в
порядку статті 225 КПК України. Даний факт не заперечується сторонами та
підтверджується відомостями Генеральної прокуратури України від 06 березня 2012
року N 17/2-34556-12.
Отже, судом встановлено, що ОСОБА_16,
будучи народним депутатом, виконував функції захисника у кримінальному
провадженні.
Визначення адвокатської діяльності
наведено у пункті 2 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI, відповідно до
якого адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо
здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги
клієнту.
Під захистом згідно пункту 5 частини
першої цієї статті розуміється вид адвокатської діяльності, що полягає в
забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного,
обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої
передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру
або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи,
стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію),
а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час
розгляду справи про адміністративне правопорушення.
19 листопада 2012 року набрав чинності
новий Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України), у статті
45 якого зазначено, що захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного,
обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається
застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або
вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої
передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію).
Захисником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного
реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів
України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття
адвокатською діяльністю.
Крім того, згідно до пункту 17 Розділу XI
"Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України
особи, які на день набрання чинності цим Кодексом беруть участь у кримінальному
провадженні в якості захисників і не мають статусу адвоката, продовжують
здійснювати повноваження захисника в такому кримінальному провадженні під час
досудового розслідування, а також судового провадження у судах першої,
апеляційної, касаційної інстанції та Верховному Суді України.
Системний аналіз вищезазначених норм
свідчить про те, що положення цього пункту поширюються лише на захисників,
якими є особи, що не мають статусу адвоката. Що ж стосується інших захисників,
то ними можуть бути лише адвокати.
З урахуванням зазначених норм, які
перебувають у логічному зв'язку між собою можливість здійснення функцій
захисника безпосередньо пов'язана із статусом адвоката.
З огляду на викладене, суд приходить до
висновку, що народний депутат ОСОБА_16, виконуючи функції захисника у
кримінальному провадженні, не зупинивши та не припинивши право на адвокатську
діяльність, займався адвокатською діяльністю.
Посилання відповідача на Рішення
Конституційного Суду України за конституційним зверненням ОСОБА_17 щодо
офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 КПК
України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення
(справа про право вільного вибору захисника) від 16 грудня 2000 року, як на
юридичну підставу здійснювати функції захисника відповідно до чинного КПК
України, є безпідставні. Суд звертає увагу й на те, що у зазначеній справі
тлумачення надавалося статті 59 Конституції України та статті 44
Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, який втратив чинність.
Частиною другою статті 7 Закону N 5076-VI
визначено, що у разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною
першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин
подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про
зупинення адвокатської діяльності. Суд також звертає увагу на те, що
закріплений в статті 3 перехідних положень цього Закону дев'яносто денний строк
з дня набрання чинності цим Законом, протягом якого адвокати, які на день
набрання чинності цим Законом, обіймали посади або здійснювали діяльність
несумісну з діяльністю адвоката відповідно до частини першої статті 7 цього
Закону, мали право письмово повідомити кваліфікаційно-дисциплінарну комісію
адвокатури за місцем отримання свідоцтва про існування обставин несумісності,
сплинув.
ОСОБА_16 зазначені вимоги Закону не
виконав і з відповідною заявою у визначений строк до уповноваженого органу про
зупинення адвокатської діяльності не звернувся.
Відповідно до позиції, викладеної у
Рішенні Конституційного Суду України у справі щодо сумісності посад народного
депутата України і члена Кабінету Міністрів України від 4 липня 2002 року N
1-24/2002, будь-яка робота, яка здійснюється "на постійній основі",
виключає її поєднання з певними посадами.
У зв'язку з порушенням законодавства про
несумісність депутатського мандата з адвокатською діяльністю 19 лютого 2013
року народним депутатом України Мисиком В. Ю. направлено до Голови Верховної Ради
України, Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення
діяльності Верховної Ради України депутатське звернення щодо порушення народним
депутатом України ОСОБА_16 вимог Конституції, законів України стосовно
несумісності депутатського мандати з іншими видами діяльності. В цьому
зверненні зазначалось, що відповідач, незважаючи на набуття ним повноважень
народного депутата України, продовжує займатись адвокатською діяльністю. За
офіційною інформацією, наданою Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією
адвокатури, станом на 19 лютого 2013 року він не подав жодних заяв щодо
зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, чим не виконав вимоги щодо
обов'язкового повідомлення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за
місцем отримання свідоцтва про існування обставин несу місництва.
Враховуючи, що відповідно до
законодавства, вказане питання попередньо має стати предметом розгляду
профільного Комітету Верховної Ради України, народний депутат України Мисик В.
Ю. просив дати доручення вищезгаданому Комітету розглянути питання щодо
порушення народним депутатом України ОСОБА_16 вимог Конституції та законів
України стосовно несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності
та надати відповідний висновок Голові Верховної Ради України. Головою Верховної
Ради України таке доручення було надано.
Висновком Комітету N 04-34/7-429 від 27
лютого 2013 року запропоновано Голові Верховної Ради звернутися до суду з
позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України
ОСОБА_16 за невиконання вимог щодо несумісності.
Суд, виходячи з вище згаданих і
досліджених доказів, не знаходить підстав вважати дії та рішення Комітету,
Голови Верховної Ради такими, що суперечать закону.
Так, відповідно до частини четвертої
статті 81 Конституції України у разі невиконання вимоги щодо несумісності
депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного
депутата України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду.
Згідно частини другої статті 5 Закону України
N 5076-VI у випадку невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата
з іншими видами діяльності повноваження народного депутата припиняються
достроково на підставі закону за рішенням суду.
Комітет, до компетенції якого входять
питання депутатської етики, розглядає відповідні матеріали і подає висновок
Голові Верховної Ради України, який у десятиденний строк звертається до суду
або повертає матеріали комітету з обґрунтуванням відмови у зверненні до суду.
Саме у такий спосіб і в межах повноважень,
передбачених Конституцією, законами України діяли парламентський комітет та
Голова Верховної Ради.
З цього приводу слід зазначити,
Конституційний Суд України в Рішенні по справі N 1-5/2008 від 29 січня 2008
року (N 2-рп/2008) вказав, що у разі ігнорування особою конституційних положень
щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності дострокове
припинення повноважень має відбуватися лише у той спосіб, який визначено в
частині четвертій статті 81 Конституції України, та в порядку, встановленому у
відповідних нормах законів, що конкретизують цей припис Конституції України.
Суттю розв'язання конфліктних ситуацій є позбавлення особи саме повноважень
народного депутата України. Запровадження іншого способу суперечить зазначеним
положенням Конституції України. Конституційний Суд України в цьому Рішенні
також зазначає, що у разі виникнення колізії щодо несумісності перебування
особи на посаді народного депутата України із зайняттям іншими видами
діяльності, мають бути застосовані положення частини четвертої статті 81
Конституції України. На виконання цієї конституційної норми законодавець у
певних законах вже передбачив спосіб вирішення такої колізії: у судовому
порядку шляхом припинення реалізації саме права на участь у представницьких
органах державної влади. Тобто - примусове позбавлення особи повноважень
народного депутата України.
Подання заяви ОСОБА_16 про припинення
права на зайняття адвокатською діяльністю від 21 лютого 2013 року на адресу
Ради адвокатів Львівської області не спростовує факту зайняття його
адвокатською діяльністю. Як зазначалось вище, відповідно до перехідних положень
Закону N 5076-VI ОСОБА_16 як народний депутата України і адвокат одночасно, у
строк 90 днів з моменту набрання чинності названого Закону, тобто з 15 серпня 2012
року, повинен був письмово повідомити кваліфікаційно-дисциплінарну комісію
адвокатури за місцем отримання свідоцтва про існування обставин несумісності,
однак цього зроблено не було.
При цьому Верховною Радою України та її
посадовою особою конституційні права відповідача як громадянина та народного
депутата України не порушуються. Відповідно до частини п'ятої статті 8
Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції 2003 року, ратифікованій
Україною, "Кожна Держава-учасниця прагне, у належних випадках і згідно з
основоположними принципами свого внутрішнього права, запроваджувати заходи й
системи, які зобов'язують державних посадових осіб надавати відповідним органам
декларації, interalia, про позаслужбову діяльність, заняття, інвестиції, активи
та про суттєві дарунки або прибутки, у зв'язку з якими може виникнути конфлікт
інтересів стосовно їхніх функцій як державних посадових осіб".
Частиною шостою статті 8 Конвенції
Організації Об'єднаних Націй проти корупції 2003 року, ратифікованою Україною,
передбачено, що "Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття,
згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, дисциплінарних
або інших заходів стосовно державних посадових осіб, які порушують кодекси або
стандарти, установлені згідно із цією статтею".
З огляду на викладене, Суд також звертає
увагу на принцип пропорційності, який закріплений в частині 3 статті 2 КАСУ та
кореспондує прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (далі -
ЄСПЛ), полягає у забезпеченні рівноваги між правами окремого індивіда та
суспільними або державними інтересами; наскільки засоби захисту інтересів одних
осіб не порушують права інших і є пропорційними до досягнення легітимної мети.
Так, як зазначено в рішенні ЄСПЛ "Сьорінг проти Сполученого Королівства",
"в основі всієї Конвенції лежить пошук справедливого балансу між
загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав
індивіда".
Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, зокрема у
рішенні "Брумареску проти Румунії", принцип правової визначеності є
одним з ключових елементів принципу верховенства права. В той же час, ключовим
елементом принципу верховенства права є принцип обґрунтованих очікувань.
Виходячи з принципу обґрунтованих
очікувань, та враховуючи, що ОСОБА_16, будучи кандидатом в народні депутати
України підписав зобов'язання: 12 грудня 2012 року - добровільно прийняв
присягу народного депутата; добровільно написав заяву, якою дав згоду на
здійснення повноважень народного депутата України на постійній основі;
добровільно підписав попередження про встановлені законами України обмеження,
заборони та вимоги, пов'язані з виконанням повноважень народного депутата
України, в якому зазначив, що зобов'язується дотримуватись обмежень, не
порушувати заборони та виконувати вимоги, встановлені зазначеними законами,
слідує, що відповідач має обґрунтовані очікування, що відносно нього як
народного депутата України будуть вжиті передбачені Конституцією України,
Законом України "Про статус народного депутата України", Законом
України "Про Регламент Верховної Ради України" заходи щодо
примусового припинення його повноважень.
Частиною четвертою статті 81 Конституції
України встановлено, що у разі невиконання вимоги щодо несумісності
депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата
України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду.
З урахуванням наведеного, колегія суддів
проходить до висновку, що викладені в позовній заяві обставини є
обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 18, 159 - 163, 180
Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:
Адміністративний позов Голови Верховної
Ради України Рибака Володимира Васильовича до народного депутата України
ОСОБА_16 про дострокове припинення повноважень народного депутата України -
задовольнити.
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 березня 2011
року
м. Київ П/9991/196/11
О 15 годині 20 хвилин в приміщенні Вищого
адміністративного суду України у місті Києві по вулиці Московській, 8, корпус 5
Вищий адміністративний суд України у складі колегії
суддів:
головуючого суддіШведа Е.Ю. (доповідач),
суддів:Зайцева М.П.,
Олексієнка М.М.,
Рецебуринського Ю.Й.,
Черпака Ю.К.,
секретаря судового засідання: Бондаря С.В.,
секретаря судового засідання: Бондаря С.В.,
за участю: представника позивача –Лаптієва А.М.,
представника відповідача –Литовченко Н.С., Прилипко
Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
адміністративну справу за позовом Голови Верховної Ради України Литвина
Володимира Михайловича до народного депутата України Каськіва Владислава
Володимировича про дострокове припинення повноважень народного депутата,
встановив:
14 березня 2011 року Голова Верховної Ради України
Литвин Володимир Михайлович (надалі-позивач) звернувся з позовом про дострокове
припинення повноважень народного депутата України Каськіва Владислава
Володимировича (надалі-відповідач).
Позовні вимоги вмотивовані тим, що 23 листопада 2007
року відповідач склав присягу народного депутата України, здійснював ці
повноваження на постійній основі.
Згідно з Указом Президента України № 1176/2010 від 23
грудня 2010 року відповідача призначено Головою Державного агентства з
інвестицій та управління національними проектами України, як центрального
органу виконавчої влади.
Зазначена посада є несумісною зі статусом
народного депутата України, оскільки це суперечить вимогам статті 78
Конституції України та статті 3 Закону України «Про статус народного депутата
України».
Повноваження народного депутата України
відповідач не склав, а тому позивач просить прийняти постанову про дострокове
припинення цих повноважень.
В письмових запереченнях та письмових
поясненнях відповідач проти позову заперечує повністю, зазначає, що
аргументація, яка наведена позивачем у позовній заяві, не підтверджена
документально, а всі наведені докази вказують лише на правомірне його
перебування на посаді народного депутата України, він не має іншого
представницького мандата на час прийняття рішення Комітетом з питань
Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради
України (надалі - Комітет), а також на час звернення з позовною заявою до суду
Голови Верховної Ради України не перебуває на державній службі.
Зазначає, що він не є членом Кабінету
Міністрів України, та не є керівником центрального органу виконавчої влади.
Крім того, Комітет не запросив його на
своє засідання, не з’ясував, чи писав він заяву з проханням призначити його на
відповідну посаду, якщо писав, то на яку адресу, та де вона зберігається.
Також Комітет не встановив, чи відноситься
посада Голови Агентства з інвестицій та управління національними проектами
України до посади керівника центрального органу виконавчої влади, чи приступив
позивач до виконання своїх функціональних обов’язків за цим місцем роботи.
Вважає, що оскільки ні на час розгляду в
Комітеті, ні на час подання позовної заяви до суду, не затверджено Положення
про центральний орган виконавчої влади, відсутнє його фінансування, не
затверджена структура та штатна чисельність цього органу, відсутній сам штат
працівників, він не приступив до виконання функціональних обов’язків Голови,
відсутній відповідний наказ, йому не нараховується і не виплачується заробітна
плата в центральному органі виконавчої влади, то він не виконує функцій і не
має повноважень Голови Державного агентства з інвестицій та управління
національними проектами України.
З урахуванням наведеного вважає позовні
вимоги безпідставними, просить відмовити в їх задоволенні повністю.
В судовому засіданні представник позивача
позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити повністю з підстав,
викладених в позовній заяві.
Представники відповідача в судовому
засіданні заперечували проти позову, просили відмовити в його задоволенні
повністю, посилаючись на доводи, викладені в запереченнях на позовну заяву та
письмових поясненнях.
Суд, вислухавши пояснення представників
сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає, що позовні вимоги
не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що
відповідач 30 вересня 2007 року на позачергових виборах був обраний народним
депутатом України по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу від
виборчого блоку політичних партій «Наша Україна-Народна Самооборона».
23 листопада 2007 року відповідач склав
присягу народного депутата України і власноручною заявою дав згоду на
здійснення повноважень народного депутата України на постійній основі.
Розпорядженням Голови Верховної Ради
України №1643 від 18 грудня 2007 року відповідача було зараховано на роботу до
Верховної Ради України шостого скликання для здійснення депутатських
повноважень на постійній основі з 23 листопада 2007 року.
Протягом шостого скликання відповідач
обіймав посади члена Комітету Верховної Ради України з питань державного
будівництва та місцевого самоврядування, Голови підкомітету з питань державного
будівництва та місцевого самоврядування, члена Комітету Верховної Ради України
з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва.
07 червня 2010 року відповідач був обраний
Головою підкомітету з питань інвестицій та розвитку Комітету Верховної Ради
України з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва.
Таким чином, матеріалами справи
підтверджено, що відповідач здійснює повноваження народного депутата України з
23 листопада 2007 року на постійній основі.
Відповідно до статті 78 Конституції
України народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній
основі. Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата
чи бути на державній службі. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з
іншими видами діяльності встановлюються законом.
Статтею 3 Закону України «Про статус
народного депутата України»встановлено несумісність депутатського мандата з
іншими видами діяльності.
Народний депутат не має права бути членом
Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади,
мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі,
обіймати посаду міського, сільського, селищного голови, займатися будь-якою,
крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та
творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання
обов’язків народного депутата час, залучатись як експерт органами досудового
слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю, входити
до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації,
що має на меті одержання прибутку.
Головою Державного агентства з інвестицій
та управління національними проектами України призначено відповідно до Указу
Президента України № 1176/2010 від 23 грудня 2010 року відповідача.
В позовній заяві зазначається, що
призначення відповідача на цю посаду позивач вважає підставою для складення
повноважень народного депутата України за її несумісністю зі статусом народного
депутата України.
Колегія суддів не погоджується з такими
висновками зважаючи на наступне.
Так, позивачем наведено лише докази
здійснення відповідачем депутатських повноважень на постійній основі, але
доказів, які б підтверджували фактичне перебування відповідача на посаді керівника
центрального органу виконавчої влади та суміщення такої посади зі статусом
народного депутата України, позивачем суду не надано.
Комітетом з питань регламенту,
депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України не
з’ясовувалось фактичного стану справ щодо сумісництва відповідачем статусу
народного депутата України з посадою Голови Державного агентства з інвестицій
та управління національними проектами.
Відповідач не запрошувався на засідання
Комітету при розгляді зазначеного питання, а його письмове пояснення не було
взято цим Комітетом до уваги.
Державне агентство з інвестицій та
управління національними проектами України було утворено відповідно до пункту 1
Указу Президента України №1085/2010 від 9 грудня 2010 року «Про оптимізацію
системи центральних органів виконавчої влади»шляхом реорганізації Державного
агентства України з управління національними проектами та Державного агентства
України з інвестицій та розвитку.
Судом встановлено, що на момент вирішення
справи по суті Державне агентство України з управління національними проектами
та Державне агентство України з інвестицій і розвитку продовжують свою
діяльність, оскільки процес їх реорганізації не завершено, відповідно до
підпункту 2 пункту 2 Указу Президента України № 1199/2010 від 24 грудня 2010
року виконання функціональних обов’язків в частині управління національними
проектами продовжує забезпечувати Державне агентство з управління національними
проектами, а функціональних обов’язків в частині інвестиційної діяльності забезпечує
Державне агентство України з інвестицій та розвитку, тобто Державне агентство з
інвестицій та управління національними проектами України не функціонує, його
функції фактично виконують вищезазначені агентства, які ще знаходяться в стадії
реорганізації.
Не затверджено у встановленому чинним
законодавством порядку Положення про Державне агентство з інвестицій та
управління національними проектами України, де були б окреслені його
компетенція та повноваження, тобто відсутній нормативно-правовий акт, на підставі
якого повинна здійснюватися діяльність цього органу, що дає суду підстави
вважати, що діяльність Державного агентства з інвестицій та управління
національними проектами України на момент вирішення спору по суті не
здійснюється.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про
державну службу»державна служба –це професійна діяльність осіб, які займають
посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і
функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Згідно статті 2 цього Закону посада –це
визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного
органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло
службових повноважень.
Посадовими особами згідно Закону України
«Про державну службу»вважаються керівники державних органів.
Критеріями класифікації державних
службовців відповідно до ст. 25 цього Закону
є організаційно-правовий рівень органу, обсяг і характер компетенції на
конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.
Таким чином, внаслідок відсутності
затвердженого в установленому порядку Положення про Державне агентство з
інвестицій та управління національними проектами України не визначено коло
службових повноважень працівників новоствореного Агентства, в тому числі і його
керівника.
Також не затверджена і структура та
штатний розпис Державного агентства з інвестицій та управління національними
проектами України, відсутні бюджетні рахунки в органах казначейства,
Міністерством фінансів України не затверджено відповідного кошторису на утримання
установи, жодна особа не призначена на посаду в Державному агентстві з
інвестицій та управління національними проектами України, відсутній наказ про
те, що Голова вказаного вище Агентства приступає до виконання обов’язків.
Крім того, згідно з статтею 3 Закону
України «Про статус народного депутата України»народний депутат, призначений
(обраний) на посаду, що є несумісною з депутатським мандатом, і повноваження
якого не припинено в установленому законом порядку, допускається до виконання
обов’язків за такою посадою не раніше дня подання ним до Верховної Ради України
заяви про складення повноважень народного депутата України, тобто із змісту
вищезазначеної норми, витікає, що відповідач не міг приступити до виконання
своїх обов’язків на посаді Голови Державного агентства з інвестицій та
управлення національними проектами України до моменту подання ним до Верховної
Ради України заяви про складання повноважень народного депутата України.
Колегія суддів приходить до висновку, що
відповідач не приступив до виконання функціональних обов’язків Голови
Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами
України, не може вважатись таким, що перебуває на державній службі, оскільки
зазначене Агентство не функціонує, а реорганізація попередніх державних
агентств не закінчена і вони продовжують функціонувати, Положення про
новостворене Державне агентство з інвестицій та управління національними
проектами України в установленому чинним законодавством порядку не затверджене,
відсутній штат працівників, які обіймали би посади в зазначеному Державному
агентстві, ніхто не одержує заробітну плату за рахунок державних коштів, в тому
числі відповідач, тобто відповідач не перебуває на цій посаді через її
відсутність.
На підставі викладеного, колегія суддів
приходить до висновку, що відповідач не порушив вимоги статті 78 Конституції
України та статті 3 Закону України «Про статус народного депутата України»щодо
несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, а тому підстав
для задоволення позовних вимог колегією суддів Вищого адміністративного суду
України не вбачається.
Керуючись ст. 160, статтями 161-163, 167, 171-1
Кодексу адміністративного судочинства України, Вищи й адміністративний суд
України, -
постановив:
В задоволенні позову Голови Верховної Ради
України Литвина Володимира Михайловича до народного депутата України Каськіва
Владислава Володимировича про дострокове припинення повноважень народного
депутата відмовити повністю.
Постанова є остаточною і не підлягає
перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.
Головуючий
суддя Е.Ю.
Швед
Судді М.П.
Зайцев
М.М.
Олексієнко
Ю.Й.
Рецебуринський
Ю.К. Черпак
Отправить комментарий