ВАСУ отметил, что в налоговых правоотношениях
недопустима ситуация, которая позволяла бы недобросовестным плательщикам с
помощью инструментов, используемых в гражданско-правовых отношениях, создавать
ситуацию формальном наличии права на получение налоговой выгоды (в том числе
путем формирования налогового кредита).
Вопрос же отсутствия по договору поставки (во
исполнение которого выполнялись спорные операции) признаков ничтожности не
имеет правового значения для разрешения данного спора, поскольку при оценке
правильности формирования данных налогового учета прежде всего анализируется
порядок выполнения хозяйственных операций, а не соответствие заключенных сделок
требованиям гражданского и законодательства.
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"23" квітня 2014
р.
м. Київ
К/9991/13453/11
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Степашко
О.І., Федоров М.О.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Центральному районі
м. Миколаєва (далі - ДПІ)
на постанову Миколаївського окружного
адміністративного суду від 29.01.2010
та ухвалу Одеського апеляційного
адміністративного суду від 15.02.2011
у справі № 2а-3974/09/1470
за позовом науково-виробничого
кооперативу "Наско" (далі - Кооператив)
до ДПІ
про скасування податкового
повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд
України
ВСТАНОВИВ:
Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про скасування податкових
повідомлень-рішень від 15.02.2007 № 0002832360/0, від 07.05.2007 №
0002832360/1, від 30.05.2007 № 0002832360/2.
Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого
адміністративного суду України від 16.07.2009 прийняті у справі судові акти
попередніх інстанцій було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду
першої інстанції з метою ретельної оцінки обставин щодо фактичного виконання
господарських операцій, за якими позивачем було сформовано оспорювану суму
податкового кредиту.
За наслідками нового розгляду справи постановою Миколаївського
окружного адміністративного суду від 29.01.2010, залишеною без змін ухвалою
Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011, позов задоволено
повністю. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з
того, що позивачем було дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового
кредиту за операціями з придбання металобрухту у приватного підприємства
«Артмет», тоді як податковою інспекцією не доведено обставин щодо фіктивності
спірних правочинів.
Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного
законодавства, дійсним обставинам справи та наявним у ній доказам, ДПІ
звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в
якій просить скасувати оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій та
відмовити у позові.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів
наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм
матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи
касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне її
задовольнити з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було
проведено виїзну планову перевірку Кооперативу з питань дотримання вимог
податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по
30.09.2006, оформлену актом від 06.02.2006 № 70/23-600/13860193.
За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято оспорюване
податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено податкове
зобов'язання з ПДВ у сумі 2 867 951 грн. (у тому числі 1 911 967 грн. за
основним платежем та 955 984 грн. за штрафними санкціями).
Підставою для цього донарахування став висновок податкового органу про
незаконне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за операціями з придбання
металобрухту в рамках господарських правовідносин з приватним підприємством
«Артмет».
Так, за твердженням ДПІ, правовідносини між цими суб'єктами господарювання
були опосередковані штучним створенням документообігу з метою отримання
податкової економії без реального руху активів, що підтверджується:фіктивним
характером діяльності приватного підприємства «Артмет» (яке було зареєстроване
на підставну особу, не звітувало до податкового органу, визнано в судовому
порядку банкрутом та ліквідовано), підписанням від імені цього постачальника
первинних документів невстановленими особами. Крім того, як зазначає
відповідач, Кооперативом не представлено ані під час перевірки, ані у ході
розгляду даної справи доказів вчинення дій у процесі виконання спірних поставок
(транспортування товару, його зберігання тощо).
Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який
діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на
яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду,
визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит
звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості
товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна
на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної
ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих
(сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у
зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та
послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах
господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до
складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з
придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними
деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього
пункту).
Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те,
що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий
кредит, окрім належного документального оформлення господарської операції та
наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках
провадження економічної діяльності платника. При цьому документальне
обґрунтування права на податковий кредит покладається на платника.
Задовольняючи позов, суди виходили з наявності у позивача податкових накладних
продавця та з наявності у останнього реєстрації як юридичної особи на час
виконання розглядуваних операцій.
Водночас суди не взяли до уваги те, що позивач протягом тривалого часу
придбавав спірний товар (металобрухт) у особи, яка не сплачувала податки,
діяльність якої мала ознаки фіктивного підприємництва, яка за юридичною адресою
не знаходилася, не звітувала про свою діяльність, керівник якої не визнає своєї
причетності до діяльності цього підприємства, а також, що позивач та спірний
постачальник працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені
стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного.
І хоча дійсно, платник не може нести відповідальність за протиправні дії
інших осіб, що перебувають поза межами його контролю та впливу, а відтак не
може бути позбавлений права на формування даних податкового обліку за
операціями з контрагентами лише у зв'язку з порушенням ними умов провадження
господарської діяльності та податкової дисципліни, однак у даному разі
підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди Кооперативу
стала саме безтоварність господарських операцій, за наслідками яких позивачем
було зменшено базу оподаткування ПДВ.
Також суди не звернули увагу на те, що вимоги до складення первинних
документів наведені у частині другій статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність в Україні», за змістом якої первинні та зведені
облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і
повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце
складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та
обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади
осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала
участь у здійсненні господарської операції.
Втім, як вбачається з установлених судами обставин справи, подані позивачем
первинні документи, складенням яких опосередковувалося виконання спірних
операцій, не відповідають наведеним вимогам, позаяк не підписані від імені
контрагента уповноваженою особою.
Позивачем не подано і первинних документів на підтвердження факту
транспортування товару, його зберігання, прийняття за якістю та кількістю
уповноваженою особою у процесі виконання спірних операцій.
Також, слід зазначити, що відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону України "Про металобрухт" операції
з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими підприємствами або
спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх
приймальними пунктами. Діяльність, пов'язана із заготівлею, переробкою брухту
чорних та кольорових металів і його металургійною переробкою, провадиться на
підставі ліцензії, що видається в порядку, встановленому законодавством.
У матеріалах справи відсутні докази наявності у приватного підприємства
«Артмет» відповідного дозвільного документа для виконання спірних поставок.
Слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація,
яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що
використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної
наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування
податкового кредиту).
Питання ж відсутності у договору поставки (на виконання якого виконувалися
спірні операції) ознак нікчемності не має правового значення для вирішення
цього спору, позаяк при оцінці правильності формування даних податкового обліку
перш за все аналізується порядок виконання господарських операцій, а не відповідність
укладених правочинів вимогам цивільного та господарського законодавства.
З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за
необхідне скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України,
Вищий адміністративний суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу державної
податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва
задовольнити.
2. Постанову Миколаївського
окружного адміністративного суду від 29.01.2010 та ухвалу Одеського
апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011 у справі № 2а-3974/09/1470
скасувати.
3. У позові відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій
особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом
України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
суддя: М.І. Костенко судді:О.І. Степашко М.О. Федоров
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38618520
Материалы, предоставленные в блоге, носят
ознакомительный характер. Рекомендуем обратиться к специалистам.
Адвокат в Киеве:
(044) 383-50-62
(096) 445-47-90
e-mail: super.legal-protection@yandex.ru
Отправить комментарий