12 июня 2014

В любой непонятной ситуации говорите, что нашли

Верховный Суд Украины на заседании Судебной палаты по уголовным делам 6 марта 2014 г., рассматривая дело № 5-2кс14 отметил, что незаконное тайное завладение имуществом, которое фактически не вышло из владения собственника или лица, которому было вверено, но оказалось по каким-либо причинам в ненадлежащем месте, следует расценивать не как присвоение находки, а как кражу чужого имущества.
Собственно, ничто не обязывает собственника держать свою собственность в своих руках, а выпускание из рук не означает, что его собственность может брать любой желающий.




ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 6 березня 2014 року
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - заступника Голови Верховного Суду України - секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А. І., суддів - Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Гриціва М. І., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Косарєва В. І., Кузьменко О. Т., Пошви Б. М., Пивовара В. Ф., Скотаря А. М., Таран Т. С., Школярова В. Ф. (за участю начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М. В.), розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року, встановила:
вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2012 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 такого, що не має судимості, засуджено за частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк три роки.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_1. звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки з покладенням на нього обов'язків, передбаченихпунктами 2, 3, 4 частини першої статті 76 цього Кодексу.
ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 19 квітня 2012 року в проміжок часу з 23-ої год. 15 хв. до 23-год. 40 хв. у комп'ютерному клубі ІНФОРМАЦІЯ_2, таємно викрав мобільний телефон марки "Samsung" вартістю 2 тис. 699 грн. 24 коп., який лежав на комп'ютерному столі і був залишений попереднім відвідувачем ОСОБА_2. Цей телефон він побачив, як тільки зайняв звільнене потерпілою місце за комп'ютерним столом, непомітно приховав його у себе і до закінчення дозволеного часу користування комп'ютером залишив клуб.
Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 28 лютого 2013 року визнав правильною кримінально-правову кваліфікацію дій засудженого, пом'якшив призначене йому покарання до одного року позбавлення волі й погодився з рішенням суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням із зазначеним у вироку іспитовим строком.
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 31 жовтня 2013 року зазначені рішення судів нижчої ланки скасувала, а справу закрила за відсутністю складу злочину на підставі пункту 2 частини першої статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року).
У заяві про перегляд справи Верховним Судом України заступник Генерального прокурора України (далі - прокурор) просить скасувати ухвалу касаційного суду та направити справу на новий касаційний розгляд. Вказує на те, що під час заволодіння мобільним телефоном ОСОБА_1 фактично було відомо про його належність потерпілій ОСОБА_2 та що саме вона залишила його на столі без нагляду, оскільки неподалік очікував закінчення нею користування комп'ютером і відразу зайняв місце за столом, яке вона звільнила. Поширення на виявлений засудженим телефон поняття "знахідка", визначення якого дається у статті 337 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), вважає неприйнятним. Зауважує також, що засуджений не виконав положень зазначеної норми, які зобов'язують кожного, хто знайшов загублену річ, негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі й повернути річ цій особі.
На підтвердження наявності підстав неоднаковості у правозастосуванні прокурор послався на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2013 року. У цій справі незаконне заволодіння мобільним телефоном, який лежав на підвіконні поліклініки, але фактично не вибув з-під контролю потерпілої, касаційний суд розцінив як протиправне заволодіння чужим майном (крадіжку).
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора про задоволення заяви, дослідила матеріали кримінальної справи і матеріали, додані до заяви, вивчила висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, обговорила прохання заяви та дійшла висновку про таке.
1. Кримінальна справа про перегляд рішення суду касаційної інстанції за заявою прокурора допущена до провадження Верховного Суду України у порядку, визначеному пунктом 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) і главою 321 КПК 1960 року, та розглядається за наявності підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40012 КПК 1960 року.
2. Предметом перегляду є неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми закону про кримінальну відповідальність за таємне викрадення чужого майна, яке вибуло з володіння власника чи особи, якій було ввірене.
3. Частина перша статті 185 КК встановлює кримінальну відповідальність за таємне викрадення чужого майна; вона охороняє право власності і забороняє вчиняти зазначені у ній дії. Ця норма містить обов'язкові ознаки складу злочину, які виокремлюють (ідентифікують) фактично вчинені дії як крадіжку й відрізняють її від діянь, що посягають на інші об'єкти кримінально-правової охорони, або від фактів, які зумовлюють виникнення інших (некримінальних) правовідносин.
Визначальною ознакою крадіжки є суб'єктивна сторона цього злочину, тобто психічне ставлення винної особи до вчинюваних нею дій. Така особа розуміє, що заволодіває чужим майном, усвідомлює, що воно належить конкретному власнику і що вона обертає його на свою користь протиправно шляхом таємного викрадення.
Зміст суб'єктивної сторони цього діяння розкривається через предмет і об'єктивну сторону цього злочину, зокрема через його зовнішні поведінкові ознаки - місце, час, спосіб та обставини скоєння злочину.
Предметом крадіжки завжди є будь-яке чуже майно чи майнові права на нього. Нерідко це майно може знаходитися на відкритій місцевості, у місцях загального користування чи перебувати в іншому доступному місці. Правовий режим такого майна не завжди означає, що воно є нічийним, таким, від якого власник відмовився чи втратив з ним зв'язок.
Про те, що майно, доступ до якого був неутруднений, має власника, що воно тимчасово з якихось причин опинилося поза увагою останнього, що власник фактично не втратив над ним контролю і завжди може його поновити, а також те, що особа, яка виявляє таке майно й заволодіває ним, фактично викрадає його, можуть свідчити такі обставини:
- індивідуальні відмінні ознаки предмета майна (тип, вид, найменування, особливості тощо), з вигляду яких винна особа в змозі визначити власника майна;
- конкретна характеристика місця перебування майна на момент його виявлення, яка дає можливість визначити (побачити, виявити) межі приватності місця знаходження майна;
- зазвичай нетривалий час, упродовж якого у винної особи визріває і реалізується намір заволодіти майном;
- причини появи майна на місці виявлення, умови та обставини його перебування там, з яких можна визначити ознаки належності майна конкретній особі та простежити її зв'язок з ним.
Про умисел на викрадення майна за аналізованих підстав може свідчити поведінка винної особи під час та після злочину. Навіть якщо ця особа до виявлення майна мала якийсь свій порядок дій, після його виявлення відмовляється від своїх планів, заволодіває майном і зникає з місця події.
Спосіб викрадення майна є таємним, одним із різновидів якого є викрадення майна у присутності інших осіб, які, на переконання винної особи, не сприймають його дії як викрадення майна. Враховуючи специфіку цього злочину, способами вилучення майна переважно виступають фізичне витягання, переміщення, видалення його з володіння власника.
4. Із фактичних обставин цієї справи, встановлених судами нижчої ланки, засвідчується, що:
- предметом викрадення був мобільний телефон, який належить потерпілій ОСОБА_2;
- цей телефон лежав на одному зі столів (стіл N 10) комп'ютерного клубу ІНФОРМАЦІЯ_2, який був відокремлений від інших столів прозорою перегородкою;
- за комп'ютерним столом N 10 послугами клубу користувалася потерпіла ОСОБА_2;
- після того, як ОСОБА_2. закінчила користуватися комп'ютером, місце за столом N 10 відразу зайняв ОСОБА_1;
- коли ОСОБА_2 звільняла місце за столом N 10 і збирала свої речі, поруч з нею стояв ОСОБА_1. Потерпіла запам'ятала ОСОБА_1 на вигляд, а ОСОБА_1 за такими ж ознаками запам'ятав потерпілу;
- після виявлення мобільного телефону ОСОБА_1, незважаючи на свій намір користуватися послугами клубу впродовж тривалого проміжку часу (одна година), як тільки виявив на столі мобільний телефон, майже відразу (час до 5 хв.) залишив приміщення клубу;
- при виході з клубу засуджений нікому не сказав про виявлений телефон потерпілої;
- при виході з будівлі клубу засуджений побачив потерпілу, яка поверталася за телефоном;
- при зустрічі з ОСОБА_2 на виході з будинку засуджений не сказав їй, що її телефон у нього. Він відійшов у бік і почав утікати;
- присутні в клубі користувачі не зауважили, як ОСОБА_1 викрав телефон.
Зазначені фактичні обставини дають підстави вважати, що ОСОБА_1 після того, як побачив на конкретному столі комп'ютерного клубу мобільний телефон, відразу визначив, що він належить потерпілій ОСОБА_2, яка користувалася послугами клубу за цим столом, розумів, що саме вона його забула і невдовзі може (має) за ним повернутися, усвідомлював, що її повернення та фактичне поновлення контролю над своїм майном унеможливить його володіння ним, тому на противагу цьому таємно викрав телефон і з місця події зник.
5. Установлені у справі фактичні ознаки діяння збігаються з ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 185 КК, і зобов'язували суд касаційної інстанції погодитися з рішенням судів нижчої ланки про правильність застосування до дій ОСОБА_1 цієї норми закону. Однак було зроблено протилежний висновок.
Касаційний суд вирішив, що майно потерпілої ОСОБА_2, фактично вибуло з її законного володіння і на момент його виявлення знаходилось у бездоглядному стані. На переконання суду, на таке майно поширюється правовий режим знахідки. За статтею 337 ЦК знахідкою визнається річ, яка вибула з володіння власника чи іншої уповноваженої особи на володіння поза її волею внаслідок того, що була загублена і будь-ким була знайдена.
Загальний висновок про загублений потерпілою і знайдений засудженим мобільний телефон касаційний суд зробив лише з факту втрати потерпілою і виявлення засудженим цього предмета. Проте це само по собі не дає однозначних підстав констатувати, що потерпіла загубила майно, а ОСОБА_1 його знайшов. Щоб визначити дійсний характер правовідносин (цивільні чи кримінальні), що виникли внаслідок цієї події, необхідно було враховувати всі її обставини.
Із обсягу та характеру фактичних обставин справи вбачається, що потерпіла тимчасово втратила контроль над своїм майном; вона знала місце, в якому залишила телефон; майно перебувало без її нагляду впродовж короткого проміжку часу; як тільки вона виявила його відсутність, відразу повернулася туди, де його залишила. Ці та інші обставини справи переконують, що ОСОБА_2 забула своє майно у знаному їй місці, а не загубила його невідомо де; вона спробувала поновити контроль над майном і поновила би, якщо б засуджений не вчинив інкримінованих йому дій.
ОСОБА_1 знав, що виявлене ним майно має власника, який йому був відомий. Знав також, що потерпілій відоме місцезнаходження телефону і що вона може за ним повернутися. Усвідомлюючи це, він таємно його викрав.
6. У контексті конкретних обставин цієї справи Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України вважає за необхідне зазначити, що незаконне таємне заволодіння майна, що фактично не вийшло з володіння власника або особи, якій було ввірене, але опинилося з будь-яких причин у неналежному місці, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.
7. У судовому рішенні, наданому для порівняння, викрадення мобільного телефону з підвіконня місцевої поліклініки, який лежав поруч із іншими речами, засуджений намагався подати як привласнення знахідки. Свою позицію обґрунтовував аргументами, подібними до тих, які касаційний суд поклав в основу виправдання ОСОБА_1. У цій справі суд не визнав мобільний телефон знахідкою, а заволодіння ним кваліфікував як таємне викрадення чужого майна.
8. Нормативне тлумачення частини першої статті 185 КК у взаємозв'язку з конкретним змістом фактичних обставин справи, правильність практики застосування цієї норми в контексті інших подібних фактичних обставин справи переконують у помилковості висновків суду касаційної інстанції, який не погодився з кваліфікацією дії засудженого за частиною першою статті 185 КК, і водночас зобов'язують скасувати це рішення як незаконне та направити справу на новий касаційний розгляд, оскільки відповідно до положень статті 40022 КПК 1960 року іншого способу усунення виявленого Верховним Судом України неоднакового застосування норми кримінального закону не передбачено.
Новий касаційний розгляд справи належить здійснити у повній відповідності до чинного законодавства.
Керуючись пунктом 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК і статтями 40021, 40022 КПК 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України постановила:
заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.
Ухвалу колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 40012 КПК 1960 року.

Головуючий   А. І. Редька
Судді: С. М. Вус
            Л. Ф. Глос
            Т. В. Гошовська
            М. І. Гриців
            В. В. Заголдний
            М. Р. Кліменко
            В. І. Косарєв
            О. Т. Кузьменко
            В. Ф. Пивовар
            Б. М. Пошва
            А. М. Скотарь
            Т. С. Таран
            В. Ф. Школяров

Материалы, предоставленные в блоге, носят ознакомительный характер. Рекомендуем обратиться к специалистам.
Адвокат в Киеве:
(044) 383-50-62   (096) 445-47-90
e-mail: super.legal-protection@yandex.ru


Отправить комментарий