ВСУ в постановлении от 25 июня 2014
года по делу № 6-25цс14 высказался о взыскании пени, трех процентов годовых и
инфляционных расходов в связи с нарушением обязательства по строительству,
передаче объекта в натуре и по возвращению предоплаты.
ВСУ разъяснил, что основанием для
применения ответственности, предусмотренной частью второй ст. 625 ГК, является
просрочка должником исполнения денежного обязательства. Денежным, по содержанию
статей 524, 533-535, 625 ГК, является выраженное в денежных единицах обязательство
уплатить деньги в пользу другой стороны, которая, соответственно, имеет право
требовать от должника исполнения его обязанности.
Ответственность, предусмотренная
частью второй ст. 625 ГК, наступает в случае установления, что обязательство
является денежным. В других случаях указанная норма применению не подлежит.
В пересмотренном деле между сторонами
возникли обязательства по договору о долевом участии в строительстве, по
условиям которого застройщик обязывался построить объект в срок, определенный
договором, и передать его заказчику, но в нарушение условий договора свои
обязательства не выполнил. В соответствии с договором в случае нарушения
застройщиком срока ввода построенного дома в эксплуатацию, он уплачивает
заказчику пеню в размере 0,005% от внесенной суммы за каждый день просрочки.
ВСУ пришел к выводу, что спор между сторонами возник в результате невыполнения
ответчиком условий договора по передаче объекта строительства в собственность
истца, а не вследствие неисполнения должником денежного обязательства.
Обязательства, связанные со
строительством и передачей построенного объекта в натуре, а также обязательства
вернуть денежные средства, полученные в качестве предоплаты, не являются
денежными в понимании статьи 625 ГК.
Просто для не-юристов: в случае
невыполнения застройщиком обязательств, вложенные средства можно вернуть, можно
также требовать взыскать пеню, если она предусмотрена договором (срок давности
для взыскания пени, кстати, составляет один год). На взыскание инфляционных и
3% годовых, учитывая данное решение ВСУ, рассчитывать не приходится. Таким образом,
вложенная в строительство сумма может оказаться не эквивалентной возвращенной
сумме. Будьте осторожны, берегите себя.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 25 червня 2014 року
Судові палати у цивільних та
господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А.
Г., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Григор'євої Л. І.,
Гуля В. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Колесника П. І.,
Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Потильчака О. І., Сеніна Ю. Л.,
Шицького І. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом
ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю
"Кредо-Інвест-Строй" про стягнення пені, трьох процентів річних та
інфляційних витрат у зв'язку з порушенням зобов'язання, за заявою товариства з
обмеженою відповідальністю "Кредо-Інвест-Строй" про перегляд ухвали
колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року,
встановили:
У червні 2013 року ОСОБА_1 звернулась
до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що 29 липня 2010 року між нею і
товариством з обмеженою відповідальністю "Кредо-Інвест-Строй" (далі -
ТОВ "Кредо-Інвест-Строй") укладено договір про часткову участь у
будівництві, за умовами якого вона зобов'язувалась передати забудовнику грошові
кошти на будівництво квартири в другій черзі дев'ятиповерхового будинку за адресою:
АДРЕСА_1, а забудовник зобов'язувався організувати будівництво, збудувати
будинок, здати його в експлуатацію й передати у власність замовника. Однак свої
зобов'язання за договором про часткову участь у будівництві від 29 липня 2010
року забудовник не виконав.
Посилаючись на те, що зобов'язання
має виконуватись відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу
України (далі - ЦК України), а у разі невиконання однією зі сторін умов
договору на таку сторону покладається відповідальність за порушення
зобов'язання, яка передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, ОСОБА_1
просила суд стягнути з ТОВ "Кредо-Інвест-Строй" пеню, передбачену
пунктом 4.3 договору від 29 липня 2010 року, у розмірі 2629 грн. 07 коп., три
проценти річних від суми зобов'язання в розмірі 8797 грн. 84 коп., інфляційні
витрати в розмірі 2881 грн. 23 коп., а також судові витрати.
Рішенням Суворовського районного суду
м. Херсона від 10 липня 2013 року позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ
"Кредо-Інвест-Строй" на користь ОСОБА_1 1087 грн. 64 коп. у рахунок
сплати пені за порушення строків введення будинку в експлуатацію, у решті
позову відмовлено.
Додатковим рішенням Суворовського
районного суду м. Херсона від 25 липня 2013 року стягнуто з ТОВ
"Кредо-Інвест-Строй" на користь ОСОБА_1 229 грн. 40 коп. у рахунок
сплати судового збору.
Рішенням апеляційного суду
Херсонської області від 24 вересня 2013 року рішення Суворовського районного
суду м. Херсона від 10 липня 2013 року в частині відмови в задоволенні позову
про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат у зв'язку з
порушенням зобов'язання скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, яким
позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ
"Кредо-Інвест-Строй" на користь ОСОБА_1 2142 грн. 15 коп. у рахунок
сплати трьох процентів річних, 288 грн. 12 коп. у рахунок сплати інфляційних
витрат. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені не
оскаржувалось. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою колегії суддів судової палати
у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 27 листопада 2013 року відхилено касаційні скарги
ОСОБА_1 та ТОВ "Кредо-Інвест-Строй". Рішення Суворовського районного
суду м. Херсона від 10 липня 2013 року в частині, яку не було змінено рішенням
суду апеляційної інстанції, і рішення апеляційного суду Херсонської області від
24 вересня 2013 року залишено без змін.
У лютому 2014 року до Верховного Суду
України звернулось
ТОВ "Кредо-Інвест-Строй" із
заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 27 листопада 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судами
касаційної інстанції частини другої статті 625 ЦК України, унаслідок чого
ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.
У зв'язку із цим ТОВ
"Кредо-Інвест-Строй" просить скасувати ухвалу колегії суддів судової
палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року, а справу направити
на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Ухвалою колегії суддів судової палати
у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 17 березня 2014 року вказану справу допущено до
провадження Верховного Суду України.
Заслухавши суддю-доповідача,
дослідивши доводи заявника, судові палати у цивільних та господарських справах
Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої
статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява
про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави
неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих
норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень
у подібних правовідносинах.
За змістом статті 3604 ЦПК України
суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове
рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини
першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
Судами першої та апеляційної
інстанцій встановлено, що 29 липня 2010 року між ТОВ "Кредо-Інвест-Строй"
і ОСОБА_1 укладено договір про часткову участь у будівництві.
Згідно з умовами зазначеного договору
ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання надати забудовнику грошові кошти на
будівництво квартири в будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, а
забудовник зобов'язувався до 30 травня 2011 року збудувати будинок, ввести його
в експлуатацію й передати у власність замовника.
Пунктом 4.3 договору про часткову
участь у будівництві від 29 липня 2010 року передбачено, що у разі порушення
забудовником строку введення збудованого будинку в експлуатацію, передбаченого
умовами зазначеного договору, забудовник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,005
% від внесеної суми за кожен день прострочення.
Задовольняючи частково позовні вимоги
ОСОБА_1 і стягуючи з ТОВ "Кредо-Інвест-Строй" пеню за порушення
строків введення будинку в експлуатацію та відмовляючи в задоволенні позовних
вимог про стягнення трьох процентів річних за прострочення виконання зобов'язання
і інфляційних витрат, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки
забудовник не виконав умови договору в частині введення в експлуатацію будинку
до 30 травня 2011 року, то він зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,005 % від
внесеної ОСОБА_1 суми, як зазначено в пункті 4.3 договору. Між сторонами
виникли договірні зобов'язання, які не є грошовими, тому положення частини
другої статті 625 ЦК України до них не застосовуються.
Скасовуючи рішення суду першої
інстанції в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні її позову про стягнення трьох
процентів річних від простроченої суми та інфляційних витрат і ухвалюючи в цій
частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та залишаючи без
змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені, суд апеляційної
інстанції дійшов висновку, що забудовник порушив свої зобов'язання за договором
про часткову участь у будівництві, стягнення пені передбачене умовами
зазначеного договору, тому такі вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими. Оскільки між
сторонами встановлено прострочення грошового зобов'язання, то є підстави для
застосування до боржника відповідальності, яка передбаченачастиною другою
статті 625 ЦК України.
Відхиляючи касаційні скарги ОСОБА_1 і
ТОВ "Кредо-Інвест-Строй" та залишаючи без змін судові рішення
попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції зазначив, що позовні вимоги
ОСОБА_1 є доведеними й ґрунтуються на вимогах норм законодавства, оскаржувані
судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального
права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено.
ТОВ "Кредо-Інвест-Строй"
зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за
подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених
судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних
правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих
судових рішень.
Для прикладу заявник надав рішення
колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року,
постанову Вищого господарського суду України від 9 червня 2011 року та
постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15
жовтня 2013 року.
У зазначених судових рішеннях суди
касаційних інстанцій різної юрисдикції, зокрема цивільної й господарської,
виходили з того, що положення частини другої статті 625 ЦК
Українизастосовуються до грошових зобов'язань. Зобов'язання, що пов'язані з
будівництвом та передачею збудованого об'єкта в натурі, а також зобов'язання
повернути грошові кошти, які отримані як передоплата, не є грошовими в
розумінні статті 625 ЦК України.
Таким чином, існує неоднакове
застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що
потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення
розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального
права, судові палати у цивільних і господарських справах Верховного Суду
України виходять із такого.
Відповідно до частини другої статті
625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на
вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від
простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або
законом.
Передбачена статтею 625 ЦК України
відповідальність застосовується до правовідносин зобов'язального характеру, які
виникають з приводу грошових зобов'язань.
У силу положень статей 524, 533 -
535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових
одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке
зобов'язання зі сплати коштів.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є
таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші
на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від
боржника виконання його обов'язку.
Підставою застосування
відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, є
прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.
Тобто порушенням грошового
зобов'язання є невиконання боржником обов'язку сплатити грошові кошти.
У справі, яка є предметом перегляду,
між сторонами виникли зобов'язання з договору про часткову участь у
будівництві, за умовами якого забудовник зобов'язувався збудувати об'єкт
будівництва у строк, визначений договором, і передати його замовнику, однак у
порушення умов договору свої зобов'язання не виконав.
Таким чином, спір між сторонами виник
унаслідок невиконання відповідачем умов договору по передачі об'єкта
будівництва у власність позивачки, а не внаслідок невиконання боржником
грошового зобов'язання.
Ураховуючи викладене,
правовідношення, яке виникло між сторонами, не є грошовим зобов'язанням, тому
до спірних правовідносин не застосовуються положення частини другої статті 625
ЦК України, у зв'язку із чим виключається можливість вимагати від ТОВ
"Кредо-Інвест-Строй" сплати трьох процентів річних та інфляційних
витрат.
Посилання заявника на постанову
Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15 жовтня
2013 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної
інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення
різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки така
постанова не є рішенням касаційного суду, а прийнята за результатами розгляду
скарги про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду
України з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і
тих самих норм матеріального права при вирішенні аналогічних судових справ.
Судовими палатами у цивільних та
господарських справах Верховного Суду України встановлено неоднакове
застосування частини другої статті 625 ЦК України, що потягло ухвалення різних
за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За таких обставин ухвала колегії
суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року не може
залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК
України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись статтями 355, 3603, 3604
ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду
України постановили:
Заяву товариства з обмеженою
відповідальністю "Кредо-Інвест-Строй" задовольнити.
Ухвалу колегії суддів судової палати
у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 27 листопада 2013 року скасувати, справу направити на
новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є
остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2
частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий А. Г. Ярема
Судді: М. І. Балюк
В. П.
Барбара
І. С.
Берднік
Л. І.
Григор'єва
В. С.
Гуль
В. І.
Гуменюк
А. А.
Ємець
Т. Є.
Жайворонок
П. І.
Колесник
Н. П.
Лященко
Л. І.
Охрімчук
М. В.
Патрюк
О. І.
Потильчак
Ю. Л.
Сенін
І. Б.
Шицький
* * *
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі за N 6-25цс14
Підставою застосування
відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, є
прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.
Грошовим, за змістом статей 524, 533
- 535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті
України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити
гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від
боржника виконання його обов'язку.
Відповідальність, передбачена
частиною другою статті 625 ЦК України, настає у разі встановлення, що це
зобов'язання є грошовим. У інших випадках зазначена норма застосуванню не
підлягає.
Материалы, предоставленные в блоге, носят
ознакомительный характер. Рекомендуем обратиться к специалистам.
Адвокат в Киеве:
(044) 383-50-62
(096) 445-47-90
e-mail: super.legal-protection@yandex.ru
Отправить комментарий