23 июля 2014

Суд решил – война, служите граждане. А и.о. был фактический

Критерии определения необходимости, соразмерности и обоснованности введенных ограничений прав человека, в том числе с точки зрения защиты национальной безопасности и общественного порядка, приведены в международно-правовом акте "Сиракузские принципы, касающиеся ограничений и отклонений от положений Международного пакта о гражданских и политических правах".
Пункт 30 Сиракузских принципов запрещает ссылаться на интересы национальной безопасности как на основание для введения ограничений с целью предотвращения лишь локальной или относительно изолированной угрозы правопорядку.
ВАСУ в постановлении от 08.07.2014 г. по делу N 800/280/14 пришел к выводу, что приостановление реализации конституционных прав истца путем продления срока прохождения им военной службы в условиях частичной мобилизации согласно Указу N 447/2014 обусловлено необходимостью защиты национальной безопасности и территориальной целостности государства, а поэтому отвечает этим критериям пропорциональности, поскольку является соизмеримым с ценностями правового государства, охраняемых Конституцией и законами Украины.

Таким образом, то ли обеих сторон конфликта суд считает террористами, если угроза правопорядку не локальная. То ли таки в Украине война. А правила применяемые в условиях войны, кстати, несколько отличаются от норм, применяемых в борьбе с терроризмом.
Кроме того, страна юридически живет по законам мирного времени. Так что чисто юридически отсутствуют условия "обусловленные необходимостью защиты национальной безопасности и территориальной целостности государства". Конституция Украины прямо предусматривает ограничение прав и свобод граждан исключительно в условиях военного положения, а такового на сегодня нет.
Интересно и еще одно заключение ВАСУ. В рассматриваемом деле субъектом издания оспариваемого Указа N 447/2014 есть исполняющий обязанности Президента Украины Турчинов А. В. Действующим законодательством Украины не урегулировано понятие "исполняющего обязанности Президента Украины" и не определено статус, полномочия, компетенцию, права и обязанности такого лица.
Однако учитывая, что де факто понятие "исполняющий обязанности" употребляется в отношении лица, фактически выполняющего обязанности по определенной вакантной должности, не занимая ее, то статус такого лица предполагает наличие прав, обязанностей и ответственности, определенных законом для соответствующей должности. Логичная логика, аргументные аргументы.

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
08.07.2014 р.    Справа N 800/280/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М. І. - головуючий, судді: Бухтіярова І. О., Муравйов О. В., Приходько І. В., Сірош М. В. розглянув у судовому засіданні позов ОСОБА_1 до виконуючого обов'язки Президента України Турчинова О. В., за участю третьої особи - Міністерства оборони України, про визнання незаконними положень нормативно-правових актів Президента України.
Судове засідання проведено за участю представників учасників провадження: позивача - не з'явились, відповідача - не з'явились, третьої особи - ОСОБА_3.
За результатами розгляду позову Вищий адміністративний суд України встановив:
У травні 2014 року ОСОБА_1. звернувся до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції з позовом, в якому просить визнати незаконними та скасувати:
пункт 5 частини другої Указу Президента України від 01.05.2014 N 447/2014 "Про заходи щодо підвищення обороноздатності держави" (далі - Указ N 447/2014);
абзац другий пункту 210 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 N 1153/2008 (далі - Положення N 1153/2008).
Позовні вимоги мотивовані тим, що за Указом Президента України від 14.10.2013 N 562 ОСОБА_1 було звільнено у запас як військовослужбовця, який вислужив установлений строк служби; однак оспорюваними положеннями нормативно-правових актів було продовжено термін військової служби позивача, що призвело до незаконного обмеження його конституційних прав.
ОСОБА_1 подано заяву про розгляд справи за його відсутністю у зв'язку з особливістю процедури одержання дозволу військовослужбовцем на перебування за межами військової частини. З огляду на зміст спірних правовідносин Вищий адміністративний суд України вважає за можливе задовольнити цю заяву та розглянути даний спір за відсутності позивача.
Відповідачем подано заперечення на позовну заяву, в якій він зазначає що спірні положення нормативних актів були видані у межах його компетенції на виконання повноважень, передбачених статтею 106 Конституції України та у відповідності зі статтею 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", статтями 1, 11 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та на підставі цього просить відмовити у позові. Відповідач не скористався правом на участь у судовому засіданні з розгляду цієї справи.
Представник третьої особи у судовому засіданні надав пояснення аналогічним запереченням, викладеним відповідачем, і також просив відмовити у позові у зв'язку з його необґрунтованістю.
Дослідивши матеріали даної справи, заслухавши пояснення сторін по справі, колегія суддів Вищого адміністративного суду України встановила наступне.
Позивач належить до категорії військовослужбовців, яких було звільнено в запас із Збройних Сил України згідно з пунктом 5 Указу Президента України від 14.10.2013 N 562 "Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу до внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та звільнення в запас військовослужбовців у 2014 році".
Пунктом 5 частини другої Указу N 447/2014 абзац третій пункту 1, абзаци другий і третій пункту 2 статті 5 зазначеного Указу доповнено словами "але не раніше оголошення в установленому порядку демобілізації". Тим самим строк проходження позивачем строкової військової служби було продовжено на невизначений термін до оголошення демобілізації.
За твердженням заявника, наведене положення нормативно-правового акта обмежує його основні конституційні права і свободи (як-от право на відпустку, на здобуття освіти, на гідний рівень життя тощо), а тому має бути визнано незаконним.
Основними критеріями законності нормативно-правового акта є його видання державним органом у межах його компетенції, визначеної Конституцією України, а також відповідність принципам та нормам міжнародного права.
У справі, що розглядається, суб'єктом видання оспорюваного положення Указу N 447/20147 є виконуючий обов'язки Президента України Турчинов О. В.
Чинним законодавством України не врегульовано поняття "виконуючого обов'язки Президента України" та не визначено статус, повноваження, компетенцію, права та обов'язки такої особи.
Однак враховуючи, що де факто поняття "виконуючий обов'язки" вживається відносно особи, яка фактично виконує обов'язки по певній вакантній посаді, не обіймаючи її, то статус такої особи передбачає наявність прав, обов'язків та відповідальності, визначених законом для відповідної посади.
Таким чином, виконуючий обов'язки Президента України має обсяг повноважень, визначених Конституцією України та законами України для Президента України.
Згідно зі статтею 106 Конституції України Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави (пункт 17); приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (пункт 20).
На виконання повноваження, визначеного наведеними конституційними нормами, у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі в. о. Турчиновим О. В. було прийнято Указ від 17.03.2014 N 303/2014 "Про часткову мобілізацію".
Пунктами 2, 3 цього Указу межі мобілізації визначено територіями Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, та час її проведення протягом 45 діб з дня набрання чинності цим Указом.
В подальшому у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки у південних і східних регіонах держави внаслідок дальшого втручання Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в державі, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106,статті 112 Конституції України в. о. Президента України Турчиновим О. В. було прийнято Указ від 06.05.2014 N 454/2014 "Про часткову мобілізацію".
Згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку" з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Поняття "особливий період" міститься у статті 1 названого Закону та означає період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з підпунктом 2 пункту 252 Положення N 1153/2008 у разі оголошення мобілізації усі військовослужбовці, які перебувають на цей час на військовій службі у Збройних Силах України, звільненню в запас не підлягають, за винятком військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до 16 років (такі військовослужбовці-жінки можуть продовжувати військову службу тільки за власним бажанням). Військовозобов'язані, призвані на збори, продовжують перебувати на зборах до особливого розпорядження відповідних органів військового управління згідно з їх повноваженнями. Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених зі списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення у відставку, в запас у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено таке покарання, у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади.
Таким чином, оскаржуване за даним позовом нормативне положення Указу в. о. Президента України Турчинова О. В. було прийнято ним у межах визначеної Основним Закономкомпетенції та у відповідності з приписами національного законодавства України.
Що ж до відповідності оскаржуваного пункту Указу N 447/2014 нормам та принципам міжнародного права слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 29 Всезагальної декларації прав людини, прийнятої на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН (дата підписання 10.12.1948; дата набрання законної 10.12.1948), кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки і можливий вільний та повний розвиток її особистості. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина підлягає лише тим обмеженням, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав та свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві. Здійснення цих прав і свобод ні в якому випадку не повинно суперечити цілям та принципам Організації Об'єднаних Націй.
Аналогічні критерії викладені у статтях 12, 18, 19, 21 і 22 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (набув чинності, у тому числі для України, 23.03.76).
Сутність наведених критеріїв, які визначають ступінь допустимого втручання держави у права та свободи особи, полягає у тому, що здійснення певних прав не підлягає жодному обмеженню крім тих, що встановлені законом та є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки та суспільного спокою, з ціллю запобігання правопорушень та злочинів, для охорони здоров'я і моральності та захисту прав і свобод інших осіб.
Обмежувальні заходи щодо прав і свобод можуть бути вжиті державою лише у цілях, визначених у вказаних міжнародно-правових документах, із дотриманням відповідності інтересів держави у сфері національної безпеки та ступеня втручання в основні права і свободи громадян.
Іншою вимогою щодо допустимості відповідних обмежень є критерій необхідності, тлумачення якого міститься, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини "Сільвер та інші проти Сполученого Королівства Великобританії" від 25.03.83, в якому Суд наголосив на обов'язковості законної сили втручання, як-от з ціллю "запобігання правопорушень та злочинності", "захисту моральності", "захисту прав та свобод інших". Також у цьому Рішенні зазначено про те, що відповідне втручання повинно відповідати "нагальній суспільній необхідності" та має бути співрозмірним переслідуваній меті.
Критерії визначення необхідності, співрозмірності та обґрунтованості введених обмежень прав людини, у тому числі з точки зору захисту національної безпеки та громадського порядку, наведені у міжнародно-правовому акті "Сиракузькі принципи, що стосуються обмежень і відхилень від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права" (1984 рік), прийнятому підкомісією з попередження дискримінації і захисту меншин Економічної і Соціальної Ради ООН (далі - Сиракузькі принципи). Зазначені принципи рекомендовано застосовувати у питаннях тлумачення допустимих обмежень прав і свобод громадян, принципу пропорційності з метою запобігання введенню законами невиправданих доцільністю обмежень.
Згідно з пунктом 10 Сиракузьких принципів у тих випадках, коли Пакт встановлює, щоб обмеження було "необхідним", термін "необхідно" передбачає, що таке обмеження: засноване на одному з положень, згідно з яким таке обмеження є допустимим у відповідності з однією із статей Пакту; відповідає нагальній потребі держави або суспільства; має законні цілі; є співрозмірним таким цілям. Будь-яка оцінка необхідності того чи іншого обмеження повинна ґрунтуватися на об'єктивних факторах.
Пунктом 29 Сиракузьких принципів передбачено, що посилання на інтереси національної безпеки для виправдання заходів з обмеження деяких прав є можливим лише у випадку, якщо такі заходи застосовуються для захисту існування держави, її територіальної цілісності та політичної незалежності від застосування сили або загрози її застосування.
Пункт 30 забороняє посилатися на інтереси національної безпеки як на підставу для введення обмежень з метою запобігання лише локальної або відносно ізольованої загрози правопорядку.
У даному разі призупинення реалізації конституційних прав позивача шляхом продовження строку проходження ним військової служби в умовах часткової мобілізації згідно з оскаржуваним положенням Указу N 447/2014 зумовлено необхідністю захисту національної безпеки та територіальної цілісності держави, а відтак відповідає наведеним критеріям пропорційності, позаяк є співрозмірним з цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України. Зазначене втручання у реалізацію прав осіб зі статусом військовослужбовців має місце у період дії особливого режиму, є обмеженим у часі та застосовується лише на підставі зазначеного нормативного акта.
Приписи абзацу другого пункту 210 Положення N 1153/2008, згідно з яким у разі потреби військовослужбовці строкової військової служби, які вислужили встановлені строки строкової військової служби, можуть бути затримані за рішенням Президента України на службі на строк до шести місяців, що також оскаржуються ОСОБА_1 за розглядуваним позовом, також не можуть розцінюватися як непропорційне втручання держави у права та свободи особи. Адже цим пунктом лише передбачено об'єктивне право Президента України для затримання військовослужбовців на військовій службі протягом визначеного терміну у разі необхідності; наявність такої необхідності у розумінні пункту 10 Сиракузьких принципів підлягає оцінці у кожному конкретному випадку.
З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає, що оспорюваними положеннями нормативних актів не допущено незаконного обмеження прав позивача, у зв'язку з чим даний позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 160, 167, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України постановив:
У позові ОСОБА_1 до виконуючого обов'язки Президента України Турчинова О. В. про визнання незаконними положень нормативно-правових актів Президента України відмовити.
Постанова може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий, суддя    М. І. Костенко
Судді:   І. О. Бухтіярова
  О. В. Муравйов
  І. В. Приходько
  М. В. Сірош

Понравилась статья? Расскажите друзьям:

Комментариев нет:

Отправить комментарий