ВСУ в деле N 6-125цс14 пришел к
выводу о том, что предъявлением требования к поручителю является предъявление к
нему иска. Что это значит для простых граждан?
Простые граждане во времена
кредитного бума, особо не задумываясь над последствиями, нередко выступали
поручителями по кредитным договорам своих родственников и знакомых. С
наступлением кризиса вышеупомянутые граждане стали получать от банков иски о
взыскании с них сумм долга.
Дискуссионным оставался вопрос же
считать «требованием к поручителю» - письмо с требованием погасить долг, или
иск, поданный в суд. Существующая судебная практика по этому вопросу была
противоречивой.
Некоторую ясность внес Верховный Суд
Украины, который 17 сентября 2014 приняв постановление по делу N 6-125цс14, отметил,
что предъявлением требования к поручителю в течение шести месяцев со дня
наступления срока исполнения основного обязательства как условия действия
поручительства, следует понимать как предъявление в течение указанного срока
именно искового, а не любого другого требования к поручителю.
Таким образом, граждане-поручители,
имеют возможности избежать имущественных потерь в случае пропуска кредитором срока
для предъявления иска к поручителю.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 17 вересня 2014 року
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів -
Григор'євої Л. І., Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Патрюка М.
В., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Сімоненко В. М., розглянувши в судовому
засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Прокредит
Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за кредитним
договором, за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2013 року,
встановила:
У грудні 2009 року публічне
акціонерне товариство "Прокредит Банк" (далі - ПАТ "Прокредит
Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми
заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 10 вересня 2008
року між ПАТ "Прокредит Банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний
договір про надання кредиту в розмірі 50000 грн. строком на 12 місяців зі
сплатою 30 % річних. В той же день з метою забезпечення виконання названого
кредитного договору між ПАТ "Прокредит Банк" та ОСОБА_2 був укладений
договір поруки, згідно умов якого поручитель зобов'язався відповідати перед банком
за невиконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору у повному обсязі.
У зв'язку з неналежним виконанням
ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, у
зв'язку з чим позивач, уточнивши позовні вимоги, просив задовольнити позов та
стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним
договором в сумі 133397 грн. 67 коп.
Рішенням Голосіївського районного
суду м. Києва від 30 квітня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з
ОСОБА_1 на користь ПАТ "Прокредит Банк" заборгованість за кредитним
договором у розмірі 128200 грн. 05 коп.
У задоволенні позовних вимог ПАТ
"Прокредит Банк" до ОСОБА_2 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва
від 3 липня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у
задоволені позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 скасовано та в цій
частині ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ "Прокредит Банк"
задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ
"Прокредит Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі
128200 грн. 05 коп.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2013 року
відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2.
У заяві про перегляд судового рішення
суду касаційної інстанції ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу касаційного суду та
направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на
неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст. 559 ЦК України, що
потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді Верховного
Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві
доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла
висновку, що заява підлягає задоволенню.
На підставі ст. 3604 ЦПК України
Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з
підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і
тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом
судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є
незаконним.
Судом установлено, що 10 вересня 2008
року між ПАТ "Прокредит Банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний
договір про надання кредиту в розмірі 50000 грн. строком на 12 місяців зі
сплатою 30 % річних. В той же день з метою забезпечення виконання названого
кредитного договору між ПАТ "Прокредит Банк" та ОСОБА_2 був укладений
договір поруки, згідно умов якого поручитель зобов'язався відповідати перед
банком за невиконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору у повному
обсязі.
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1
взятих на себе за кредитним договором зобов'язань 4 лютого 2009 року ПАТ
"Прокредит Банк" направив ОСОБА_2 вимогу про дострокове повне
погашення заборгованості.
Позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про
стягнення заборгованості в солідарному порядку за кредитним договором було
пред'явлено ПАТ "Прокредит Банк" 21 грудня 2009 року.
Пунктом 4.1 кредитного договору від
10 вересня 2008 року передбачено, що у разі виникнення простроченої
заборгованості з погашення кредиту або прострочення сплати процентів за
графіком, або сплати штрафних санкцій більш ніж 3 банківських дні, або у разі
невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, передбачених у п. п. 3.2, 4.3
Договору, або наявності обставин, які ставлять під сумнів погашення кредиту, кредитор
набуває право вимагати дострокового погашення кредиту та інших нарахувань за
ним.
Згідно з пунктом 1.2 договору поруки
від 10 вересня 2008 року поручитель протягом 3-х банківських днів з дня
одержання повідомлення від кредитора про порушення позичальником взятих на себе
зобов'язань за кредитним договором по поверненню кредиту, сплати нарахованих
відсотків за користування кредитом зобов'язується погасити суму заборгованості
по кредитному договору.
Ухвалюючи рішення про задоволення
позову суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд,
виходив із того, що шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя має
застосовуватись від дня закінчення строку дії основного зобов'язання, тобто з
10 вересня 2009 року, а оскільки позивач звернувся до суду із позовом 21 грудня
2009 року, то позивачем не пропущено цей строк і порука не може вважатися
припиненою.
Однак з таким висновком погодитися не
можна.
Відповідно до вимог частини другої
статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором
встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі
прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати
дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Згідно з положеннями частини
четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку,
встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука
припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання
не пред'явить вимоги до поручителя.
Договором поруки не визначено строк,
після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору
встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за
кредитним договором.
При вирішенні таких спорів суд має
враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися
належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не
визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного
виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення
кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має
обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими
умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному
обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Пред'явленням вимоги до поручителя є
пред'явлення до нього позову.
Отже, пред'явивши вимогу про повне
дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування
кредитом та пені 4 лютого 2009 року, кредитор, відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК
України, змінив строк виконання основного зобов'язання і зобов'язаний був
пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців з цієї дати.
Однак, після зміни строку виконання
основного зобов'язання, Банк до суду із позовом звернувся лише у грудні 2009
року, тобто зі спливом 10 місяців від дня настання строку виконання основного
зобов'язання.
За таких обставин апеляційний суд, з
висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкового
висновку про те, що строк виконання основного зобов'язання не був змінений та
не врахував, що 4 лютого 2009 року Банк подав до поручителя вимогу про повне
дострокове погашення кредиту, процентів за користування кредитними коштами та
пені, чим відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, змінив строк виконання
основного зобов'язання.
До таких же висновків у своїй ухвалі
від 5 березня 2014 року та у рішенні від 19 березня 2014 року дійшов Вищий
спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які
як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст.
559 ЦК України посилається у своїй заяві ОСОБА_2.
Таким чином, за однакових фактичних обставин
судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму
матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у
подібних правовідносинах.
Додана до заяви постанова Верховного
Суду України від 29 січня 2014 року не може слугувати прикладом неоднакового
застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального
права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних
правовідносинах, оскільки зазначене рішення суду ухвалено в порядку Глави 3 ЦПК
України, тобто не судом касаційної інстанції.
Оскільки у справі, яка
переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно
до ст. 3604 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий
касаційний розгляд.
Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст.
3603, ч. ч. 1, 2 ст. 3604 ЦПК України, судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України постановила:
Заяву ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу судді Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2013 року
скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.
Постанова Верховного Суду України є
остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст.
355 ЦПК України.
Головуючий: А. Г. Ярема
Судді: Л. І. Григор'єва
В. І.
Гуменюк
Н. П.
Лященко
Л. І.
Охрімчук
М. В.
Патрюк
Я. М.
Романюк
Ю. Л.
Сенін
В. М.
Сімоненко
* * *
Правова позиція у справі N 6-125цс14
Відповідно до вимог частини другої
статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором
встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі
прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати
дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Згідно з положеннями частини
четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку,
встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено,
порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання
основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Пред'явленням вимоги до поручителя є
пред'явлення до нього позову.
Установивши, що договором поруки не
визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами
цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов'язань
боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня
настання строку виконання основного зобов'язання, який був змінений відповідно
до кредитного договору, не пред'явив протягом шести місяців позову до
поручителя про виконання зобов'язання, суд дійшов правильного висновку про те,
що зобов'язання за договором поруки припинилися.
* * *
Окрема думка судді Верховного Суду України Сеніна Ю. Л. у справі N
6-125цс14
Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про
перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 2 серпня 2013 року, Судова палата у цивільних справах
Верховного суду України виходила з того, що згідно з положеннями частини
четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку,
встановленого договором поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука
припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного
зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Судова палата дійшла висновку, що
пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову.
Такий висновок вважаю помилковим,
виходячи з наступного.
Термін "вимога" є більш
широким, ніж "позов", ці поняття не є тотожними. Термін
"вимога" вживається в різних нормах Цивільного кодексу по-різному й
має різне значення залежно від контексту. Якщо порівняти частину четверту
статті 559 ЦК України із частиною першою статті 555 цього Кодексу, то стає
очевидним, що законодавець припускає як звернення з вимогою до поручителя, так
і пред'явлення позову до нього. Саме тому стаття 555 ЦК України встановлює
різні права та обов'язки поручителя у разі пред'явлення до нього вимоги або
позову.
З огляду на це, пред'явлення вимоги,
яка передбачена частиною четвертою статті 559 ЦК України, слід відрізняти від
вимоги, яка називається "позов". Іншими словами, поручитель має
отримати, відповідно основний боржник зобов'язаний пред'явити вимогу до
поручителя, а вже після цього вирішувати питання щодо судового вирішення цього
спору, оскільки сам факт отримання такої вимоги поручителем свідчитиме про те,
що він повідомлений, і якщо він не буде добровільно виконувати свій обов'язок,
це свідчитиме про порушення ним свого обов'язку.
Аналіз змісту статті 555 ЦК України,
у якій вказано: "У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний
повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати
клопотання про залучення боржника до участі у справі", не дає підстав для
висновку про її подвійне тлумачення частини четвертої статті 559 ЦК України.
Тобто тут законодавець чітко каже, що вимога - це одне, і якщо вимога до тебе
заявляється, ти повинен здійснити такі певні дії, а якщо позов - то ти заявляєш
клопотання, бо ця справа вирішується в суді.
Вважаю, що в другому реченні частини
четвертої статті 559 ЦК України йдеться про вимогу до поручителя безпосередньо.
Це преклюзивний строк, який не може бути перерваний заявленням вимог до суду,
його закінчення свідчить про припинення зобов'язання поручителя і саме з таких
підстав слід виходити при ухваленні рішення.
ЦК України не передбачає скороченого
строку позовної давності для пред'явлення вимог до поручителя у разі
невиконання кредитного зобов'язання боржником, якщо у договорі поруки не
встановлено строк його дії. А якщо погодитись з висновком про те, що
пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову, то
виключається можливість пред'явлення позову до суду після спливу шести місяців,
встановлених частиною четвертою статті 559 ЦК України.
Суддя Верховного Суду України Ю. Л. Сенін
Материалы, предоставленные в блоге, носят
ознакомительный характер. Рекомендуем обратиться к специалистам.
Адвокат в Киеве:
(044) 383-50-62
(096) 445-47-90
e-mail: super.legal-protection@yandex.ru
Отправить комментарий