03 июля 2015

Женитесь чаще

Не оставляйте адвокатов без работы.
Ваши вдовы не смогут поделить Ваше имущество без адвоката.
Об адвокатах другой стороны согласно правилам адвокатской этики можно говорить либо хорошо, либо ничего. Поэтому просто приводим решение в пользу «нашей вдовы».


Справа № 369/3351/14-ц
провадження 2/369/1873/14

РІШЕННЯ
Іменем України

29.09.2014 року Києво - Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі Сохань Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення, усунення перешкод в користуванні житлом, зобов'язання вчинити дію, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, третя особа служба в справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про припинення права власності та визнання права власності, -
в с т а н о в и в :
У квітні 2014 року позивач звернулася до суду з даним позовом в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_2. Свої вимоги мотивувала тим, що йому на праві власності належить 1/4 частини квартири АДРЕСА_1. Інші ? частини належить відповідачці по справі ОСОБА_3 Між співвласниками скалились неприязні стосунки щодо користування квартирою. Оскільки він є власником квартири, тому має право там проживати, але відповідачка чинить перешкоди у вселенні, не надає ключі від вхідних дверей, дверей тамбуру та електронного ключу від домофону. Також відповідачка ОСОБА_3 заселила туди ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на підставі договору оренди, дія якого закінчилась у вересні 2012 року. Оскільки договір припинив свою чинність, в добровільному порядку звільняти помешкання не бажають, тому мають бути виселені з квартири. Домовленостей щодо порядком користування квартирою також не досягнуто.
Просила суд виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без наданні іншого приміщення; зобов'язати ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2, 1997 року народження, житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 - шляхом передачі законному представнику неповнолітнього ОСОБА_1 електронного ключа від омофону, що розташований на вхідних дверях під'їзду, ключів від замка дверей тамбуру на третьому поверсі, а також ключів від вхідних дверей до квартири.
При розгляді справи відповідачка ОСОБА_3 подала зустрічний позов. Свої вимоги мотивувала тим, що  вона та неповнолітній ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1. Між ними склались неприязні відносини щодо користування квартирою. Оскільки квартира є однокімнатною, частка відповідача є незначною, спільне користування квартирою та виділ часток в натурі є неможливим, що є підставою для припинення права власності відповідача з компенсацією вартості його частки.
Просила суд припинити право власності ОСОБА_2 на ? частини квартири АДРЕСА_1; компенсувати вартість частки шляхом стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в рахунок вартості частини спірною квартири 103 500 грн.; визнати за нею право власності на ? частини квартири АДРЕСА_1.
При розгляді справи ОСОБА_3 уточнила розмір вартості частки ? частини квартири, подавши суду звіт про оцінку майна: квартири АДРЕСА_1. Остаточно просила суд припинити право власності ОСОБА_2 на ? частини квартири АДРЕСА_1; компенсувати вартість частки шляхом стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в рахунок вартості частини спірною квартири 82 250 грн.; визнати за нею право власності на ? частини квартири АДРЕСА_1.
У судовому засіданні ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, та її представник позовні вимоги підтримали, проти доводів зустрічного позову заперечували. Суду пояснили, що вона проживає в квартирі разом з двома неповнолітніми дітьми. Її син іншого житла не має, відповідачка відмовляється надавати ключі. Просили задоволити позов та відмовити в задоволенні зустрічного позову.
У судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник проти позову заперечували. Вимоги за зустрічним позовом підтримали. Суду пояснили, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 тимчасово проживали в квартирі, але після складання протоколу міліцією в 2013 році виїхали. В даний час проживаю в квартирі, оскільки в іншій квартирі, що є її власністю, проживає її син зі своєю сім'єю. До неї позивачка не зверталась та не просила ключі від квартири. Оскільки сумісне проживання з ОСОБА_2 є неможливим в даній квартирі, вважає за можливе компенсувати його частку. Просили задоволити зустрічний позов та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1
У судовому засіданні представник служби в справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області проти позову ОСОБА_3 заперечували.
У судове засідання ОСОБА_4, ОСОБА_5 не з'явилися. Про час та місце розгляду справи повідомлені. Причини неявки суду не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню, у задоволенні зустрічного позову слід відмовити, виходячи з наступних підстав.
За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_2, 1997 року народження, належить ? частина, ОСОБА_3 належить 3/, ОСОБА_3 належить ? частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
За ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Захист права власності встановлений ст. 321 ЦК України, а саме право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
З огляду на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками квартири, право власності є непорушним, позивач має право проживати в спірному помешканні на рівні з іншими співвласниками, має право на користування даним помешканням та вільного безперешкодного доступу до житла. Доводи відповідача щодо неможливості проживання суд оцінює критично, оскільки доказів цим обставинам подано не було та на цих підставах власника майна не може бути позбавлено право проживати та користуватись квартирою, що належить йому на праві власності.
Ст.ст. 47, 48 Конституції України гарантоване кожному право на житло, ніхто не може бути позбавлений житла.
Згідно ч.4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставі і в порядку, передбаченому законом.
Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не   порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку           
Згідно положень ст.150 ЖК України  громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
За ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок  володіння  та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен  із  співвласників  має  право  на  надання  йому  у володіння та користування тієї частини спільного майна  в  натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі  неможливості  цього  він  має  право  вимагати   від   інших співвласників,  які  володіють  і  користуються  спільним  майном, відповідної матеріальної компенсації.
З матеріалів справи встановлено, що між сторонами склались неприязні стосунки, що підтверджується численними зверненнями до органів внутрішніх справ, надати ключі від вхідних дверей та дверей тамбуру відповідачка відмовлялась, посилаючись на неможливість сумісного проживання в квартирі, тому позовні вимоги про зобов'язання надати ключі від дверей тамбуру та вхідних дверей до квартири підлягають задоволенню.
Разом з тим, надання електронного ключа від домофону, встановленого в під'їзді, задоволенню не підлягають, оскільки суду не подано доказів неможливості отримання даних ключів в добровільному порядку та замовлення їх у відповідній організації.
Крім того, з пояснень сторін та матеріалів справи встановлено, що відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не проживають в АДРЕСА_1. Позивачем та його представником не подано доказів на спростування, тому вимоги про їх виселення не підлягають задоволенню.
Відповідно ст. 365 ЦК України право на частку у спільному майні може бути припинено зі рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо 1) частка є незначною і не може виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
З технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 вбачається, що квартира є однокімнатною, житловою площею 13,4 кв.м, загальною площею 26,6 кв.м.
При розгляді справи встановлено, що відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 є неповнолітнім, іншої власності не має, тому суд вважає, що припинення права на частку у спільному майні завдасть істотної шкоди інтересам співвласника. 
Крім того, за ч.2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
ОСОБА_3 не внесли на депозитний рахунок суду вартість частки на час постановлення рішення. З огляду на наведене, позовні вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та відмови в задоволенні зустрічного позову.
Керуючись ст. ст. 355 - 372 ЦК України, ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -
в и р і ш и в :
Позов ОСОБА_1, в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 задоволити частково.
Зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2, 1997 року народження, житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 - шляхом передачі ОСОБА_2 ключів від замка дверей тамбуру на третьому поверсі, а також ключів від вхідних дверей до квартири.
У решті позивних вимог відмовити.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3  відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                            Н.С. Пінкевич


Справа № 369/3351/14-ц
Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С.
Провадження № 22-ц/780/168/15
Доповідач у 2 інстанції Таргоній

УХВАЛА
Іменем України

21 січня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого - судді Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А.,Фінагєєва В.О.,
за участю секретаря Черепинець А.І.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення, усунення перешкод в користуванні житлом, зобов'язання вчинити дію та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, третя особа: служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про припинення права власності та визнання права власності.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2014 року позивач звернулася до суду з даним позовом в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Свої вимоги мотивувала тим, що йому на праві власності в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6 належить 1/4 частини квартири АДРЕСА_1.
Іншим спадкоємцем є відповідач - ОСОБА_1.
Між співвласниками скалились неприязні стосунки щодо користування квартирою. Відповідачка чинить перешкоди у вселенні неповнолітнього ОСОБА_3, не надає ключі від вхідних дверей, дверей тамбуру та електронного ключу від домофону. Також відповідачка ОСОБА_1 заселила в спірну квартиру ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі договору оренди, дія якого закінчилась у вересні 2012 року. Оскільки договір припинив свою чинність, а в добровільному порядку вказані особи звільняти помешкання не бажають, тому мають бути виселені з квартири. Домовленостей щодо порядку користування квартирою також не досягнуто.
Позивачка просила суд виселити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без наданні іншого приміщення; зобов'язати ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3, 1997 року народження, житловим приміщенням спірної квартири шляхом передачі законному представнику неповнолітнього ОСОБА_2 електронного ключа від домофону, що розташований на вхідних дверях під'їзду, ключів від замка дверей тамбуру на третьому поверсі, а також ключів від вхідних дверей до квартири.
Заперечуючи проти позову, відповідачка ОСОБА_1 звернулась з зустрічними позовними вимогами, які мотивувала тим, що вона та неповнолітній ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1. Між ними склались неприязні відносини щодо користування квартирою. Оскільки квартира є однокімнатною, частка відповідача є незначною, спільне користування квартирою та виділ часток в натурі є неможливим, це є підставою для припинення права власності відповідача з компенсацією вартості його частки.
Просила суд припинити право власності ОСОБА_3 на 1/4 частини квартири; компенсувати вартість частки шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок вартості частини спірної квартири 103 500 грн.; визнати за нею право власності на 1\4 частини квартири АДРЕСА_1.
В подальшому, ОСОБА_1 уточнила розмір вартості 1/4 частини квартири, подавши суду звіт про оцінку майна. Остаточно просила суд припинити право власності ОСОБА_3 на 1/4 частини квартири; компенсувати вартість частки шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок вартості частини спірної квартири 82 250 грн.; визнати за нею право власності на 1/4 частину спірної квартири.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2014 року позов ОСОБА_2, в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3, 1997 року народження, житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 - шляхом передачі ОСОБА_3 ключів від замка дверей тамбуру на третьому поверсі, а також ключів від вхідних дверей до квартири. У задоволенні решті позовних вимог, а також задоволенні зустрічного позову - відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням, відповідачка ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що неповнолітньому ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6 належить 1/4 частина квартири АДРЕСА_1. (а.с. 6-11)
Відповідачці ОСОБА_1 належить ? частина вказаної квартири на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя серії 2-310 від 22.03.2014 року та ще ? частина вказаної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину серії 2-315 від 22.03.2014 року. (а.с. 48,49)
Квартира є однокімнатною загальною площею 26,6 кв.м., житловою - 13,4 кв.м. (а.с. 50)
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, заявлені в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, в частині зобов'язання ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні квартирою та надати ключі від замка дверей тамбуру, а також ключі від вхідних дверей квартири, суд першої інстанції, посилаючись на положення ст. ст. 319, 321 та 391 ЦК України, дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є співвласниками квартири, право власності є непорушним, позивач має право проживати в спірному помешканні на рівні з іншими співвласниками, має право на користування даним помешканням та вільного безперешкодного доступу до житла. При цьому, судом встановлено, що між сторонами склались неприязні стосунки, що підтверджується численними зверненнями до органів внутрішніх справ, надати ключі від вхідних дверей та дверей тамбуру відповідачка відмовляється, посилаючись на неможливість сумісного проживання.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що припинення права на частку в спільному майні може завдати істотної шкоди інтересам неповнолітнього ОСОБА_3, оскільки він не має іншої власності. Крім того, посилаючись на положення ч. 2 ст. 365 ЦК України, суд зазначив про неможливість припинення права власності особи на частку за умов невнесення ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду вартості частки позивача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки вони повністю відповідають встановленим по справі обставинам та грунтуються на вимогах чинного законодавства та підтверджуються дослідженими у справі доказами.
Так, згідно з положеннями ч.ч. 1-3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав
Захист права власності встановлений ст. 321 ЦК України, а саме право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 посилалась на такі обставини:
квартира, що перебуває у спільній частковій власності сторін є неподільною, загальна її площа становить 26,6 кв.м., а житлова - 13,4 кв.м. Таким чином, розмір частки позивача є незначним, оскільки становить всього 6,65 кв.м., в той час, як розмір частки відповідачки - 19,95 кв.м;
спільне володіння і користування квартирою - неможливе;
частка позивача окрім грошової, не представляє для нього ніякої цінності, оскільки він в даній квартирі ніколи не проживав, має інше житло.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції дані обставини досліджені не були.
Однак, таке твердження не відповідає дійсності, оскільки у мотивувальній частині рішення суду надано оцінку даним обставинам.
В той же час, слід зауважити, що апеляційна скарга у своїй прохальній частині містить ліше вимогу щодо скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 При цьому, заперечень щодо законності ухваленого рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову скарга не містить.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Будь яких доводів, щодо необгрунтованості судового рішення в частині задоволення позову ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 щодо зобов'язання ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні квартирою та надати ключі, в апеляційній скарзі не наведено.
Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства щодо обмеження її прав, як сторони шляхом не повідомлення про судове засідання, під час якого відбулись судові дебати, не можуть бути підставою для скасування рішення в розумінні положень ч. 3 ст. 309, оскільки таке порушення не призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростували, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -  відхилити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:
Судді:


Комментариев нет:

Отправить комментарий