До Дніпровського районного суду м. Києва
Захисника Свінціцького І.А.
В
провадженні Дніпровського районного суду м.Києва знаходиться кримінальна справа по
обвинуваченню К. у вчиненню злочину передбаченого ч.1 ст. 186 КК України.
Відкрите викрадення чужого майна (грабіж).
Допитавши
обвинуваченого, потерпілого, свідків, дослідивши надані стороною обвинувачення
та стороною захист докази, керуючись ст.
129 Конституції України, ст.ст. 17, 22, 23
КПК України щодо презумпції
невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх
доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, забезпечуючи відповідно до
вимог ст. 321 КПК України здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними
обов'язків, спрямувавши судовий розгляд на забезпечення з'ясування всіх обставин кримінального
провадження, надавши сторонам кримінального провадження можливість подання ними суду доказів,
самостійного відстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту
їхніх правових позицій, провівши судовий розгляд у відповідності до вимог ст. 337
КПК України лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до
обвинувального акту, я прийшов до висновку про виправдування обвинуваченого за
висунутим йому обвинуваченням з
наступних підстав.
Додержуючись
закріпленої в ст.6 Європейської Конвенції з прав людини та в ст. 62 Конституції
України принципу презумпції
невинуватості, суд всі сумніви щодо
доведеності вини обвинуваченого
тлумачить на його користь.
Також
суд керується ч. 3 ст. 373 КПК України, за якою обвинувальний вирок не може
ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється
лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно
до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані,
отримані у передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом порядку, на
підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи
відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження
та підлягають доказуванню. Процесуальна форма доказу покликана забезпечити надійність
кримінально-процесуального доказування. Щодо кримінально-процесуальних доказів,
то для кожного виду чинним законодавством передбачено порядок його формування
та збереження. Вказаний перелік видів доказів у ч. 2 ст. 84 КПК України є
вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Суд оцінює докази, які є у
справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому,
всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду
наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність
кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх
сукупності.
Докази
поділяються на обвинувальні та виправдувальні щодо того обвинувачення, яке
становить предмет розслідування та розгляду в певному кримінальному
провадженні. Обвинувальними є докази, що обґрунтовують, підтверджують
обвинувачення, тобто встановлюють наявність кримінального правопорушення і
вчинення його підозрюваним чи обвинуваченим, а також обставини, які обтяжують
його відповідальність. При розгляді
справи Б. ми достатньо ретельно вивчали «обвинувальні» докази надані слідством
і як змогли побачити, вони не мають беззаперечної сили стосовно доведеності
вини підсудного. До виправдувальних доказів належать ті докази, що спростовують
або пом'якшують обвинувачення, — заперечують наявність події кримінального
правопорушення та винуватість обвинуваченого, а також встановлюють обставини,
що пом'якшують його відповідальність.
Суд
може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо
сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225
КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими
слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Ніхто
не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального
правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе
винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини
особи тлумачиться на користь такої особи. Крім того, саме на суд законом
покладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини
кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що
виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують
чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити
прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (ст. 9 КПК).
З
об'єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення
чужого майна. Відкритим. визнається викрадення, що здійснюється у присутності
інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою
чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності,
володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється
посягання, очевидці.
При
ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до
застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює
цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а обмежується
прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна.
При
насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб
безпосередньо вилучити чуже майно, а ще і вдається до насильницького впливу на
потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство застосовується як засіб
протиправного вилучення або утримання такого майна. В обвинувальному акті
вказано як таку про насильство є фраза про сутичку, але чи було насильство чи
ні, вочевидь досудовим слідством не встановлено.
Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992р.
"Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної
власності"
Слідчий
закінчує досудове розслідування кримінальної справи складанням обвинувального
висновку тоді, коли він всебічно, повно й об'єктивно дослідив всі обставини
справи, зібрав докази, які переконують його у винності обвинуваченого у
вчиненні злочину, і пересвідчився у відсутності обставин, які виключають
провадження у справі (ст. 6 КПК України).
Допитаний
у судовому засіданні потерпілий К. пояснив суду, що обвинувачений його син,
який проживає разом з ними в окремій кімнаті. 17.04.2015 року його син прийшов
пізно ввечері до квартири, він з жінкою почув що обвинувачений в своїй кімнаті
щось робить. Потерпілий встав за вийшов в коридор, де побачив обвинуваченого
який йшов з коробкою до виходу з квартири. Потерпілий звернувся до
обвинуваченого, щоб той оставив ноутбук дома, на що почув відмову в
категоричній формі. Почали штовхатися, потерпілий впав. Обвинувачений втік.
Викликали міліцію, якій сказали, що обвинувачений знаходиться на Перова.
В
свої показах та на запитання, потерпілий К. не стверджував та не вказував, що
обвинувачений ходив по квартирі, обшукував її та бив його щоб забрати ноутбук.
Потерпілий пояснив суду, що ноутбук вони покупали разом, а саме він, жінка та
обвинувачений за їх кошти. Ноутбук був куплений для обвинуваченого для його
користування (Щоб сидів дома), для гри, забороняли йому виносити з оселі.
Ноутбук зберігався в кімнаті у обвинуваченого. Те що він намагався винести
ноутбук з квартири і спричинило цю сору. Ноутбук був куплений обвинуваченому
(він користувався ним) та зберігався у ного в кімнаті. Фактично він був
власником ноутбука. Я вважаю, що вищезазначені покази потерпілого свідчать лише про конфлікт, який виник між ним та обвинуваченим,
свідчить про тривалі напружені стосунки у родині, відсутність взаєморозуміння
але ніяким чином не доводять вчинення удару обвинуваченим потерпілому та
вчинення грабежу, тому суд повинен відкинути
даний доказ обвинувачення до ч.1 ст. 186 КК України.
Допитана
в судовому засіданні, свідок Б. пояснила суду, що в той день а саме 17.04.2015 року
була дома разом з чоловіком, пізно в ночі прийшов їх син в неадекватному стані.
Зайшов до себе в кімнату, спакував ноутбук та намагався вийти разом з ним.
Чоловік став заперечувати, між ними почалася штофханина яка переросла в бійку.
Син вирвався та побіг на вулицю, чоловік побіг за ним, коли повернувся він
викликав швидку допомогу. Свідок показала, що раніше відносини між ними були
добрі, але коли обвинувачений одружився та почав разом з жінкою мешкати з ними,
порозуміння погіршилися та стали виникати суперечки. Ноутбук купили
обвинуваченому та давали йому грати. Купували у трьох а кошти свідок у сумі 600
долл. США взяла у борг у свекрові, яка мешкає разом з ними.
Покази
свідка Б. не підтверджують що обвинувачений наносив удар потерпілому, чи
заподіяв якісь ушкоджень йому. Свідок підтвердила, що ноутбук купувався
обвинуваченому для користування. Суд повинен відкинути ці докази обвинувачення,
як такі що не можуть бути покладні в обвинувальний вирок, ці покази ніяким
чином не доводять вчинення злочину обвинуваченим відносно майна
потерпілого, т.я. воно йому не належало а було подаровано обвинуваченому та
було у його користуванні.
Покази
свідка Н. не підтверджують що Б. наносив удар потерпілому, чи заподіяв якісь
ушкоджень йому. Покази свідка підтверджують сам факт пограбування квартири
потерпілого, але не підтверджують що саме Б. наніс удар потерпілому та пограбував
його квартиру. Б. не заперечував, що він був в квартирі, що він пив з
потерпілим та речі які у нього вилучені належать потерпілому. Суд повинен
відкинути ці докази обвинувачення, як такі що не можуть бути покладні в
обвинувальний вирок, ці покази ніяким чином не доводять вчинення злочину Б.
відповідно до ч.2 ст. 187 КК України, тому суд повинен відкинути даний доказ обвинувачення.
В
судовому засіданні 04.11.2015 року була допитана свідок Х. показала, що вона є
дружиною обвинуваченого та деякий час мешкала разом з ним за його адресою,
разом з батьками. Однак відносини з його батьками не склалися, виникали
скандали і вони разом були вимушені з’їхати
для проживання до її батьків. З часом обвинувачений став мешкати не
тільки з нею та зі своїми батьками. Останній час обвинувачений мешкав у своїх
батьків. Х. показала, що у мами обвинуваченого є свій ноутбук, з яким вона
працює. У батька ноутбука немає, т.я. він не обізнаний в його роботі і він йому
непотрібен т.я. він не працює з ним і користуватися їм не вміє. У
обвинуваченого окрема кімната, де він зберігає свої речі та ноутбук, який йому
подарували батьки для того щоб він їм користувався, грав. За допомогою якого
вони спілкувалися по скайпу. Відносини в цій родині дуже складні,
обвинуваченого неоднаразово вигоняли з дому. Коли він продав свій ноутбук, він
пояснив, що кошти йому були необхідні для життя.
Допитаний
в судовому засіданні обвинувачений К. пояснив, що він мешкає разом зі своїми
батьками за адресою: м. Київ вул. Карбишева №. Відносини з батьками у нього
дуже складні та напружені, часто його виганяють з дому. 18.04.2015 року він
прийшов пізно до дому, батьки відпочивали, він пройшов до себе у кімнату де він
мешкає та зберігаються його особисті речі. Спакував свій ноутбук, та хотів
вийти з кімнати у коридор. В цей час до нього підійшов батько, та став його
сварити, що він пізно ходить, та заборонив брати ноутбук з дому. Ні яких
намагань вдарити батька він не мав, він вирвався з коробкою та побіг на вулицю.
Батько побіг за ним, але повернувся. Ноутбук йому був потрібен для того, що
його здати в ломбард та отримати кошти, необхідні йому для проживання. Ноутбук
він купував разом з батьками в січні 2015 року, ноутбук він вибирав сам, т.к.
батьки не обізнані стосовно його функцій, а т.я. він купувався йому він і
вибрав. Частину коштів він давав теж для придбання, т.я. ціна була більш тої
суми яку мали батьки. Ноутбук був у його користуванні, він за його допомогою
спілкувався з жінкою, грав на ньому та користувався інтернетом.
До
суду не надано не тільки висновку експерту а і відповідні відомості стосовно чи
нанесені були потерпілому тілесні ушкодження і чи викликалася швидка допомога
(як стверджує потерпілий та свідок Б.) 18.04.2015 року. Тому ствердження
потерпілого та свідка Б. про нібито нанесені тілесні ушкодження потерпілому,
недоведені а носять характер оговору на підставі неприязних відносин з
обвинуваченим. Суд повинен відкинути цій доказ обвинувачення, як такій що не
доводить вчинення злочину Б. до ч.1
ст.186 КК України.
Відтворень
подій слідством не проводилося, одночасних допитів обвинуваченого К. з
потерпілим та свідками не проводилося.
Слідством
не встановлені та не допитані всі учасники подій 18.04.2014 року а саме не
працівники ППС які приймали участь у затриманні обвинуваченого та були на місці
події, міфічні працівники швидкої та бабуся обвинуваченого, яка мешкає в
квартирі разом з обвинуваченим та свідком Б. і знаходилася в той час там, тим більш
на неї посилається і потерпілий в свідок Б.
Суду
надано протокол прийняття заяви потерпілого від 18.04.2015року. Загальні для
всіх протоколів вимоги, містяться у ст. 104 КПК України, конкретизуються в
інших статтях КПК, які регламентують порядок складання і зміст протоколу певної
слідчої або іншої процесуальної дії. Форма такого протоколу затверджена
додатком № 3 до п. 2.5 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах
і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені
кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України №
1050 від 19.11.2012 р.
Відповідно
наданий суду протокол від 18.04.2015 р. не відповідає вищезазначеним вимогам
КПК та Інструкції а саме місце його складання, в ньому не зазначено час
закінчення складання протоколу, як вбачається з пояснень потерпілого та свідка,
протокол складався в присутності потерпілого та свідка. Проте в протоколі не
зазначені всі особи у присутності яких він складався, що порушує вимоги ст.104
КПК України та позбавляє осіб які були присутні при цьому подавати свої
заперечення, зауваження, пояснення і т.д.
За таких обставин, вказаний доказ зібраний з порушенням вимог
КПК України, а саме ст. 104 КПК України,
та є недопустимим, тому суд повинен відкинути його як доказ
обвинувачення.
Порушення
правил складання і засвідчення протоколу слідчої та іншої процесуальної дії
викликає сумнів у вірогідності викладених у ньому відомостей і тягне за собою
недопустимість використання їх у кримінальному провадженні.
До
суду надані пояснення потерпілого К. від 18.04.2015 року, діючим КПК така форма
процесуального документа як пояснення особи не передбачена, тому суд повинен
відкинути цей доказ, як доказ обвинувачення в зв’язку з тим, з нього не відомо де складався даний
документ, в який час і складений цей доказ в порушення ст. 104 КПК України, та
невідомо процесуальний статус К. відповідно до КПК та процесуальна форма чи то
допиту чи ін.дії.
Відповідно
не відповідає вимогам ст. 104 КПК протокол попередження Кануннікова О.Ю. про
кримінальну відповідальність за неправдиве повідомлення про злочин від
18.04.2015 р., з документу не вбачається в якості кого попереджений К. чи
свідка, чи заявника чи потерпілого. Не вказано де складений протокол та час
його складання, не вказано осіб в присутності яких був складений вищезазначений
документ.
За
таких обставин, докази, які відповідно до вимог ст.ст.85, 86 КПК України які є
належними та допустимими для доведення винуватості К. у вчинені злочину ч. 1.ст.
186 КК України, стороною обвинувачення
не надані. В ході судового розгляду
стороною обвинувачення не було доведено
належними та допустимими доказами
те, що дане кримінальне правопорушення
було вчинено обвинуваченим К.
Якщо
не доведено участь обвинуваченого у вчиненні злочину і не відомо, хто вчинив
злочин, то справа закривається лише щодо цього обвинуваченого, а провадження у
справі в цілому зупиняється на підставі п. 3 ч. 1 ст. 206 КПК (не встановлення
особи, яка вчинила злочин). недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні
злочину (п. 2 ч. 1 ст. 213 КПК).
Закриття
кримінальної справи з реабілітуючої підстави можливе за умови, що в ході
розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому
складу злочину, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього
діяння саме обвинуваченим. Причому висновок про непричетність обвинуваченого до
вчинення злочину може бути зроблений у результаті:
а)
достовірного встановлення невинуватості обвинуваченого (наприклад, при
підтвердженні його алібі);
б)
вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів
щодо винуватості обвинуваченого які не можуть бути усунуті, на його користь
згідно з принципом презумпції невинуватості. Вирок суду повинен базуватися не
на припущеннях, а на ґрунтовній доказовій базі. Тобто на органи дізнання,
досудового і судового слідства покладений обов‘язок щодо виявлення і
дослідження всіх обставин справи, щоб прийняти справедливе рішення. Вимога щодо
доведеності вини є визначальною також щодо обвинувального вироку, який не може
ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, коли під час
судового розгляду винуватість підсудного у вчиненні злочину доведена.
Судова
практика свідчить, що є непоодинокі факти необґрунтованого засудження громадян.
Причиною є найчастіше неповна, необґрунтована оцінка доказового матеріалу,
пов‘язана з дуже поспішним переконанням слідчого, прокурора, судді, що
спирається на недостатньо впевнену оцінку обвинувальних доказів і відкидання
доказів, які свідчать на користь обвинуваченого.
Прошу
суд визнати невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 186 КК
України К. та виправдати за недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального
правопорушення.
«____»_________________2015р. _______________________
Свінціцький
І.А.
Отправить комментарий