Регистрация
юридического адреса в местах массовой регистрации – мера часто вынужденная. И
угрожающая дополнительными проблемами в осуществлении предпринимательской
деятельности.
Налоговые
органы обязаны направить сообщение об отсутствии юридического лица по
местонахождению (форма N 18-ОПП) государственному регистратору для внесения
соответствующей записи в реестр.
Однако
направлять такое сообщение налоговики могут только после осуществления
действий, предусмотренных Порядком учета плательщиков налогов и сборов, и
Положением об организации взаимодействия подразделений налоговой милиции с
другими структурными подразделениями органов государственной налоговой службы для
установления местонахождения налогоплательщика, для установления фактического
местонахождения юридического лица.
К
такому выводу пришел Верховный суд (постановление от 20.10.2015 г. по делу №
21-3246а15).
Необходимость
наличия доказательств принятия подразделениями налоговой милиции надлежащих и
достаточных мер в подтверждение отсутствия налогоплательщиков по
местонахождению предусмотрена и Порядком учета плательщиков налогов и сборов,
утвержденным приказом Минфина от 09.12.2011 г. № 1588.
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
21.04.2015 р.
N К/800/28079/13
Ухвалу скасовано
(згідно з постановою Верховного
Суду України
від 20 жовтня 2015 року)
Колегія
суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючого - судді
Мороза В. Ф., суддів - Донця О. Є., Логвиненко А. О., розглянувши в
попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю "Емералд Спорткар" на постанову Одеського окружного
адміністративного суду від 27 лютого 2013 року та постанову Одеського
апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року у справі за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Емералд Спорткар" до Відділу
державних реєстраторів виконавчого комітету Одеської міської ради та Державної
податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної
податкової служби про скасування запису та рішення, встановила:
Товариство
з обмеженою відповідальністю "Емералд Спорткар" звернулося з позовом
про скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних
осіб-підприємців N 15561430014001883 від 30 серпня 2012 року про відсутність за
місцезнаходженням та рішення від 7 вересня 2012 року N 250 про анулювання реєстрації
платника податку на додану вартість.
Постановою
Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року позов
задоволено.
Постановою
Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року
апеляційну скаргу задоволено, постанову Одеського окружного адміністративного
суду від 27 лютого 2013 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким в
задоволенні позову ТОВ "Емералд Спорткар" до Відділу державних
реєстраторів виконавчого комітету Одеської міської ради і державної податкової інспекції
у Приморському районі м. Одеси Одеської області державної податкової служби про
скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних
осіб-підприємців N 15561430014001883 від 30 серпня 2012 року та рішення від 7
вересня 2012 року N 250 відмовлено у повному обсязі.
Рішення
суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що немає підстав для висновку про
протиправність спірного запису.
Не
погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ТОВ "Емералд
Спорткар" звернулось з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на
порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального
права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі
рішення суду першої інстанції.
Судами
попередніх інстанцій встановлено, що у липні 2012 року до Відділу державних
реєстраторів виконавчого комітету Одеської міської ради від ДПІ у Приморському
районі м. Одеси Одеської області ДПС надійшло повідомлення про відсутність
позивача за його місцезнаходженням.
Відділом
державних реєстраторів виконавчого комітету Одеської міської ради поштовим
відправленням було направлено на адресу позивача повідомлення щодо необхідності
подання державному реєстратору реєстраційної картки. Вищенаведене поштове
відправлення було повернуто державному реєстратору з зазначенням того, що
позивач за своїм місцезнаходженням не перебуває.
В
Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було
внесено запис N 15561430014001883 від 30 серпня 2012 року про відсутність
позивача за його місцезнаходженням.
Відповідно
до абз. 2 ч. 12 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних
осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 року N 755-IV у разі
надходження державному реєстратору від органу державної податкової служби
повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її
місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний надіслати поштовим
відправленням протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначеного
повідомлення юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному
реєстратору реєстраційної картки.
Абзацом
2 ч. 14 вищенаведеного Закону передбачено, що якщо державному реєстратору
повернуто поштове відправлення, державний реєстратор повинен внести до Єдиного
державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її
місцезнаходженням.
Таким
чином, при внесенні спірного запису до Єдиного державного реєстру юридичних
осіб та фізичних осіб - підприємців державним реєстратором було дотримано усі
необхідні умови для цього, а саме: отримання від податкового органу
повідомлення про відсутність позивача за його місцезнаходженням, направлення
позивачу повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору
реєстраційної картки та наявність повернення поштового відправлення.
Отже,
жодних підстав для висновку про протиправність спірного запису не мається.
Абзацом
"ж" п. 184.1 ст. 184 ПК України передбачено, що реєстрація діє до
дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення
з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо в Єдиному державному
реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців наявний запис про
відсутність юридичної особи або фізичної особи за її місцезнаходженням (місцем
проживання) або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну
особу.
Відповідно
до вищенаведеної норми Закону ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської
області ДПС, у зв'язку з наявністю в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб
та фізичних осіб - підприємців запису про відсутність позивача за його місцезнаходженням,
було прийнято рішення від 7 вересня 2012 року N 250 про анулювання реєстрації
позивача як платника ПДВ.
У
зв'язку з наявністю чинного запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб
та фізичних осіб - підприємців про відсутність позивача за його
місцезнаходженням спірне рішення про анулювання реєстрації позивача, як
платника ПДВ, на думку колегії суддів, є правильним.
З
огляду на викладене, судом апеляційної інстанції було зроблено вірний висновок.
Доводи
касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами норм
матеріального та процесуального права.
Відповідно
до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без
задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та
апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального
права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись
ст. ст. 220, 2201, 224, 230, Кодексу адміністративного судочинства України,
колегія суддів ухвалила:
Касаційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Емералд Спорткар"
залишити без задоволення.
Постанову
Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року залишити
без змін.
Рішення
набирає законної сили через п'ять днів після направлення його копії особам, які
беруть участь у справі і може бути переглянуте Верховним Судом України в
порядку ст. 235 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді:
В.
Ф. Мороз
А.
О. Логвиненко
О.
Є. Донець
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 20 жовтня 2015 року
Колегія
суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у
складі: головуючого - Панталієнка П. В., суддів - Гриціва М. І., Кривенди О.
В., Кривенка В. В., Маринченка В. Л., Прокопенка О. Б., Самсіна І. Л., Терлецького
О. О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю "Емералд Спорткар" (далі -
Товариство) до відділу державних реєстраторів виконавчого комітету Одеської
міської ради (далі - відділ реєстраторів) та державної податкової інспекції у
Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі
- ДПІ, ДПС відповідно) про скасування запису та рішення, встановила:
У
листопаді 2012 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило
скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних
осіб-підприємців (далі - Реєстр) від 30 серпня 2012 року N 15561430014001883
про відсутність Товариства за місцезнаходженням та рішення ДПІ від 7 вересня
2012 року N 250 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість
(далі - ПДВ).
Одеський
окружний адміністративний суд постановою від 27 лютого 2013 року задовольнив
позовні вимоги.
Одеський
апеляційний адміністративний суд постановою від 25 квітня 2013 року скасував
рішення суду першої інстанції, ухвалив нове - про відмову в позові.
Вищий
адміністративний суд України ухвалою від 21 квітня 2015 року рішення суду
апеляційної інстанції залишив без змін.
21
липня 2015 року Товариство звернулося до Верховного Суду України із заявою про
перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції з підстав, передбачених
пунктами 1 та 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства
України (далі - КАС).
На
обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України
від 16 жовтня 2013 року (справа N 0670/390/11, К/9991/34773/11), 22 жовтня 2013
року (2а/0270/2013/12, К/9991/50609/12), 24 жовтня 2013 року (справа N
2а-7508/10/12/0170, К/9991/13809/11), 31 жовтня 2013 року (справа N
2-а-7680/10/1070, К/9991/13699/11), 6 листопада 2013 року (справа N
2а-2643/12/6/0170, К/800/4395/13), 13 листопада 2013 року (справа N
К/800/22091/13), які, на думку Товариства, підтверджують неоднакове застосування
судом касаційної інстанції статті 184 Податкового кодексу України та статті 19
Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію
юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі - Закон N 755-IV), що
спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних
правовідносинах. Також додано копію постанови Верховного Суду України від 15
квітня 2014 року (справа N 21-4а14).
Так,
у доданих до заяви ухвалах від 22 жовтня 2013 року (справа N 2а/0270/2013/12,
К/9991/50609/12) та 22 січня 2015 року (справа N К/800/26243/14) касаційний суд
погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що обставини стосовно
наявності платників податків за місцезнаходженням були встановлені податковими
органами з порушеннями приписів Порядку обліку платників податків і зборів,
затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА)
від 22 грудня 2010 року N 979 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30
грудня 2010 року за N 1439/18734; далі - Порядок), що призвело до вчинення
державними реєстраторами реєстраційних дій щодо внесення записів до Реєстру про
відсутність за місцезнаходженням позивачів та прийняття податковими органами
рішень про анулювання реєстрації платника ПДВ. Доказів вжиття підрозділами податкової
міліції належних та достатніх заходів на підтвердження відсутності платників
податків за місцезнаходженням або виявлення підрозділами податкової міліції
невідповідності фактичного місцезнаходження платників податків відомостям, які
містяться в Реєстрі, не було надано до суду, а тому податкові органи
безпідставно направили до державного реєстратора повідомлення за формою N
18-ОПП для вжиття заходів, передбачених частиною восьмою статті 19 Закону N
755-IV (в редакції Закону від 16 березня 2006 року N 3575-IV).
Аналіз
інших рішень суду касаційної інстанції, доданих на обґрунтування заяви, не дає
підстав для висновку про наявність неоднакового правозастосування, оскільки
прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними
обставинами, які були встановлені під час розгляду цих справ, перевірка
правильності встановлення яких не входить до компетенції Верховного Суду
України.
Колегія
суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вже
висловлювала свій правовий висновок у спорі цієї категорії. Так, у постанові
від 15 квітня 2014 року (справа N 21-4а14), на яку посилається у своїй заяві
Товариство вона зазначила, що підрозділ органу ДПС надсилає повідомлення про
відсутність юридичної особи за місцезнаходженням (форма N 18-ОПП) державному
реєстратору для вжиття заходів, передбачених абзацом другим частини
чотирнадцятої статті 19 Закону N 755-IV, лише після здійснення дій,
передбачених Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом
ДПА від 22 грудня 2010 року N 979 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України
30 грудня 2010 року за N 1439/18734; далі - Порядок), та Положенням про
організацію взаємодії підрозділів податкової міліції з іншими структурними
підрозділами органів державної податкової служби для встановлення
місцезнаходження платника податків, затвердженим наказом ДПА від 17 травня 2010
року N 336 (далі - Положення), для встановлення фактичного місцезнаходження
юридичної особи.
У
справі, яка розглядається, суди встановили, що податковий орган не вчинив дій,
спрямованих на встановлення місцезнаходження платника податку, передбачених
Порядком таПоложенням.
За
таких обставин, оскільки суд касаційної інстанції погодився із висновком суду
апеляційної інстанції про правомірність спірних запису та рішення відповідачів,
то такі судові рішення не ґрунтуються на правильному застосуванні норм
матеріального права.
До
того ж таке рішення суду касаційної інстанції не відповідає висновку,
викладеному у вказаних вище постановах Верховного Суду України, щодо застосування
у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Відповідно
до вимог частини першої статті 243 КАС суд задовольняє заяву за наявності
однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 237 цього Кодексу.
За
правилом підпункту "б" пункту 2 частини другої статті 243 КАС за
наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього
Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом норми
матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судові
рішення та залишити в силі судове рішення, що було помилково скасовано судом
апеляційної та/або касаційної інстанції.
За
таких обставин неправильне застосування судом касаційної інстанції норми
матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових
рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій із залишенням в силі постанови
Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року.
Керуючись
статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
Заяву
товариства з обмеженою відповідальністю "Емералд Спорткар"
задовольнити.
Постанову
Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року та ухвалу
Вищого адміністративного суду України від 21 квітня 2015 року скасувати, а
постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року
залишити в силі.
Постанова
є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3
частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий П. В. Панталієнко
Судді:
М.
І. Гриців
О.
В. Кривенда
В.
В. Кривенко
В.
Л. Маринченко
О.
Б. Прокопенко
І.
Л. Самсін
О.
О. Терлецький
Отправить комментарий