Хозяйственные
операции фиктивных предприятий не могут быть легализованы даже при формальном
подтверждения документами бухгалтерского учета. К такому выводу пришел
Верховный Суд Украины в постановлении от 1 декабря 2015 № 826/15034/14.
ВСУ
продолжил формировать практику ссылаясь на правовую позицию, изложенную в
постановлении Верховного Суда Украины от 5 марта 2012 года (дело № 21-421а11),
Так
в деле № 21-3270а15, постановление по которому было принято 12 апреля 2016
года, ВСУ отметил, что учредитель контрагента истца, был признан виновным в
том, что подделал и продал учредительную документацию ООО с целью последующего
ее использования неустановленными следствием лицами путем представления в
соответствующие органы государственной власти и банковские учреждения. ВСУ
указал, что первичные документы бухгалтерской отчетности, на которые ссылался
истец, нельзя назвать достаточными и подтверждающих реальность хозяйственных
операций, поскольку директор ООО отрицает свое участие в создании и
деятельности этого юрлица.
Таким
образом, Верховный Суд Украины считает, что недоказанное наказуемо и допускает
налоговую ответственность лица за недобросовестность контрагента. Игнорируя практику
Европейского суда по правам человека. Так, делу «Интерсплав» против Украины» Евросуд
признал, что налогоплательщика нельзя лишить права на бюджетное возмещение НДС
при отсутствии доказательств того, что он был вовлечен в противоправную
деятельность, связанную с незаконным получением бюджетного возмещения. По делу «Булвес»
АД против Болгарии», по делу «Бизнес Супорт Центр» против Болгарии» Евросуд
указал, что плательщик НДС не должен нести ответственность за злоупотребления
его поставщиков, если он не знал о таких злоупотреблениях и не мог о них знать.
ВСУ,
вопреки позициям Евросуда, даже не рассматривает вопрос: а было ли известно
истцу о фиктивности контрагента? Ведь действующим законодательством не
установлена обязанность по проверке всех контрагентов по цепи сделки и уплаты
ими налогов.
Если
до недавнего времени доводы налоговой, основанные на «условной» фиктивности контрагентов,
можно было оспорить, то теперь эти обстоятельства судами учитываться не будут.
Удачи всем надеющимся на гарантии защиты бизнеса и продолжающим заниматься
предпринимательской деятельностью.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
1 грудня 2015 року м. Київ № 826/15034/14
Колегія
суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в
складі:
головуючого
— Терлецького О.О.,
суддів:
Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л.,
Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л.,
розглянувши
у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою
відповідальністю «Пеппермінт» до державної податкової інспекції у Подільському
районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання
протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИЛА:
У
вересні 2014 року товариство звернулося до суду з позовом до ДПІ, у якому
просило визнати
протиправним
та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 23.05.2014
№0004062203, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку
на додану вартість у розмірі 802664 грн., у тому числі 642131 грн. — основний
платіж, 160533 грн. — штрафні (фінансові) санкції.
Суди
встановили, що відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку
товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по
фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Старксервіс» за період з
1.01.2012 по 28.02.2014, за результатами якої було складено акт від 25.04.2014
№1770/26-56-22-03-09/37334287.
У
ході перевірки встановлено порушення позивачем пп.198.2, 198.3, 198.6 ст.198
Податкового кодексу, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 642131
грн., в тому числі по періодах: травень 2013 року — на 30242 грн.; червень 2013
року — на 81327 грн.; липень 2013 року — на 84665 грн.; серпень 2013 року — на
88415 грн.; вересень 2013 року — на 73606 грн.; жовтень 2013 року — на 48677
грн.; листопад 2013 року — на 75057 грн.; грудень 2013 року — на 93500 грн.;
січень 2014 року — на 66642 грн. ДПІ дійшла висновку про відсутність
господарських операцій між товариством та контрагентом і зазначила, що
взаємовідносини між вказаними юридичними особами не спричиняють реального
настання правових наслідків.
На
підставі висновків акта відповідач прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Взаємовідносини
між товариством та контрагентом здійснювались згідно з укладеним між ними
договором щодо надання послуг (робіт) від 2.04.2013 №020413, який від імені
контрагента підписав Особа 11, який уважався директором товариства.
На
підтвердження виконання умов договору, а також сплати позивачем ПДВ у складі
ціни за надані контрагентом послуги, контрагент виписав позивачу такі первинні
документи: податкові накладні, які оформлені відповідно до вимог законодавства;
акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо.
В
той же час СУ ФР Білоцерківської об’єднаної ДПІ Головного управління
Міністерства доходів і зборів у Київській області провело досудове
розслідування у кримінальному провадженні №32013110080000146 за ознаками кримінального
правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 та ч.1 ст.205 Кримінального кодексу,
яким встановлено таке.
Директором
контрагента позивача рахувався Особа 11, який повідомив, що в жовтні 2012 року
у м. Києві за матеріальну винагороду погодився зареєструвати на своє ім’я
юридичну особу — ТОВ «Старксервіс», яке фактично не буде здійснювати
фінансово-господарську діяльність, а буде використовуватись іншими особами для
створення видимості законності здійснюваної ними діяльності, пов’язаної з
незаконним формуванням податкового кредиту, шляхом документального оформлення
проведених безтоварних операцій з метою подальшої мінімізації та несплати
податків до бюджету.
За
результатами розслідування та судового розгляду Шевченківський районний суд м. Києва
постановив вирок від 24.09.2013, відповідно до якого громадянина Особу 12
визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, чч.1, 2 ст.205 КК.
Згідно із зазначеним вироком Особа
12
у липні 2012 року, виступивши як пособник, сприяв вчиненню фіктивного підприємництва
— створення ТОВ «Старксервіс» з метою прикриття незаконної діяльності.
Окружний
адміністративний суд м.Києва постановою від 16.12.2014 позов задовольнив:
визнав протиправним та скасував оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Київський
апеляційний адміністративний суд постановою від 24.02.2015 рішення суду першої
інстанції скасував, у позові відмовив.
Суд
апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку про
правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, оскільки позивач не
довів реальність вчинення господарських операцій з його контрагентом, тому не
мав права формувати податковий кредит на підставі накладних, виписаних на його
адресу контрагентом. Зазначений висновок суду апеляційної інстанції зроблений
на основі того, що контрагент позивача створений з метою прикриття незаконної
діяльності, яка полягала в незаконному формуванні податкового кредиту з ПДВ для
підприємств шляхом документального оформлення проведених безтоварних операцій.
Вищий
адміністративний суд ухвалою від 23.07.2015 рішення суду апеляційної інстанції
скасував, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 16.12.2014
залишив у силі.
Касаційний
суд, залишаючи у силі рішення суду першої інстанції, погодився з висновком
останнього щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення,
оскільки позивач сформував податковий кредит на підставі первинних документів
бухгалтерського та податкового обліку, які: підтверджують фактичне здійснення
господарських операцій між товариством та його контрагентом-постачальником;
складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог чинного
законодавства; містять відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які
узгоджуються між собою.
У
заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом ДПІ, посилаючись на
неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах пп.198.2,
198.3, 198.6 ст.198 ПК, просить скасувати ухвалу ВАС від 23.07.2015, а
постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 залишити
в силі.
На
обгрунтування заяви додала копію ухвали ВАС від 1.07.2014 (№К/800/24814/14), у
якій зазначені норми матеріального права касаційний суд застосував по-іншому.
Заслухавши
представника відповідача, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів
Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку про наявність
неоднакового застосування норм матеріального права та задоволення заяви з
огляду на нижченаведене.
Вимоги
до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст.44
ПК. Так, згідно з положенням п.44.1 цієї статті для цілей оподаткування
платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників,
пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань,
на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової
звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і
зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків
забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на
підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього
пункту.
Правові
засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання
фінансової звітності в Україні визначає закон «Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-ХIV.
Відповідно
до ст.1 цього закону первинний документ — це документ, який містить відомості
про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз
цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням
містить дві обов’язкові ознаки: він має містити відомості про господарську
операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Підпунктом
14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК визначено, що господарська діяльність — це діяльність
особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів,
виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться
такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через
будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами
комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно
зі ст.1 закону №996-ХIV господарська операція — це дія або подія, яка викликає
зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.
Таким
чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти
реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення
господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в
бухгалтерському обліку.
За
змістом чч.1 та 2 ст.9 закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку
господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення
господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час
здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її
закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі
первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та
зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних
носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату
і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст
та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади
осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її
оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати
особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто
для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують
фактичне здійснення господарських операцій.
Слід
зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей
бухгалтерського обліку. Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу договором є
домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або
припинення цивільних прав та обов’язків. Отже, договір свідчить лише про намір
виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.
Відповідно
до вищенаведеного визначення господарська операція пов’язана не з фактом
підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його
капіталу.
Вимога
щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов’язкова ознака
господарської операції кореспондує з нормами ПК.
Так,
згідно з п.138.2 ст.138 ПК витрати, які враховуються для визначення об’єкта
оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують
здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких
передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів,
встановлених розд.II цього кодексу.
При
цьому відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК не включаються до складу
витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та
іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких
передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас
відповідно до п.198.3 ст.198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається
виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня
звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з
сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою,
встановленою п.193.1 ст.193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у
зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті)
та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у
межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом,
спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних
матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні
капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого
використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності
платника податку.
Згідно
з п.198.6 ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку,
сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не
підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими
накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами,
передбаченими п.201.11 ст.201 цього кодексу.
Аналіз
наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового
кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином
оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність
таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Довести
правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в
адміністративному судочинстві зобов’язаний суб’єкт владних повноважень.
Разом
з тим відповідно до принципу змагальності суб’єкт господарювання має
спростувати доводи суб’єкта владних повноважень, якщо їх обгрунтованість
заперечує.
Відповідач
послався на фіктивність контрагента позивача як суб’єкта господарювання і свої
доводи підтверджував вироком Шевченківського районного суду м.Києва від
24.09.2013.
Скасовуючи
постанову суду апеляційної інстанції, ВАС виходив із того, що за формально
правильного оформлення господарської операції, в тому числі первинними
документами бухгалтерського обліку, сам факт фіктивності контрагента може бути
ігнорований.
Колегія
суддів Судової палати в адміністративних справах ВС з таким висновком не
погоджується виходячи з того, що статус фіктивного, нелегального підприємства
несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких
підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження
документами бухгалтерського обліку.
При
розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та
оцінювати.
Отже,
висновок суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, про те, що
подані товариством первинні документи бухгалтерського та податкового обліку
(податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг
тощо) не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні
господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в
сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності контрагента
позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає
правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства, є
правильним. Суд касаційної інстанції таке рішення скасував без достатніх
підстав.
Ураховуючи
вищенаведене і те, що суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, неоднаково
та неправильно застосував норми матеріального права, ухвала ВАС від 23.07.2015
відповідно до пп.«б» п.2 ч.2 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства
підлягає скасуванню, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду
від 24.02.2015— залишенню в силі.
Керуючись
стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву
ДПІ у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у
м.Києві задовольнити.
Ухвалу
ВАС від 23.07.2015 скасувати, а постанову Київського апеляційного
адміністративного суду від 24.02.2015 залишити в силі.
Постанова
є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1
ст.237 КАС.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12
квітня 2016 року м.
Київ
Колегія
суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого
Коротких О.А.,
суддів:
Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди
О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л.,
Терлецького О.О.,
при
секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за
участю представників:
товариства
з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Фірма «Періодика» (далі –
Товариство) – Коршуна Т.О.,
державної
податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (яка є правонаступником державної
податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.
Києві; далі – ДПІ) – Павловича Д.М., –
розглянувши
у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства до ДПІ про
визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,
в
с т а н о в и л а:
У
жовтні 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом до ДПІ про визнання
протиправними дій ДПІ щодо проведення перевірки та скасування податкового
повідомлення-рішення від 17 жовтня 2013 року № 69926552207, яким позивачу
збільшено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість (далі –
ПДВ) на 93 065 грн, в тому числі: основний платіж – 73 652 грн та штрафні
(фінансові) санкції – 18 413 грн.
На
обґрунтування позовних вимог вказало на протиправність та необґрунтованість дій
працівників податкового органу щодо проведення перевірки та винесеного
внаслідок такої перевірки спірного рішення, оскільки Товариство за результатами
господарської діяльності правомірно сформувало витрати і податковий кредит, що
підтверджується даними первинних бухгалтерських документів.
Окружний
адміністративний суд міста Києва постановою від 5 грудня 2013 року в
задоволенні позовних вимог відмовив, дійшовши висновку про відсутність факту
реального здійснення господарських операцій та правомірність дій податкового
органу при проведенні перевірки та прийнятті спірного податкового
повідомлення-рішення.
Київський
апеляційний адміністративний суд постановою від 5 березня 2014 року постанову суду першої
інстанції скасував у частині відмови в задоволенні позовних вимог про
скасування податкового повідомлення-рішення, в цій частині позов задовольнив:
скасував податкове повідомлення-рішення; в решті постанову суду першої
інстанції залишив без змін.
Вищий
адміністративний суд України ухвалою від
8 червня 2015 року рішення суду апеляційної інстанцій залишив без змін.
Не
погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ДПІ звернулась із заявою
про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу
адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати судові рішення
касаційної та апеляційної інстанцій у справі та залишити в силі рішення суду
першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами одних і тих
самих норм права у подібних правовідносинах, а саме положень пункту 198.6
статті 198 Податкового кодексу України
(далі – ПК).
На
обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України
від 23 вересня 2013 року, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове
застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних
правовідносинах.
У
справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без
змін рішення апеляційного суду про скасування податкового повідомлення-
рішення, погодився з висновком цього суду про те, що позивач виконав усі
необхідні умови, передбачені законодавством, що надають йому право на
формування податкового кредиту, оскільки матеріалами справи підтверджується
реальність господарської операції між позивачем та контрагентом – ТОВ
«Асгільдія»: договором, бланками замовлень, актами виконаних робіт, податковими
накладними; актами передачі отриманого товару кінцевим споживачам на виконання
договірних зобов’язань, та зазначається, що на момент здійснення господарських
операцій контрагент позивача був зареєстрований платником ПДВ і законодавство
не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит
від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання.
Крім того, вказав, що посилання податкового органу на вирок Оболонського
районного суду міста Києва від 1 березня 2013 року, яким засновника та
директора ТОВ «Асгільдія» ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину,
передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України (далі –
КК), є необґрунтованим і таким, що не може бути доказом на спростування факту
реального виконання господарських операцій.
В
ухвалі від 23 вересня 2013 року, наданій на порівняння, Вищий адміністративний
суд України залишив без змін рішення судів попередніх інстанції про відмову у
задоволенні позову та вказав на те, що ТОВ «Авитек Груп ЛТД», податкові
накладні якого стали підставою для формування приватному підприємству
«Авторитет» податкового кредиту, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі
підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану
вартість за зверненням невстановленої особи від імені особи, яка заперечує свою
участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні
будь-яких первинних документів, отже, виписані від її імені податкові накладні
не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами
звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг,
а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є
безпідставним.
Усуваючи
розбіжності у правозастосуванні судом касаційної інстанції у подібних
правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно
до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат
витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими
первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена
правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Первинний
документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та
підтверджує її здійснення [(стаття 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон №
996-XIV)].
Згідно
із частинами першою та другою статті 9 Закону № 996-XIV підставою для
бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які
фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні
бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо
це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі
первинних документів можуть складатися
зведені облікові документи.
Первинні
та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або
машинних носіях і повинні мати такі
обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву
підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг
господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади
осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її
оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати
особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Не
відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у
зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними
(або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті
201 ПК) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами,
передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198
ПК).
Згідно
з підпунктом «а» пункту 201.1 статті 201 ПК платник податку зобов’язаний надати
покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та
скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором
покупця (отримувача) у паперовому вигляді.
У
податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов’язкові реквізити:
порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної;
повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або
прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, –
продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та
покупця); місцезнаходження юридичної особи–продавця або податкова адреса
фізичної особи– продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або
скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище,
ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, – покупця
(отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх
кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та
відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що
підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код
товару згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності
(для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Форма
та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і
митну політику (пункт 201.2 статті 201 ПК).
На
виконання вказаної норми ПК Міністерство фінансів України наказом від 1 листопада 2011 року № 1379 затвердило
форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (зареєстрований в Міністерстві юстиції України
22 листопада 2011 року за № 1333/20071; був чинним на час заповнення податкових
накладних у спірних відносинах; далі – Порядок).
Згідно
з пунктом 1 Порядку податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як
платник податку в податковому органі та
якій присвоєно індивідуальний податковий номер
платника ПДВ.
Податкова
накладна вважається недійсною у разі її
заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.
За
правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 16 Порядку, усі
складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою
платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються
печаткою такого платника податку – продавця.
Отже,
податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту,
виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності
контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних
документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними
особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи
послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є
безпідставним.
Суд
першої інстанції встановив, що вироком Оболонського районного суду міста Києва від 1 березня 2013 року
ОСОБА_1 – засновника та директора ТОВ «Асгільдія» (контрагента Товариства)
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 358 КК.
За вироком суду ОСОБА_1 у квітні 2011
року підробив та збув невстановленій слідством особі статутну (реєстраційну)
документацію ТОВ «Асгільдія», яка є офіційною документацією та посвідчується
нотаріусом, з метою наступного її використання невстановленими слідством особами
шляхом подання у відповідні органи державної влади та банківські установи.
Крім того, на підтвердження того, що первинні
документи бухгалтерської звітності не є достатніми і такими, що підтверджують
реальність господарських операцій за укладеними угодами, відповідач надав
пояснення ОСОБА_1, який заперечує свою участь у створенні та діяльності ТОВ
«Асгільдія», зокрема й у веденні господарської діяльності, складанні та
підписанні таких документів.
У
постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11)
міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали
підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які
заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків,
зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися
належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами,
які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення
відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
Натомість
суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд,
скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги,
належним чином не обґрунтував та не зазначив, які саме первинні бухгалтерські
документи підтверджували здійснення господарських операцій між позивачем і його
контрагентом та чи спричинили вони реальні зміни в майновому стані Товариства.
Таким
чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду
України вважає, що висновок суду першої інстанції у справі, що розглядається,
про відсутність факту реального здійснення господарських операцій Товариства зі
спірним контрагентом ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального
права.
Із
урахуванням наведеного, оскільки Вищий адміністративний суд України в ухвалі
від 8 червня 2015 року, залишаючи без
змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 березня
2014 року, неправильно застосував норми матеріального права до спірних
відносин, що призвело до неправильного вирішення спору, то постановлені у
справі рішення апеляційного та касаційного судів підлягають скасуванню, а
постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 5 грудня 2013 року –
залишенню в силі.
Керуючись
статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п
о с т а н о в и л а:
Заяву
державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у
м. Києві задовольнити.
Постанову
Київського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2014 року та
ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 червня 2015 року скасувати.
Постанову
окружного адміністративного суду міста Києва від 5 грудня 2013 року залишити в
силі.
Постанова
є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3
частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.А. Коротких
Судді:
О.Ф.
Волков
М.І.
Гриців
О.В.
Кривенда
В.Л.
Маринченко
П.В.
Панталієнко
О.Б.
Прокопенко
І.Л.
Самсін
О.О.
Терлецький
Отправить комментарий