11 июля 2016

Автомобиль – не роскошь, а закон… надо соблюдать

Начисление налога на дорогие автомобили до 2016 года незаконно. Так решил суд.
О введении налога на транспортные средства с большим объемом двигателя говорилось много. А ввели такой налог с 1 января 2015 года. Такое решение не соответствует принципам налогового законодательства, что подтверждают и суды. Уже известны несколько случаев, когда суды становились на сторону налогоплательщика в споре о незаконности взимания транспортного налога в 2015 году, в том числе на уровне апелляционной инстанции.

Так, коллегия судей Киевского апелляционного административного суда постановлением от 12 января 2016 года по делу № 826/18339/15 о признании противоправным и отмене налогового уведомления-решения отменила постановление Окружного административного суда г. Киева от 23 октября 2015 года, которым в удовлетворении исковых требований было отказано.
Согласно обстоятельствам дела, истице принадлежал автомобиль марки NISSAN MURANO с объемом двигателя 3498 см3, 2011 года выпуска, зарегистрированный впервые 11 июля 2012 года. Государственная налоговая инспекция в Голосеевском районе Главного управления ГФС г. Киева (ГНИ) на основании подпункта 267.6.2 пункта 267.6 статьи 267 НК Украины 11 июня 2015 года направила истице налоговое уведомление-решение об определении суммы налогового обязательства по уплате транспортного налога с физических лиц в размере 22 916,67 грн.
Истица обратилась с иском в суд. Окружной административный суд г. Киева, ссылаясь на статьи 14, 267 НК Украины, пришел к выводу, что поскольку истица является собственником автомобиля, используемого до пяти лет, с объемом двигателя более 3000 см3, ГНИ действовала в пределах полномочий и способом, которые определены действующим законодательством Украины.
Однако коллегия судей Киевского апелляционного админсуда сделала вывод, что суд первой инстанции принял ошибочное решение, исходя из следующего.
С 1 января 2015 года вступил в силу Закон Украины «О внесении изменений в Налоговый кодекс Украины и некоторые законодательные акты Украины относительно налоговой реформы» от 28 декабря 2014 года, которым путем изложения в новой редакции статьи 267 НК Украины был введен новый налог — транспортный. В соответствии с новыми нормами ставка налога устанавливается в расчете на календарный год в размере 25 000 гривен за каждый легковой автомобиль, а базовый налоговый (отчетный) период равен календарному году. Начисление суммы налога на объект/объекты налогообложения физических лиц осуществляется контролирующим органом по месту регистрации налогоплательщика. Причем налоговые уведомления-решения об уплате транспортного налога должны быть направлены (вручены) налогоплательщику до 1 июля года базового налогового периода.
Апелляционный суд согласился с тем, что со вступлением в силу указанных положений НК Украины с 1 января 2015 года собственники транспортных средств «возрастом» до 5 лет с объемом двигателя более 3000 см3 являются плательщиками транспортного налога. Эта норма НК действует в редакции Закона от 28 декабря 2014 года и не была признана неконституционной.
Вместе с тем коллегия судей обращает внимание на следующее: отказывая в удовлетворении исковых требований, суд первой инстанции не учел принципы налогового законодательства, изложенные в статье 4 НК Украины, а именно: равенство всех плательщиков перед законом, стабильность (изменения в какие-либо элементы налогов и сборов не могут вноситься позднее чем за шесть месяцев до начала нового бюджетного периода, в котором будут действовать новые правила и ставки). Также НК Украины устанавливает, что налоги и сборы, их ставки, а также налоговые льготы не могут изменяться в течение бюджетного года.
Согласно пункту 4.4 статьи 4 НК Украины, установление и отмена налогов и сборов, а также льгот их плательщикам осуществляются в соответствии с настоящим Кодексом Верховным Советом Украины, а также Верховным Советом Автономной Республики Крым, сельскими, поселковыми, городскими советами в пределах их полномочий, определенных Конституцией Украины и законами Украины. По предписаниям статьи 19 Конституции Украины органы государственной власти и местного самоуправления, их должностные лица обязаны действовать только на основании, в пределах полномочий и способом, которые предусмотрены Конституцией и законами Украины. Разграничение полномочий Верховного и местных советов определено статьей 12 НК Украины.
Также суд обращает внимание на то, что, согласно пункту 12.5 статьи 12 НК Украины, официально обнародованное решение об установлении местных налогов и сборов является нормативно-правовым актом по вопросам обложения местными налогами и сборами, вступающим в силу с учетом сроков, предусмотренных подпунктом 12.3.4 пункта 12.3 статьи 12 НК Украины. Этой нормой определено, что решение об установлении местных налогов и сборов должно быть официально обнародовано соответствующим органом местного самоуправления до 15 июля года, предшествующего бюджетному периоду, в котором планируется применение установленных местных налогов и сборов или изменений (плановый период). В противном случае нормы соответствующих решений применяются не раньше начала бюджетного периода, следующего за плановым.
Также суд отмечает, что в соответствии с пунктом 5 раздела XIX «Заключительные положения» НК Украины органы местного самоуправления обязаны обеспечить в месячный срок со дня вступления в силу настоящего Кодекса принятие решений об установлении местных налогов и сборов, определенных этим Кодексом.
Таким образом, установление местных налогов, а следовательно и транспортного налога, относится, согласно НК Украины, к компетенции соответствующих сельских, поселковых, городских советов в пределах их полномочий. Верховный Совет Украины может устанавливать только перечень разрешенных к установлению местными советами местных налогов и разрешенных предельных параметров таких налогов.
В любом случае, изменения в какие-либо элементы налогов и сборов не могут вноситься позднее чем за шесть месяцев до начала нового бюджетного периода; налоги и сборы, их ставки, а также налоговые льготы не могут изменяться в течение бюджетного года; опубликование решения органа местного самоуправления об установлении транспортного налога как местного налога позднее 15 июля является основанием для применения соответствующих норм налогообложения не раньше начала бюджетного периода, следующего за плановым периодом.
Что касается настоящего дела, то закон о внесении изменений в НК Украины был принят 28 декабря 2014 года, то есть после 15 июля 2014 года, а в г. Киеве транспортный налог был установлен с утверждением соответствующего положения решением Киевского городского совета 28 января 2015 года.
Коллегия судей Киевского апелляционного административного суда пришла к выводу, что применение контролирующим органом положений НК Украины с учетом внесенных законом изменений и решения в целях налогообложения транспортным налогом может иметь место не ранее следующего бюджетного периода, то есть не раньше 2016 года.
Также коллегия судей отметила, что эти заключения соответствуют практике Европейского суда по правам человека, а именно: решениям по делу «Щекин против Украины» от 14 января 2011 года и по делу «Серков против Украины» от 7 октября 2011 года — в части необходимости применения национального законодательства в случае возможности его неоднозначного толкования наиболее благоприятным для заявителя способом.
На этих основаниях Киевский апелляционный административный суд пришел к выводу о том, что определение ГНИ о начислении суммы налогового обязательства по транспортному налогу с физических лиц не соответствует положениям НК Украины и является противоправным, поэтому оспариваемое налоговое уведомление-решение подлежит отмене.
Высший административный суд отклонил кассационную жалобу ГНИ, оставив в силе решение Киевского апелляционного административного суда, в связи с неуплатой ГНИ судебного сбора. Ваших денежек за дорогие авто не хватает налоговой для оплаты судебного сбора по вашим искам.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: №   826/18339/15
Головуючий у 1-й інстанції:  Федорчук А.Б.
Суддя-доповідач:  Мамчур Я.С
ПОСТАНОВА
Іменем України
12 січня 2016 року                                                    м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді:           Мамчура Я.С,
суддів:           Шостака О.О., Желтобрюх І.Л.
при секретарі:           Гімарі Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції неповно та всебічно з'ясовано фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано належної оцінки доказам.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, належний позивачу автомобіль марки NISSAN MURANO (загальний легковий універсал-В); реєстраційний номер НОМЕР_1; об'єм двигуна 3498, має рік випуску 2011, датою первинної реєстрації є 11.07.2012 р.
Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС м. Києва у відповідності до підпункту 267.6.2. п. 267.6. статті 267 Податкового кодексу України позивачу винесене податкове повідомлення - рішення форми «Ф» від 11.06.2015 року № 9586-17 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 22 916,67 грн.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним,  позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 14, 267 Податковго кодексу України, прийшов до висновку, що оскільки позивач є власником автомобіля віком до 5 років та об'ємом двигуна більше 3000 куб. см, Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС м. Києва, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяла у межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством України.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.
01 січня 2015 року, набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 ПК України, було введено новий податок - транспортний податок.
Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Приписи пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
При цьому згідно п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 ПК України закріплено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів віком до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.
При цьому, вказана норма є чинною, Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року №71-VIII неконституційним визнано не було.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року
Пунктом 4.3 ст. 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
При цьому згідно п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Проте, ст. 19 Конституції України встановлює: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 ПК України.
Згідно ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Приписи пп. 10.1.1 п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України відносять до місцевих податків податок на майно в частині транспортного податку.
Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 ПК України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 ПК України).
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що згідно з п. 12.5 ст. 12 ПКУ офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 ПКУ.
Відповідно пп. 12.3.4 ст. 12 ПКУ рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Разом з цим, п. 5 р. XIX "Прикінцеві положення" ПКУ органи місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.
Так, з наведеного вище вбачається, що безпосереднє встановлення місцевих податків, а отже і транспортного податку, віднесеноПодатковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст.. 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків. А, власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - це є компетенцією відповідних місцевих рад.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Як було зазначено раніше, Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" ухвалений 28.12.2014 року, тобто після 15.07.2014 року, а транспортний податок установлено в місті Києві та затверджено відповідне Положення про транспортний податок рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 року №58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629", у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом змін та рішення з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Колегія суддів звертає увагу, що в силу в силу положень ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" врахування у контексті розгляду даної справи висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 року у справі "Щокін проти України" та від 07.10.2011 року у справі "Серков проти України" в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що визначення ОСОБА_2 суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 22 916,67 грн. не відповідає положенням Податкового кодексу України та є протиправним, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому вважає за необхідне його скасувати.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 202, 205, 207, 211, 212 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2015 року - скасувати, та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий                                       Я.С. Мамчур
Судді            І.Л. Желтобрюх
О.О. Шостак
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55006032

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
04 квітня 2016 року          м. Київ                              К/800/3575/16
Суддя Вищого адміністративного суду України Зайцев М.П., перевіривши матеріали касаційної скарги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2016 року у справі № 826/18339/15 за позовом ОСОБА_1 до Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного Управління державної фіскальної служби у м. Києві про  визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
в с т а н о в и в :
До Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга  Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2016 року у справі № 826/18339/15.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 лютого 2016 року касаційну скаргу залишено без руху  та надано строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків .
25 лютого 2015 року скаржником отримано ухвалу, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, у зв'язку з чим, останнім направлено до Вищого адміністративного суду України копію постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2016 року, копію конверта в якому надійшло рішення апеляційної інстанції, та клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Розглянувши заявлене клопотання, суд приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення.
Відповідно до частини третьої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 213 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
Разом з тим, частиною шостою статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Враховуючи викладене, оскільки недоліки касаційної скарги Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного Управління Державної фіскальної служби у м. Києві не були усунені в строки визначені судом, матеріали касаційної скарги підлягають поверненню скаржнику.
Керуючись статтями 108, 213, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, -
у х в а л и в :
Відмовити в задоволенні клопотання Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Державної фіскальної служби у м. Києві про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2016 року у справі № 826/18339/15.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2016 року повернути.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з доданими до скарги матеріалами направити Державній податковій інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Державної фіскальної служби у м. Києві, а касаційну скаргу залишити у суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя Вищогоадміністративного                     М.П. Зайцев
суду України          
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57492818

Комментариев нет:

Отправить комментарий