Проблема права пользования жильем после
расторжения брака остается актуальной. Часто один из бывших супругов требует не
препятствовать в распоряжении личной частной собственностью, а другой -
настаивает на праве пользоваться жильем.
Разберемся на примере из судебной практики.
Так, женщина зарегистрировала своего мужа в квартире, а недолгий брак суд вскоре
прекратил из-за невозможности совместного проживания. Сниматься с регистрации бывший
муж не хочет, поэтому бывшей жене пришлось обращаться в суд.
Сначала истица требовала выселить человека из
квартиры, затем - признать утратившим право пользования жильем на основании ст.
405 Гражданского кодекса, впоследствии на основании п.4 ч.1 ст. 406 ГК из-за
потери семейного связи и прекращения сервитута.
Суд первой инстанции отказался признать мужа
утратившим право пользования жильем. Ведь это возможно только в случае его
отсутствия более года. А положение ст. 391 ГК об устранении препятствий в
распоряжении собственностью не принял во внимание как такие, которые не имеют
отношения к существу спора.
Апелляционный суд посоветовал подать отдельный
иск о прекращении сервитута согласно ст. 406 ГК, а кассационный - вернул жалобу
за необоснованностью.
Позиция судов понятна: никто не может быть
выселен из занимаемого жилья или ограничен в пользовании им (ст. 47
Конституции, ст. 9 ЖК УССР). Прекращение семейных отношений и расторжения брака
не лишает бывших членов семьи права пользования жильем и не является основанием
для выселения.
Какой же способ судебной защиты выбрать? В
настоящее время судебная практика противоречива. Согласование норм общего и
специального законодательства, разъяснения высших судебных инстанций позволят
избежать многих проблем, связанных с защитой личной частной собственности от
неправомерных посягательств и откровенных злоупотреблений со стороны бывших
членов семьи.
Берегите себя и своих близких, не тратьте жизнь
на тех, кто вас не ценит.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа
№628/3134/15-ц
Головуючий 1 інст.:
- Шиховцова А.О.
Провадження №
22ц/790/1177/16
Суддя -
доповідач: - Кокоша В.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М
У К Р А Ї Н И
30 березня 2016
року
Судова колегія
судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в
складі:
головуючого -
судді: - Кокоші В.В.,
суддів: -
Бобровського В.В., Пономаренко Ю.А.,
за участю
секретаря: - Лашакової Д.І.,
заслухавши у
відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною
скаргою ОСОБА_6 на рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області
від 17 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа:
Куп'янський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби в
Харківській області - про вселення, визнання особи такою, що втратила право на
користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстраційного
обліку,
в с т а н о в и
л а:
У вересні 2015
року ОСОБА_6 звернулася в суд із вказаним позовом.
В обґрунтування
своїх вимог зазначала, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1
23 липня 2004
року вона уклала шлюб з ОСОБА_7 та зареєструвала його у своєму будинку.
Сімейне життя з
відповідачем не склалося, оскільки чоловік почав зловживати алкоголем, вчиняти
сварки, ображати її, поводився стосовно неї агресивно, застосовував фізичну
силу, а тому вона змушена була виїхати із будинку.
З 15 січня 2013
року по теперішній час вона проживає у своїх родичів в с. Покотилівка
Харківського району Харківської області.
24 жовтня 2014
року шлюб між нею та ОСОБА_7 розірвано.
Відповідач
продовжує проживати в належному їй будинку та відмовляється звільнити належне
їй житло у добровільному порядку.
Оскільки ОСОБА_7
набув право на користування спірним житловим будинком на підставі реєстрації
шлюбу з нею, а після розірвання шлюбу родинний зв'язок між ними припинено,
сім'я розпалася, а тому всі підстави, які були передумовою встановленню
житлового сервітуту на сьогодні відсутні.
Посилаючись на
вказані обставини та ст. ст. 321, 328, 386, 391, 405, п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК
України, пункт 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 7 лютого 2014 року «Про судову
практику в справах про захист права власності та інших речових прав», ОСОБА_6
просила суд вселити її в житлові приміщення будинку АДРЕСА_1; визнати ОСОБА_7
таким, що втратив право на користування житловими приміщеннями будинку АДРЕСА_1
та зняти його з реєстраційного обліку; виселити ОСОБА_7 з житлових приміщень
будинку АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_7 на її користь судові витрати у розмірі 730
грн. 80 коп.
Відповідач
ОСОБА_7 позов визнав частково.
Не заперечував
проти вселення позивача до спірного житлового будинку.
В іншій частині
позов не визнав, посилаючись на його безпідставність.
Представник
Куп'янського районного відділу ГУ ДМСУ в Харківській області в судове засідання
не з'явився.
Згідно заяви
поданої до суду, просив розглянути справу за його відсутності. При вирішення
спору покладався на розсуд суду.
Рішенням
Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 17 грудня 2015 року
позов задоволено частково.
Вселено ОСОБА_6
в житлове приміщення будинку АДРЕСА_1
В іншій частині
позову відмовлено.
Стягнути з
ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 витрати по сплаті судового збору у розмірі 162 грн.
40 коп.
В апеляційній
скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального і
процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови у
визнанні ОСОБА_7 таким, що втратив право на користування житловими приміщеннями
будинку, зняття з реєстраційного обліку, виселення з будинку та постановити
нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в цій частині.
Апеляційна
скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно ст. 308
ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без
змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм
матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті
і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи у
задоволенні позову в частині визнання ОСОБА_7 таким, що втратив право на
користування спірними житловими приміщеннями будинку, зняття його з
реєстраційного обліку та виселення, суд виходив з необґрунтованості та
недоведеності позовних вимог.
Такий висновок
суду відповідає нормам матеріального і процесуального права.
З матеріалів
справи вбачається, що ОСОБА_6 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на
підставі договору купівлі-продажу посвідченого держаним нотаріусом Куп'янської
держаної нотаріальної контори 16 серпня 1999 року за р. №928 (а. с.8).
23 липня 2004
року ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_7 та зареєструвала його у своєму будинку ( а.
с. 7)
З 15 січня 2013
року по теперішній час ОСОБА_6 мешкає у своїх родичів в с. Покотилівка
Харківського району Харківської області, оскільки відповідач зловживає
алкоголем, вчиняє сварки, ображає її, поводився стосовно неї агресивно,
застосовувує фізичну силу, а тому вона змушена була виїхати з будинку.
24 жовтня 2014
року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 розірвано ( а. с. 10).
Після розірвання
шлюбу відповідач продовжує проживати у належному ОСОБА_6 житловому будинку та звільнити його у
добровільному порядку відмовляється.
Рішенням
Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 12 травня 2015 року,
зміненим рішенням Апеляційного суду Харківської області від 11 серпня 2015
року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа:
Куп'янський районний відділ ГУ ДМСУ в Харківській області про виселення ОСОБА_7
з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення з підстав,
передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК України. Попереджено ОСОБА_7 про недопустимість
порушення правил співжиття (а. с.32-35).
Відповідно до ч.
1 ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути
встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний
сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не
можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут
визначається як право обмеженого користування чужим майном, встановлений в
інтересах певної особи. Правовідносини з приводу встановлення сервітуту можуть
виникнути за наявності двох суб'єктів, одним із яких є власник або володілець
майна, інша особа - яка вимагає встановлення сервітуту.
Згідно ч. 1 ст.
402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом
або рішенням суду.
Об'єктом
житлового сервітуту є право обмеженого користування частиною житлового
приміщення, визначеного власником житла.
Враховуючи зміст
ч. 1 ст.405 ЦК України та частина, яку вправі займати член сім'ї власника
житла, визначається останнім при його вселенні в якості члена сім'ї.
Судовим
розглядом встановлено, що відповідач є колишнім членом сім'ї власника житлового
будинку та має право на користуватися займаним ним приміщенням.
У разі
виникнення спору між власником і членами його сім'ї суд повинен врахувати, що
право члена сім'ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у
зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися відповідно до вимог
статей 405, 406 ЦК України. Зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням
суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення
або через відсутність без поважних причин члена сім'ї понад один рік у спірному
житловому приміщенні, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником
житла або законом.
Щодо виселення
колишніх членів сім'ї власника, то відповідно до статей 9, 156, 157 ЖК України
сам факт припинення сімейних відносин із власником квартири (будинку) не
позбавляє колишніх членів його сім'ї права користуватися займаним приміщенням і
не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення.
Право вимагати в
судовому порядку виселення колишніх членів сім'ї власник жилого будинку
(квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК України, але за наявності обставин,
передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу.
Передбачені ст.
ст. 9, 156, 157 ЖК України обмеження щодо виселення колишніх членів сім'ї
власника не є порушенням права власності.
Відповідно до ч.
4 ст. 41 Конституції України, ст. 319, ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України власник не
може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві,
однак у передбачених законом випадках обмеження права власності можуть мати
місце. У цьому випадку обмеження прав власника передбачені статтями 156, 157 ЖК
України.
За таких обставин,
суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необґрунтованість позовних
вимог ОСОБА_6 в частині визнання відповідача таким, що втратив право на
користування житловою площею будинку, зняття з реєстрації і виселення з будинку
та правомірно відмовив позивачу у задоволенні позову в цій частині.
Вирішуючи спір,
суд з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін,
дослідив надані ними докази, дав їм належну оцінку та ухвалив законне й
обґрунтоване рішення.
Доводи апеляційної
скарги ОСОБА_6 про те, що при вирішенні спору суд першої інстанції не врахував
роз'яснення викладені у п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 7 лютого 2014 року
«Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових
прав», не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки положеннями
ст. 405 ЦК України врегульовані правовідносини членів сім'ї власника житла, які
проживають разом з ним і мають право на користування цим житлом відповідно до
закону, в той час як у цій справі позивач та відповідач є колишніми членами
сім'ї.
Інші доводи
апеляційної скарги ОСОБА_6, не є суттєвими та висновків суду першої інстанції
не спростовують.
Наявність
оскаржуваного рішення суду не позбавляє ОСОБА_6 права звернутись з позовом в
суд про виселення ОСОБА_7 зі спірного житлового будинку на підставі ч. 1 ст.
116 ЖК України за наявності існування таких підстав.
Керуючись ст.
ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п.1 ч.1 ст. 314, ст. ст.
315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,
у х а л и л а:
Апеляційну
скаргу ОСОБА_6 - відхилити.
Рішення
Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 17 грудня 2015 року в
оскаржуваній частині - залишити без змін.
Рішення суду
апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може
бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з
дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді:
Отправить комментарий