«Терем-теремок!
Кто в тереме живет?»… Детям о закономерностях жизни рассказывают не прямым
текстом – слишком уж это бывает сухо и сложно, – а при помощи аллегорий и
абстрактных образов. Как показывает практика, взрослые в этом смысле от детей
не отличаются. Сказку можно перечитать. Далее о присказке.
Так
называемым гражданским браком являются отношения женщины и мужчины, которые
проживают одной семьей и при этом не состоят в браке. Закон определяет такие
отношения мужчины и женщины как «фактические брачные отношения» или «семья».
Судебная практика в таких делах обычно сводятся к спорам о разделе имущества.
Согласно части первой статьи 74 Семейного кодекса Украины, если женщина и
мужчина проживают одной семьей, но не находятся в браке между собой, имущество,
приобретенное ими за время совместного проживания, принадлежит им на праве
общей совместной собственности, если иное не установлено письменным договором
между ними.
В
случае из судебной практики (определение ВССУ от 19.07.2017 г. по делу №
712/14246/15-ц) истица обратилась в суд с иском об установлении факта
проживания одной семьей как мужчины и женщины без регистрации брака, раздел
имущества супругов. В обоснование своих исковых требований отмечала, что в
начале 2013 года познакомилась с ответчиком у себя на работе, куда он пришел в
качестве клиента. Их отношения стремительно развивались, они сначала
периодически ночевали друг у друга, а с февраля 2014 начали проживать одной
семьей до мая 2015 года. За этот период между ними сложились устоявшиеся
отношения, присущие супругам: они имели общий бюджет, вели общее хозяйство. За
время совместного проживания ими было приобретено за общие средства несколько
объектов недвижимости, зарегистрированных на праве собственности за ответчиком.
Решением
местного суда иск был удовлетворен частично. Установлен факт проживания одной
семьей без регистрации брака, признано общей совместной собственностью жилой
дом, земельный участок, и тому подобное. Но апелляционным судом это решение
суда первой инстанции отменено, в удовлетворении иска отказано, с чем
согласился и суд кассационной инстанции.
При
этом суд исходил из того, что истица не предоставила надлежащих, допустимых и
бесспорных доказательств того, что она проживала одной семьей с ответчиком,
вела с ним общее хозяйство, имела общий бюджет, взаимные права и обязанности,
то есть между ними в это время имели место устоявшиеся отношения, присущие
супругам, в понимании ст. 74 СК Украины.
Суд
также отметил, что в материалах дела отсутствуют какие-либо надлежащие и
допустимые доказательства факта внесения истицей денежных средств при
приобретении спорного имущества, не представлено доказательств о наличии у нее
таких средств на момент приобретения имущества и источников их происхождения.
Потенциальные
истцы! Тщательнее присматривайтесь к тем, кого пускаете в дом! Потенциальные
истицы! Не соглашайтесь на так называемый гражданский брак! Только ЗАГС, только
хардкор. И берегите свои доказательства…
Ухвала
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2017 року
м. Київ
Колегія
суддів судової палати у цивільних справах
Вищого
спеціалізованого суду України
з
розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючогоЛуспеника
Д.Д., суддів:Журавель В.І.,Закропивного О.В., Хопти С.Ф., Штелик С.П.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про
встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації
шлюбу та поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення
апеляційного суду Черкаської області від 08 лютого 2017 року,
в
с т а н о в и л а :
У
грудні 2015 року ОСОБА_6звернулася до суду із позовом до до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання
однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя.
В
обґрунтування своїх позовних вимог зазначала, що на початку 2013 року познайомилася з
відповідачем у себе на роботі, куди він прийшов як клієнт. Їхні стосунки
стрімко розвивалися, вони спочатку періодично почали ночували один у одного, а
з лютого 2014 року почали проживати однією сім'єю до травня 2015 року. За цей
період між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю: вони мали
спільний бюджет, вели спільне господарство. За час спільного проживання ними
було придбано за спільні кошти декілька об'єктів нерухомості, які зареєстровані
на праві власності за ОСОБА_7
Посилаючись
на викладені обставини, ОСОБА_6 просила встановити, що вони із ОСОБА_7 проживали однією сім'єю як чоловік та
жінка без реєстрації шлюбу з лютого 2013 року по жовтень 2015 року; визнати їх
спільною сумісною власністю житловий будинок з надвірними спорудами та земельну
ділянку площею 0,0807 га поАДРЕСА_1; приміщення підвалу гуртожитку літ. А-5, а
саме: приміщення: I, V, VI, XIIІ, XIV, XV, XVI, XVII, загальною площею 102,3
кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 офіс загальною площею 67,9 кв. м, що
знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 161,6 кв. м; поділити майно,
що є об'єктом права спільної сумісної власності сторін.
Рішенням
Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 листопада 2016 року позов ОСОБА_6
задоволено частково. Ухвалено встановити факт того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7
проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з лютого 2013 року по
жовтень 2015 року.
Визнано
спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 житловий будинок з надвірними
спорудами та земельну ділянку площею 0,0807 гапо АДРЕСА_1; приміщення підвалу гуртожитку літ.
А-5, а саме: приміщення: I, V, VI, XIIІ, XIV, XV, XVI, XVII, загальною площею
102,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 офіс загальною площею 67,9
кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5
У
порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частку:
житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки площею 0,0807
гапо АДРЕСА_1, приміщення підвалу
гуртожитку літ. А-5, а саме: приміщення: I, V, VI, XIIІ, XIV, XV, XVI, XVII,
загальною площею 102,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6, офісу загальною площею 67,9 кв. м, що
знаходиться за адресою: АДРЕСА_7
У
порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_7 право власності на Ѕ частку:
житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки площею 0,0807 га
по АДРЕСА_1, приміщення підвалу
гуртожитку літ. А-5, а саме: приміщення: I, V, VI, XIIІ, XIV, XV, XVI, XVII,
загальною площею 102,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6, офісу загальною площею 67,9 кв. м, що
знаходиться за адресою: АДРЕСА_7
В
іншій частині позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.
Рішенням
апеляційного суду Черкаської області від 08 лютого 2017 року рішення суду
першої інстанції скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
У
касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм процесуального
права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати
рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої
інстанції.
Відповідно
до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02
червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий
спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених
процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання
чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду
справ Верховним Судом.
У
зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним
процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши
суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної
скарги, колегія суддів судової палати у
цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.
Відповідно
до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне
застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи
у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач не надала
належних, допустимих та безспірних доказів того, що вона з лютого 2013 року по
жовтень 2015 року проживала однією сім'єю з відповідачем, вела з ним спільне
господарство, мала спільний бюджет, взаємні права та обов'язки, тобто що між
ними в цей період часу мали місце усталені відносини, що притаманні подружжю, у
розумінні ст. 74 СК України.
Висновки
апеляційного суду узгоджуються із обставинами справи та нормами матеріального
права.
Згідно
ст. 74 СК України (у редакції, чинній станом на 01 січня 2013 року), якщо жінка
та чоловік проживають однією сім'єю,
але не
перебувають у
шлюбі між собою
або в будь-якому іншому шлюбі,
майно, набуте ними
за час спільного проживання,
належить їм на праві спільної сумісної
власності, якщо інше
не встановлено письмовим
договором між ними. На майно, що є
об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка,
які не перебувають у шлюбі між собою або в
будь-якому іншому шлюбі,
поширюються положення глави
8 цього Кодексу (Глава 8. Право спільної сумісної власності подружжя).
Отже,
проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною
(визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та
обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання
майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та
чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою,
відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення
спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно
із ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за
спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо
інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Враховуючи
викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві
спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного
проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи
питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти
створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення
спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків,
з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було
набуте),а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус
спільної сумісної власності.
Рішення
обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах
прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.
Зазначена
правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-2253цс15 від
08 червня 2016 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися
іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Кожна
сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами
та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).
Відповідно
до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд
встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і
заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх
представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів,
речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
За
вимогами ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та
безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Жоден доказ не має для
суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість,
достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок
доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в
якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Повно
та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено
за вимогами ст. 212 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку про те, що
ОСОБА_6 не довела факт проживання із ОСОБА_7 однією сім'єю як чоловіка і
дружини без реєстрації шлюбу у спірний період придбання майна.
Доводи
касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди із
висновком судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду
касаційної інстанції (ст. 335 ЦПК України), на законність судових рішень у
справі не впливають.
Відповідно
до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо
визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального
права.
Керуючись
ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
у
х в а л и л а:
Касаційну
скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення
апеляційного суду Черкаської області від 08 лютого 2017 року залишити без змін.
Ухвала
оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д.
Луспеник
Судді:
В.І. Журавель
О.В. Закропивний
С.Ф.
Хопта
С.П. Штелик
Отправить комментарий