С мучительно длительным исполнительным производством, бездеятельностью
исполнителей знакомы, пожалуй, все, кому пришлось столкнуться с этим процессом.
А денежные средства, подлежащие взысканию, тем временем обесцениваются.
И
суд не считает основанием для возмещения вреда взыскателю противоправную
бездеятельность государственного исполнителя, которая привела к обесцениванию
денежных средств (определение ВССУ по делу №759/4881/16-ц от 27.09.17 г.)
Вместе
с тем, существует возможность возместить утраченное, обратившись с иском не к
исполнителю, а к должнику.
Именно
такой способ рекомендовался нашим клиентам. Образец искового заявления тут: http://legal-protection-ua.blogspot.com/2017/10/blog-post_19.html
По
делу вынесено решение, вступившее в законную силу http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54336356
Отметим,
что хозяйственный процесс имеет некоторые особенности. В постановлении от 5
сентября 2017 года по делу № 904/9939/15 ВХСУ установил, что истец имеет право
на возмещение материального ущерба, причиненного незаконными действиями органа
государственной власти, в соответствующем размере, сославшись на разъяснения
Пленума ВСУ, изложенные в пункте 101 постановления от 31 марта 1995 года № 4:
при установлении факта причинения вреда незаконными решениями, действиями или
бездействием органа государственной власти или их должностных или служебных лиц
при осуществлении ими своих полномочий, вред подлежит возмещению за счет
государства. При этом ВХСУ также обращает внимание на необходимость заявления
таких требований о взыскании к Государственной казначейской службе Украины как
к соответчику.
Ухвала
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2017 року м. Київ
Колегія
суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючогоЛуспеника
Д.Д., суддів:Гулька Б.І.,Журавель В.І., Хопти С.Ф., Штелик С.П., розглянувши у
судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відділу виконавчої служби
Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, Управління державної казначейської служби
України у Святошинському районі м. Києва, про стягнення збитків за касаційною
скаргою ОСОБА_6 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 червня
2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року,
в
с т а н о в и л а :
У
квітні 2016 року ОСОБА_6 звернулася до суду із указаним позовом, посилаючись на
те, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого 2014 року
стягнуто солідарно із ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на її користь 243 702
грн 36 коп. На підставі вказаного судового рішення 26 березня 2014 року судом
видано чотири виконавчі листи, які пред'явлено нею до виконання у примусовому
порядку.
Постановами
державного виконавця від 07 травня 2014 року відкрито чотири виконавчих проваджень
№№ 43187181, 43187468, 43186948, 43186562 відносно кожного боржника окремо.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого 2014 року не
виконано внаслідок протиправної
бездіяльності державного виконавця. Ухвалою Святошинського районного
суду м. Києва від 27 травня 2015 року визнано дії державного виконавця відділу
виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві
Колодчука С.В. в межах виконавчих проваджень № № 43187181, 43187468, 43186948,
43186562 такими, що провадяться з порушенням ст. ст. 11, 30, 52 Закону України
«Про виконавче провадження», щодо термінів здійснення виконавчого провадження,
вжиття заходів примусового виконання рішення, своєчасності та повноти вчинення
виконавчих дій, звернення стягнення на майно боржників. Зобов'язано державного
виконавця здійснити перевірку майнового стану боржників ОСОБА_7, ОСОБА_8,
ОСОБА_9, ОСОБА_10 шляхом направлення запитів до відповідних органів та
отримання на них відповідей.
Ухвалою
Святошинського районного суду м. Києва від
14 січня 2016 року визнано дії
державного виконавця відділу виконавчої служби Святошинського районного
управління юстиції у м. Києві Колодчука С.В. в межах виконавчих проваджень № №
43187181, 43187468, 43186948, 43186562 такими, що провадяться з порушенням ст.
ст. 11, 30, 57 Закону України «Про виконавче провадження», що полягають в
наступному: не винесенні постанови про арешт майна боржника щодо квартири
АДРЕСА_1, не складенні акта опису й арешту майна боржника щодо квартири АДРЕСА_1,
не реєстрації арешту майна боржника в Єдиному реєстрі заборон відчуження
об'єктів нерухомого майна. Зобов'язано державного виконавця винести постанову
про арешт квартири АДРЕСА_1.
Бездіяльність
державного виконавця призвела до порушення передбачених законом строків
виконання судового рішення та знецінення присуджених їй цим рішенням коштів,
тобто завдано збитків, розмір яких з урахуванням даних Державної служби
статистики України щодо індексів інфляції становить 124 687 грн 10 коп.
Посилаючись
на викладені обставини, ОСОБА_6 просила задовольнити позов.
Рішенням
Святошинського районного суду м. Києва від 21 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою
апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року, у задоволенні позову
ОСОБА_6 відмовлено.
У
касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне
застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів та
передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно
до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02
червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий
спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених
процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання
чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду
справ Верховним Судом.
У
зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним
процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши
суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної
скарги, колегія суддів судової палати у
цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.
Відповідно
до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне
застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Судами
встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого
2014 року стягнуто солідарно із ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на користь
ОСОБА_6 відшкодування завданої внаслідок пожежі шкоди у розмірі 243 702 грн 36 коп. На підставі вказаного судового
рішення 26 березня 2014 року судом видано чотири виконавчі листи, які
пред'явлено нею до виконання у примусовому порядку.
Постановами
державного виконавця від 07 травня 2014 року відкрито чотири виконавчих
проваджень №№ 43187181, 43187468, 43186948, 43186562 відносно кожного боржника
окремо.
Ухвалою
Святошинського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року визнано дії
державного виконавця відділу виконавчої служби Святошинського районного
управління юстиції у м. Києві Колодчука С.В. в межах виконавчих проваджень № №
43187181, 43187468, 43186948, 43186562 такими, що провадяться з порушенням ст.
ст. 11, 30, 52 Закону України «Про виконавче провадження», щодо термінів
здійснення виконавчого провадження, вжиття заходів примусового виконання
рішення, своєчасності та повноти вчинення виконавчих дій, звернення стягнення
на майно боржників. Зобов'язано державного виконавця здійснити перевірку
майнового стану боржників ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 шляхом
направлення запитів до відповідних органів та отрмання на них відповідей.
Ухвалою
Святошинського районного суду м. Києва від 14 січня 2016 року визнано дії
державного виконавця відділу виконавчої служби Святошинського районного
управління юстиції у м. Києві Колодчука С.В. в межах виконавчих проваджень № №
43187181, 43187468, 43186948, 43186562 такими, що провадяться з порушенням ст.
ст. 11, 30, 57 Закону України «Про виконавче провадження», що полягають в
наступному: не винесенні постанови про арешт майна боржника щодо квартири
АДРЕСА_1, не складенні акта опису й арешту майна боржника щодо квартири
АДРЕСА_1, не реєстрації арешту майна боржника в Єдиному реєстрі заборон
відчуження об'єктів нерухомого майна. Зобов'язано державного виконавця винести
постанову про арешт квартири АДРЕСА_1.
Відмовляючи
у задоволенні позову, суди виходили із того, що за наявності та доведеності
самого факту протиправної поведінки відповідача, яка полягає у неналежному
виконанні судового рішення, позивач не надала суду доказів, які б
підтверджували заподіяння їй вказаної шкоди саме цією бездіяльністю державного
виконавця, наявності причинного зв'язку між заподіянням такої шкоди і
протиправним діянням заподіювача щодо знецінення грошових коштів.
Колегія
суддів погоджується із такими висновками.
Відповідно
до ст. 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок
держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди,
завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні
ними своїх повноважень.
Згідно
із ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» державні виконавці
несуть дисциплінарну відповідальність в порядку, встановленому законом. У разі
вчинення державним виконавцем під час виконання службових обов'язків діяння, що
має ознаки злочину чи адміністративного правопорушення, він підлягає
кримінальній чи адміністративній відповідальності у порядку, встановленому
законом. Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під
час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом,
за рахунок держави.
У
ч. 2 ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що збитки,
завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення
виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому
законом.
Частина
перша статті 1174 ЦК Українипередбачає, що шкода, завдана фізичній або
юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або
службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим
або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень,
відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого
самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Умовами
застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними
рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями
(бездіяльністю) і шкодою та виназаподіювача. Відсутність хоча б одного з
елементів виключає цивільно-правову відповідальність.
Обґрунтовуючи
підстави звернення до суду, ОСОБА_6 зазначала, що бездіяльність державного
виконавця призвела до порушення передбачених законом строків виконання судового
рішення та знецінення присуджених їй цим рішенням коштів, чим їй завдано
збитків, розмір яких з урахуванням даних Державної служби статистики України
щодо індексів інфляції становить 124 687 грн 10 коп.
Відповідно
до змісту ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»
індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими
нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів
населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання
споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує
динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для
невиробничого споживання.
Індексації
підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території
України і які не мають разового характеру (ст. 2 Закону України «Про індексацію
грошових доходів населення»).
Згідно
положень ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення
її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких
особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати,
які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права
(реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних
обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Враховуючи
зміст наведених норм закону, втрати від подорожчання споживчих товарів і послуг
у спірних правовідносинах не призвели до завдання позивачу збитків у розумінні
ст. 22 ЦК України, оскільки сума відшкодування шкоди, стягнута рішенням
Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого 2014 року, не підлягає
індексації ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», а
тому у відповідачів не виник обов'язок, визначений ст. 11 Закону України «Про
державну виконавчу службу», ч. 2 ст. 87 Закону України «Про виконавче
провадження», ст.1174 ЦК України.
Доводи
касаційної скарги висновки судів не спростовують.
Відповідно
до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо
визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального
права.
Керуючись
ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
у
х в а л и л а:
Касаційну
скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення
Святошинського районного суду м. Києва від 21 червня 2016 року та ухвалу
апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року залишити без змін.
Ухвала
оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д.
Луспеник
Судді: Б.І.
Гулько
В.І.
Журавель
С.Ф.Хопта
С.П. Штелик
Справа
№ 758/10190/15-ц
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14
грудня 2015 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого
судді - Васильченка О. В. ,
при
секретарі - Хомутовській О. О.,
розглянувши
у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах
якого діє мати ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення процентів за користування
грошима, збереженими без достатньої правової підстави,
В
С Т А Н О В И В :
ОСОБА_2,
діючи в інтересах ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про
стягнення процентів за користування грошима, збереженими без достатньої
правової підстави.
Позов
обґрунтовано тим, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської
області від 03.06.2013р. стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 29066,00 грн. та
02.07.2014р. відкрито виконавче провадження.
Відповідач
вказане вище рішення суду не виконує та користується безпідставно набутими
коштами, у зв'язку з чим грошові кошти знецінюються внаслідок інфляційних
процесів.
Позивач
просила стягнута з відповідача проценти за користування грошима у розмірі
9046,70 грн. та судовий збір.
У
судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник позов підтримали, просили його
задовольнити.
У
судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник проти задоволення позову
заперечували. Відповідач та її представник подали до суду письмові заперечення,
в яких вказували на те, що ОСОБА_3 не має постійної роботи та не може виплатити
грошові кошти.
Суд,
заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за
своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному,
об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, прийшов до висновку про
задоволення позову з наступних підстав.
Судом
достовірно встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду
Київської області від 03.06.2013р. стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1
25625,00 грн. - вартість 1/4 частини автомобіля та 3441,00 грн. судового збору
(а.с. 12-15).
02.07.2014р.
державним виконавцем винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень про
стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 25625,00 грн. - вартість 1/4 частини
автомобіля та 3441,00 грн. судового збору (а.с. 10, 11).
Із
довідки Подільського районного центру зайнятості населення № 634 від
16.10.2015р. вбачається, що з 12.05.2015р. ОСОБА_3 перебуває на обліку в центрі
зайнятості як така, що шукає роботу (а.с. 64).
У
судовому засіданні судом достовірно встановлено та визнано сторонами, що
рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.06.2013р.
набрало законної сили.
Причиною
спору між сторонами на думку позивача стало невиконання рішення суду
відповідачем, що призвело до користування грошима без достатньої правової
підстави.
Відповідно
до ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за
рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави
(безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа
зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте,
згодом відпала.
Згідно
з ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей
нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Статтею
536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник
зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між
фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами
встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно
до ч.1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом,
іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими
правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють
подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Відповідно
до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника
процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором
не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової
ставки Національного банку України.
У
правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-122цс14 викладено
наступне: «Відповідно до змісту ст. 1212 ЦК Українизазначена норма закону
застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи
за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів
захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його
збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин
виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті
1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому».
У
постанові Верховного Суду України № 14/130 від 24.01.2006р. зазначено:
«Апеляційний суд дійшов вірного висновку про застосування ст. 1048 ЦК України
до спірних правовідносин в частині нарахування процентів за користування чужими
грошовими коштами, оскільки між сторонами відсутні договірні правовідносини і
розмір проценту не встановлено».
Згідно
з ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування
норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду
справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього
Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які
застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну
норму права.
Судом
достовірно встановлено, що між сторонами відсутні договірні правовідносини і
розмір процентів не визначено, а тому їх розмір визначається на рівні облікової
ставки Національного банку України.
Враховуючи
вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач зберігає майно позивача без
достатньої правової підстави і зобов'язана його повернути, а також сплатити
проценти за користування ним.
Слід
також звертати увагу, що одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536
ЦК, виключає застосування ст. 625 ЦК у тому випадку, коли ст. 536 ЦК
застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра
відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Така вказівка, зокрема,
міститься у ч. 2 ст. 1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей)
ЦК України.
Відповідно
до ст. 88 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_1 судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп. (а.с. 1).
На
підставі викладеного, ст. ст. 536, 1048, 1212, 1214 ЦК України, керуючись
ст.ст. 3-14, 60, 79, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 360-7 ЦПК України, суд,
В
И Р І Ш И В :
Позов
ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення процентів за користування грошима, збереженими
без достатньої правової підстави, задовольнити повністю.
Стягнути
з ОСОБА_3 (РНОКП: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (РНОКП: невідомий) проценти за
користування грошима, збереженими без достатньої правової підстави у розмірі
9046,70 грн.
Стягнути
з ОСОБА_3 (РНОКП: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (РНОКП: невідомий) судовий збір у
розмірі 243,60 грн.
Рішення
може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний
суд м. Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів
з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні
у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати
апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього
рішення.
Суддя О. В. Васильченко
Отправить комментарий