Відшкодування шкоди, спричиненої пошкодженням квартири через залиття

Залиття квартири може стати неприємним «сюрпризом» для власника квартири та може слугувати каменем розбрату між сусідами. Звісно, що в такому разі можливість відшкодування шкоди в добровільному порядку залишається, однак судовий захист також є ефективним, хоча і більш довготривалим. В даній статті ми спробуємо звернути увагу на особливості розгляду такої категорій справ, особливо в частині захисту прав відповідача – особи, яка ймовірно є винуватцем залиття.

1. Першою та обов’язковою дією власника пошкодженої квартири є фіксація залиття. Перш за все, це фото- і відео фіксація, яка може стати в нагоді при проведенні досудових переговорів з ймовірним заподіювачем шкоди. Однак у разі звернення до суду знадобиться офіційна фіксація факту залиття.

Відповідне роз’яснення з аналогічної ситуації надано Міністерством з питань житлово-комунального господарства України у Листі від 29.12.2009 р. №12/20-11-1975, відповідно до якого вказується, що п. 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76 у разі аварії і залиття квартир складається відповідний акт. Додатком 4 до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій встановлено форму згаданого акта. Тобто факт залиття квартири та його наслідків фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди обслуговує внутрішньобудинкові системи опалення, водопостачання та водовідведення, представника (власника) будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб як від потерпілої, так і від винної сторін є обов’язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта; прізвища, ініціали та займані посади членів комісії; прізвище, ім’я, по батькові власника, наймача, орендаря, квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; прізвище, ім’я, по батькові власника, наймача, орендаря квартири, з вини якого сталося залиття; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода, обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість; висновок комісії щодо встановлення вини особи,яка вчинила залиття. Акт обов’язково має бути підписаний всіма членами комісії. Відмова від підпису складеного акта присутніми особами від потерпілої сторони та з боку винної не впливає на його чинність: у такому випадку в акті має бути зазначено що згадані особи (прізвище ім’я по батькові) підписувати складений акт відмовилися з тих чи інших  причин.

Окрім забезпечення присутності осіб, визначених у зазначених Правилах, зацікавленим особам слід домогтися належного оформлення акта (оскільки нерідко представники ОСББ, житлово-експлуатуючих організацій та інші особи, що входять до складу комісій не мають юридичної освіти, в силу чого складають акти про залиття, не вказуючи необхідної інформації). Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій визначено, що з актом про залиття повинні бути ознайомлені мешканці відповідних квартир шляхом його підписання, що дає змогу майбутньому відповідачу включити до акту свої пояснення. Окрім цього, в актах повинна бути вказана чітка причина залиття, як того вимагає Додаток 4 до п. 2.3.6 зазначених Правил: «чітко зазначити причини, а саме несанкціоноване втручання мешканців кв. №___ у роботу системи (заміна радіаторів, трубопроводів, вентилів, рушникосушарок тощо), незадовільне технічне обслуговування систем, передчасний вихід з ладу радіаторів опалення, трубопроводів, вентилів, гнучких підводок та ін.». Проста фіксація замокання стін та стелі не буде розцінена судом як належний доказ того, що залиття сталося з вини Відповідача.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд України: своєю Постановою у справі № 6-2125цс16 від 23.07.2017 року Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України відмовила у задоволенні заяви про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. ВСУ підтримав позицію суду касаційної інстанції, який зазначив, що позивачі не надали комісійного акта, складеного за участю представників обслуговуючої організації, яким би було зафіксовано сам факт затоплення, а також причини затоплення та завдані пошкодження, а суди попередніх інстанцій, установивши факт залиття квартири, не з’ясували причини залиття квартири позивачів та не установили особу, відповідальну за завдану шкоду.

2. Наступний етап – визначення розміру збитків, спричинених затопленням. Таке визначення може бути здійснено декількома способами. Зокрема, безпосередньо в Акті про залиття може бути вказано розмір збитків, або ж в подальшому житлово-експлуатаційна організація може скласти дефектний акт, вартість відшкодування за яким буде розраховуватись відповідно до Правил визначення вартості будівництва (ДСТУ Б Д.1.1-1:2013). Так само, розмір збитків можна визначити на підставі кошторисної документації, складеної будівельно-ремонтною організацією. Такі розрахунки можуть виявитися достатніми при досудовому врегулювання, однак недоліком визначення розміру шкоди в такому порядку є те, що фактично вартість ремонтних робіт та матеріалів відображає вартість «нового» ремонту приміщення, тоді як особа, якій заподіяно шкоду, має право на відновлення свого становища, яке існувало до порушення права. Особливо сильно різниця відчувається при затопленні старих приміщень, де довгий час не проводився ремонт: в такому разі при проведенні ремонту приміщення його стан буде значно покращено, порівняно зі станом, що існував до затоплення.

У цьому разі дієвим буде проведення будівельно-технічної експертизи експертом, який має відповідні знання в даній сфері, що підтверджується посвідченням. В нашому випадку – це експерт, який може проводити будівельно-технічну експертизу (індекс та вид експертної спеціальності: 10.6 – Дослідження об’єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів). Дані про експерта, наявність і дійсність свідоцтва експерта можна перевірити на сайті Міністерства юстиції України в Реєстрі атестованих судових експертів. При визначенні розміру збитків експерти відповідно до наявних методик, визначають також і фізичний знос внутрішнього оздоблення квартири, який може становити 70-80%, що має значення для визначення суми, яка підлягає відшкодуванню.

3. Якщо врегулювати спір в позасудовому порядку не вдалося, необхідно вдатися до третього етапу – подання позову до суду. Позивачу слід звернути увагу на визначення належного відповідача, оскільки не завжди протікання з боку вище розташованої квартири свідчить про наявність вини сусіда. Цілком ймовірно, що в певних випадках належним відповідачем може бути як балансоутримувач будинку, так і постачальних житлово-комунальних послуг. Отже, доцільно визначити розмежування відповідальності від власником вище розташованої квартири, та іншими суб’єктами. Для цього як раз і необхідне точне встановлення причини залиття.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи  позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до ст.ст. 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на відшкодування збитків, завданих його майну та/або приміщенню, шкоди, заподіяної його життю чи здоров’ю внаслідок неналежного надання або ненадання житлово-комунальних послуг. Виконавець зобов’язаний: забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів;здійснювати контроль за технічним станом інженерного обладнання будинків, квартир, приміщень; надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо; утримувати в належному технічному стані, здійснювати технічне обслуговування та ремонт внутрішньобудинкових мереж, вживати заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень якості послуг у терміни, встановлені договором та/або законодавством. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач, крім іншого, зобов’язаний: утримувати на балансі майно, визначене договором з власником (співвласниками); забезпечити умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил; забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.

Виходячи зі змісту ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку – власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Утримання будинків і прибудинкових територій – господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством; якість житлово-комунальної послуги - сукупність нормованих характеристик житлово-комунальної послуги, що визначає її здатність задовольняти встановлені або передбачувані потреби споживача відповідно до законодавства.

Відповідно до Типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 №529 до складу цих послуг належать зокрема технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем тепло- гарячого холодного водопостачання водовідведення і зливної каналізації та поточний ремонт конструктивних елементів, внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання  та зливової каналізації  і технічних пристроїв будинків.

При визначенні робіт які відносяться до технічного обслуговування поточного ремонту або капітального слід керуватися Примірним переліком послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень будинків споруд, затвердженим наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 10.08.2004 №150 та Переліком послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. № 869. Технічне обслуговування жилих будинків, крім іншого,  є комплексом робіт, спрямованих на підтримку справності та роботи технічного обладнання. Система технічного обслуговування жилих будинків повинна забезпечувати безпечне та безперебійне функціонування будинків, інженерних мереж та обладнання протягом установленого терміну служби будинку. Технічне обслуговування жилих будинків включає роботи з контролю за його станом, забезпечення справності, працездатності, наладки і регулювання інженерних систем тощо. Контроль за технічним станом здійснюється шляхом впровадження системи технічного огляду жилих будинків. Система технічного огляду жилих будинків включає проведення планових (загальних, профілактичних) та позапланових оглядів. 

Крім того, із Листа Державного комітету України з будівництва та архітектури за № 7/7-401 від 30.04.2003 р. вбачається, що поточний ремонт будівлі – це комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу конструкцій і інженерного обладнання. Якщо будівля в цілому не підлягає капітальному ремонту, комплекс робіт поточного ремонту може врахувати окремі роботи, які класифікуються як такі, що відносяться до капітального ремонту (крім робіт, які передбачають заміну та модернізацію конструктивних елементів будівлі). Поточний ремонт повинен провадитися з періодичністю, що забезпечує ефективну експлуатацію будівлі або об’єкта з моменту завершення його будівництва (капітального ремонту) до моменту постановки на черговий капітальний ремонт (реконструкцію). У вказаному листі визначено також, що капітальний ремонт будівлі – це комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає заміну, відновлювання та модернізацію конструкцій і обладнань будівель в зв’язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшенням експлуатаційних показників, а також покращання планування будівлі і благоустрою території без зміни будівельних габаритів об’єкта

Роботи по заміні труб відносяться до робіт капітального характеру які не враховуються у тарифах на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Згідно з Житловим кодексом Української РСР фінансування капітального ремонту житлового фонду здійснюється за рахунок його власника а саме: в будинках комунальної власності – за рахунок місцевого бюджету; в будинках державної власності – за рахунок коштів підприємства установи організації яким належить цей будинок; у будинках житлово-будівельних кооперативів – за рахунок коштів кооперативу; в будинках громадського житлового фонду – за рахунок коштів власників фонду. Періодичність проведення ремонту по кожному виду будівель, враховуючи їх технічний стан, встановлюється для кожного регіону місцевими органами влади. Відповідно до п. 13 Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 №529 виконавець, зокрема, зобов’язаний забезпечувати своєчасне надання послуг належної якості згідно із законодавством; утримувати внутрішньобудинкові мережі в належному технічному стані здійснювати їх технічне обслуговування та ремонт, вживати своєчасних заходів до запобігання аварійним ситуаціям та їх ліквідації, усунення порушень щодо надання послуг в установлені законодавством строки. Тобто сантехнічні стояки у незалежності від того де вони розташовані у житловому приміщенні служать для обслуговування потреб усіх власників тому поточний ремонт та технічне обслуговування проводить виконавець послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за рахунок вартості цих послуг а капітальний ремонт – за рахунок власника будинку. (Лист Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 29.12.2009 р. №12/20-11-1975).

Отже, відповідно до вказаних положень саме житлово-експлуатуюча організація несе обов’язки по утриманню внутрішньо будинкових систем, а отже може нести відповідальність внаслідок неналежного виконання своїх обов’язків. В цьому випадку слід визначити належну житлово-експлуатуючу організацію та обсяг її обов’язків. Для прикладу наведемо одну із організацій м. Одеси: згідно Рішення Одеської міської ради № 1173-V від 05 квітня 2007 року «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг у м. Одесі» КП «ЖКС «Порто-Франківський» визначено виконавцем послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Одеси з наданням послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій, в тому числі внутрішньо-будинкових мереж водо-теплопостачання та водовідведення. Відповідно до п. 1.3. Статуту КП «ЖКС «Порто-Франківський», затвердженого рішенням Одеської міської ради № 1449-V від 04 липня 2007 року засновником КП «ЖКС «Порто-Франківський» є Одеська міська рада. Предметом діяльності КП ЖКС «Порто-Франківський» є організаційне забезпечення поточного утримання, ремонту та благоустрою житлового фонду, нежитлових споруд, їх інженерного обладнання  та прилеглих територій, організація різного виду послуг, пов`язаних з експлуатацією, утриманням та ремонтом житлового та нежитлового фонду. Відповідно до розпорядження  Одеського міського голови № 97-01 р від 28.01.2003 року, КП «ЖКС «Порто-Франківський» передано на баланс житлові будинки та нежитлові приміщення згідно з переліком. Таким чином, КП ЖКС «Порто-Франківський» є балансоутримувачем житлового фонду комунальної власності.

Щодо відповідальності підприємств, що надають комунальні послуги, слід зазначити, що відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. №630 точками розподілу, в яких здійснюється передача послуг від виконавця споживачеві, є: з централізованого опалення – відгалуження від стояків у межах квартири; з постачання холодної та гарячої води – після  першої водозапірної арматури на відгалуженні від стояка у квартирі споживача; водовідведення – зливний отвір санітарно-технічних приладів. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»  виконавець зобов’язаний утримувати в належному технічному стані, здійснювати технічне обслуговування та ремонт внутрішньобудинкових мереж, вживати заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень якості послуг у терміни, встановлені договором та/або законодавством. Таким чином, споживач послуг несе відповідальність лише у тому разі, якщо причиною залиття виявиться несправність/пошкодження, що знаходиться після точки розподілу комунальних послуг.

Отже, як особі, в квартирі якої сталося залиття, так і особі, з вини якої ймовірно сталося залиття, слід звернути увагу на належність відповідача. Відповідач має доводити, що причиною залиття є пошкодження, яке не просто знаходиться у його квартирі, а яке знаходиться до точки розподілу, де  здійснюється передача послуг від виконавця споживачеві.

ИСТОЧНИК:

http://ukrainepravo.com/law-practice/lawyers-practice/compensation_caused_by_damage_apartment_through_flood/

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа – Комунальне підприємство «Добробут», про відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідачі неодноразово затоплювали їхню квартиру, востаннє це сталося 7 грудня 2014 року. Згідно з висновком експертного дослідження від 22 січня 2015 року НОМЕР_1 позивачам завдано матеріальних збитків на суму 4 тис. 519 грн, які вони просять стягнути з відповідачів разом з моральною шкодою, яку вони оцінили у 6 тис. грн.

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 січня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивачів 4 тис. 519 грн майнової шкоди, 1 тис. 500 грн за проведення експертного дослідження. Стягнуто зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 18 лютого 2016 року рішення міськрайонного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 190 Житлового кодексу Української РСР, статей 22, 23, 1166, 1167 Цивільного кодексу України (далі − ЦК України), пунктів 4, 7, 11 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 5).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_2 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року та ухвалу Верховного Суду України від 2 червня 2010 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника та представника позивача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних й тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під час розгляду справи суди установили таке.

Позивачі є власниками квартири НОМЕР_2 АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності на житло від 13 січня 1998 року.

Відповідачі є власниками квартири НОМЕР_3, що знаходиться за тією ж адресою та розташована над квартирою позивачів.

Упродовж 2014 року, у тому числі й 7 грудня 2014 року, квартира позивачів (кухня та ванна кімната) затоплювалась з розташованої вище квартири, в якій мешкають відповідачі.

Згідно з актом обстеження систем від 18 червня 2015 року на момент обстеження в квартирі НОМЕР_3 у ванній кімнаті та на кухні витоків та розгерметизації на трубопроводах не виявлено, трубопроводи знаходяться в задовільному стані. Цей акт складений через шість місяців від імовірного затоплення, без участі обслуговуючої організації систем загального користування - Комунального підприємства «Добробут»; не містить відомостей щодо самого затоплення, зокрема дат, причин, наслідки затоплення; акт складено за відсутності самих відповідачів, що позбавляє їх можливості подання доказів на його спростування.

Відповідно до висновку експертного дослідження НОМЕР_1 від 22 січня 2015 року приміщення квартири позивачів (кухня та ванна кімнати) були залиті внаслідок протікання води через дерев'яне перекриття із розміщеного вище приміщення кухні. Разом з цим експерт зазначив, що причина залиття експертом не досліджувалася, будь-які акти комісій про залиття відсутні.

Допитана судом свідок ОСОБА_8, яка проживає поверхом нижче під позивачами, пояснила, що в грудні 2014 року, прийшовши додому з роботи, побачила, що зі стелі капає вода. Вона піднялася до сусідів, а коли повернулася, то вже і в її квартирі на кухні через мийку витікали нечистоти. У зв'язку із цим вона також викликала аварійну машину і в її квартирі прочищали труби. Витікання з мийок відбувається постійно, акти щодо затоплення не складались.

Згідно з повідомленнями комунального підприємства «Міськтепловоденергія» і позивачі, і відповідачі протягом 2014 року зверталися в диспетчерську службу цього підприємства з приводу затоплення. Згідно з журналом реєстрації заявок їхні заявки були виконані. При цьому причина затоплення не вказувалась.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з положеннями статті 1166 ЦК України саме відповідачі мали довести відсутність своєї вини у залитті квартири позивачів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, керувався тим, що позивачі не довели факту залиття їхньої квартири, оскільки належних доказів, які б підтверджували факт залиття їхньої квартири, до матеріалів справи не додано. Зокрема, позивачі не надали комісійного акта, складеного за участю представників обслуговуючої організації, яким би було зафіксовано сам факт затоплення, а також причини затоплення та завдані пошкодження.

Разом з тим у наданій заявницею ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2016 року суд касаційної інстанції, погодившись з висновком судів про задоволення позовних вимог, виходив з того, що обставини спричинення шкоди та встановлення відповідальних за її спричинення осіб підтверджені позивачами у справі належними доказами.

В ухвалі Верховного Суду України від 2 червня 2010 року суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки у справі не були встановлені фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема суди, установивши факт залиття квартири, не з’ясували причини залиття квартири позивачів та не установили особу, відповідальну за завдану шкоду.

Отже, висновки, які містяться у судовому рішенні суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не суперечать судовим рішенням, наданим заявницею на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

За таких обставин підстав для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року немає.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді:

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Постанова від 23 серпня 2017 року № 6-2125цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A891366A85016C58C2258195003BE305