Этот
старый советский анекдот невольно вспоминается, когда просматриваешь Единый
реестр судебных решений.
Невероятное
налогообложение и бюрократия поглощают не только лишь все… но и средства
передвижения. Вроде бы всё делается из лучших побуждений, но… Очевидно, что,
хотя некоторые «шашечки» (формальности) необходимы, всё же они должны быть
минимальны и не мешать.
Суд
подтвердил бездействие полиции относительно проверки лицензий у таксистов. Признано
противоправным бездействие Национальной полиции в части выявления нарушений,
предусмотренных статьей 164 Кодекса Украины об административных правонарушениях,
и наложения соответствующих штрафов.
Станет
ли от этого приятнее простым потребителям?
И
еще о такси мы писали тут:
да простят водители #Uklon ибо вызываю
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
26.04.2018 р.
Справа N 826/8056/17
Київський
апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого, судді -
Костюк Л. О., суддів: Бужак Н. П., Твердохліб В. А.; за участю секретаря -
Горяінової Н. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду
апеляційну скаргу Національної поліції України на постанову Окружного
адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року (прийнята в
порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення
- відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Національної
поліції України про визнання бездіяльності протиправною, встановила:
У
червні 2016 року, ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4.) звернувся до Окружного
адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної поліції України
(далі - позивач, НПУ) в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність
уповноважених на те осіб НПУ щодо невиконання повноважень, передбачених ст. 23
Закону України "Про національну поліцію" та відповідно до ст. 255
Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), які полягають у
притягненні до відповідальності по адміністративним правопорушенням, передбачених
зокрема ст. 164 КУпАП.
Позовні
вимоги обґрунтовано тим, що уповноважені особи НПУ нехтують своїми
повноваженнями, визначеними у ст. 23 Закону України "Про національну
поліцію", ст. ст. 164, 255 КУпАП, а саме не перевіряють наявність ліцензій
у осіб, які здійснюють перевезення пасажирів, та не притягають до
адміністративної відповідальності осіб, у яких відсутня така ліцензія. Позивач
зазначає, що для отримання інформації про кількість складених протоколів про
правопорушення, передбачені ст. 164 КУпАП, він звернувся із запитом до НПУ, але
в отриманій відповіді зазначено про відсутність окремого обліку правопорушень
щодо провадження у сфері господарської діяльності з перевезення пасажирів на
таксі без ліцензії.
У
додаткових письмових поясненнях позивач зазначив, що не виконання відповідачем
своїх повноважень, саме по собі, є порушенням його як громадянина України
індивідуального публічного права та інтересу (жити у правовій державі; мати
владу, що не порушує закони).
Також
позивач зазначив про те, що бездіяльність працівників НПУ призводить до
величезних щорічних втрат бюджету.
Постановою
Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року задоволено
адміністративний позов.
Визнано
протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо не виконання
повноважень, передбачених ст. 23 Закону України "Про національну
поліцію" та відповідно до ст. 255 Кодексу України про адміністративні
правопорушення.
Не
погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну
скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що
постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та
прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
12
квітня 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду
представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подано клопотання про щодо повернення витрат
пов'язаних з правничою допомогою адвоката.
До
зазначеного вище клопотання для підтвердження понесених витрат надано до суду
документи, а саме: копію довіреності представника позивача, копію договору про
надання юридичних послуг від 28.03.2018 року, копію заявки N 1 від 28.03.2018
року на надання послуг до договору про надання юридичних послуг від 28.03.2018
року, копію ордеру на надання правової допомоги N КВ 4025002, копію рахунку на
оплату наданих послуг, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською
діяльністю.
Перевіривши
матеріали справи та подане клопотання представником позивача, колегія суддів
вважає, що подане клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Порядок
повернення витрат на професійну правничу допомогу передбачено ст. 134 КАС
України.
Так,
відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою
допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за
рахунок держави.
За
результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають
розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат
суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При
цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір
судових витрат.
Зокрема,
згідно ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір
витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за
представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою,
включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг
помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої
допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та
їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою
особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат
адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з
умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які
підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно
до ч. ч. 4, 5 ст. 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру
витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи
подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених
ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір
витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи
та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом
на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом
послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для
сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або
публічним інтересом до справи.
Окрім
зазначеного вище колегія суддів звертає увагу на положення ч. 6 та ч. 7 КАС
України, відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини
п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір
витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок
доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє
клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які
підлягають розподілу між сторонами.
Колегія
суддів звертає увагу на те, що ні позивачем ні представником позивача не надано
достатніх та детальних доказів на підтвердження понесених судових витрат
позивача на професійну правничу допомогу.
З
огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання щодо
повернення витрат пов'язаних з правничою допомогою адвоката задоволенню не
підлягає.
Заслухавши
суддю - доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції
фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і
процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна
скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду першої
інстанції - зміні з наступних підстав.
Як
встановлено судом першої інстанції, що позивач звернувся до НПУ із запитом на
отримання публічної інформації від 06.06.2017 N 06-06/17НПУ, копія якого
міститься у справі, в якому просив надати офіційний документ щодо виконання
повноважень передбачених ст. 23 Закону N 580-VIII та відповідно до ст. 255
КУпАП, які полягають у притягненні до відповідальності по адміністративним
правопорушенням, передбачені зокрема ст. 164 КУпАП. Зокрема, щодо провадження
господарської діяльності з перевезення пасажирів на таксі без ліцензії чи
здійснення такого виду господарської діяльності з порушенням умов ліцензування.
Листом
Управління безпеки дорожнього руху Департаменту превентивної діяльності НПУ від
12.06.2017 N 20/10-254зі, 255зі, копія якого міститься у справі, позивачу, як
Голові Правління ВГО "Українська Таксомоторна Асоціація", повідомлено
про те, що окремий облік правопорушень щодо проваджень у сфері господарської
діяльності з перевезення пасажирів на таксі без ліцензії чи здійснення такого
виду господарської діяльності з порушенням умов ліцензування поліцейськими не
ведеться.
Також,
позивач приймав участь у засіданні робочої групи 11.07.2017 у транспортному
комітеті Верховної Ради України з питання розгляду і обговорення законопроекту
"Про внесення змін в деякі законодавчі акти, які стосуються врегулювання
роботи таксі, легкових автомобілів на замовлення та інформаційно-диспетчерських
служб N 3107 від 04.11.2016", що підтверджується поданим і дослідженим під
час судового засідання відеозаписом (компакт-диск Mastak CD-R
LH3151RC24118392D3), на якому наголошував присутньому представнику Національної
поліції позицію про те, що діюче законодавство визначає обов'язок поліцейських
перевіряти наявність ліцензій в осіб, які здійснюють перевезення пасажирів, а
також підготував пам'ятку поліцейському дорожньо-патрульної служби України.
На
підтвердження фактів дорожньо-транспортних пригод з участю нелегального таксі,
позивач надав до суду роздруківку статті з мережі Інтернет: "Сколько еще
нужно жертв?" (Портал Таксопорт. Все о такси в Украине; 31.07.2017), в
якій зазначається про ряд дорожньо-транспортних пригод (ДТП) за участю осіб, які
здійснювали перевезення пасажирів, а саме: 02.05.2017 ДТП у м. Києві на просп.
Перемоги (надавав послуги таксі нелегально); 25.06.2017 ДТП у м. Києві на
перехресті В. Васильківської (автомобіль з литовськими номерами; відсутнє
страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті); а також роздруківки
повідомлень про ці ж ДТП з аккаунтів Facebook ("dtp.kiev.ua",
"Tatyana Zacerkovnaya").
Колегія
суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені вище докази
є належними і допустимими та бере їх до уваги на підтвердження фактів ДТП за
участю осіб, які здійснювали перевезення пасажирів, з ознаками порушення
Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів,
небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом,
міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом,
затверджених постановою КМ України від 02.12.2015 N 1001.
Водночас
надану позивачем роздруківку статті "ІНФОРМАЦІЯ_1), роздруківки допису про
ДТП в м. Києві по вул. Левандівській з аккаунту Facebook ("ОСОБА_9"),
допису про ДТП 08.05.2017 з аккаунту Facebook ("ОСОБА_10"), допису
про ДТП 27.04.2017 з аккаунту Facebook ("ОСОБА_11"), допису про ДТП в
м. Києві на вул. Басейній з аккаунту Facebook ("dtp.kiev.ua"), допису
про ДТП з аккаунту Facebook ("ОСОБА_12"), допису з аккаунту Facebook
("ОСОБА_13"), суд апеляційної інстанції так як і суд першої інстанції
не бере до уваги за неналежністю, оскільки у них відсутні відомості про
наявність чи відсутність у водія ліцензії, відсутні докази реєстрації
автомобіля на іноземних номерах, відсутні достовірні відомості час і місце ДТП.
Також,
не бере до уваги, як неналежні докази, роздруківку з невизначеного
сайту/акаунту та роздруківка фотознімку, оскільки не зазначено джерело
інформації, час і місце знімку.
Надана
позивачем інфографіка "Кількісні параметри ринку перевезень на таксі"
не містить джерела інформації.
Водночас
надані позивачем копії інформації ДФС України про збір податків і зборів по
виду економічної діяльності (КВЕД _Н49.32 "Надання послуг таксі")
станом на 01.01.2013, 01.01.2014, 01.01.2015, 01.01.2016, звітів Державної
казначейської служби України щодо надходжень до державного та місцевих бюджетів
за 2016 р. та 9 місяців 2017 р. від адміністративних штрафів містять лише інформацію
про числові показники доходів і не містять належних до справи фактичних даних
щодо не виконання відповідачем повноважень, визначених ст. 23 Закону N 580-VIII
та відповідно до ст. 255 КУпАП, та не надходження у зв'язку з цим коштів до
бюджету, тому вказані документи також не беруться до уваги.
Надаючи
правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданих додатковим
поясненням та запереченням сторін, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно
до ч. 1 ст. 1 Закону України від 02.07.2015 N 580-VIII "Про Національну
поліцію" (далі - Закон N 580-VIII) Національна поліція України (поліція) -
це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом
забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання
публічної безпеки і порядку.
Згідно
із ст. 2 Закону N 580-VIII, завданнями поліції є надання поліцейських послуг у
сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони пав і свобод
людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4)
надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих,
економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують
такої допомоги.
Згідно
із ст. 23 Закону N 580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань,
серед іншого: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на
запобігання вчиненню правопорушень (п. 1); виявляє причини та умови, що
сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у
межах своєї компетенції заходів для їх усунення (п. 2); вживає заходів з метою
виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені
кримінальні та адміністративні правопорушення (п. 3); у випадках, визначених
законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення,
приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх
виконання (п. 8).
Статтею
164 КУпАП, встановлено адміністративну відповідальність за провадження
господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання
або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської
діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких
видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без
одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання
передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).
Відповідно
до абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП, уповноважені на те посадові особи органів
внутрішніх справ (Національної поліції) мають право складати протоколи про
правопорушення, зокрема передбачені ст. 164 КУпАП.
Відповідно
до ст. 221 КУпАП, розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені
164 цього Кодексу, підвідомчий суддям районних, районних у місті, міських чи
міськрайонних судів.
Пунктом
24 ст. 7 Закону України від 02.03.2015 N 222-VIII "Про ліцензування видів
господарської діяльності" визначено, що ліцензуванню підлягає такий вид
господарської діяльності як перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та
небезпечних відходів річковим, морським, автомобільним, залізничним та
повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів
автомобільним транспортом.
Таким
чином, здійснення особою перевезення пасажирів без отримання відповідної
ліцензії є адміністративним правопорушенням, відповідальність за яке
передбачена ст. 164 КУпАП. Право на складення протоколів про адміністративне
правопорушення, передбачене ст. 164 КУпАП згідно із ст. 255 цього Кодексу
належить уповноваженим особам органів внутрішніх справ (Національної поліції).
Розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені 164 КУпАП,
здійснюється судами.
Щодо
пояснення відповідача про те, що уповноважені посадові особи Національної
поліції лише складають відповідні протоколи, але не притягують до
відповідальності, колегія суддів зазначає наступне.
Так,
зазначене вище формально відповідає змісту наведеній вище ст. 221 КУпАП, згідно
з якою розгляд справ про адміністративній правопорушення, передбачені ст. 164
КУпАП, віднесено до підвідомчості судів.
Проте,
із змісту позовної заяви і усних пояснень позивача вбачається, що стверджувана
ним бездіяльність відповідача стосується не безпосередньо прийняття рішення про
накладення адміністративного стягнення, а в контексті виявлення
адміністративного правопорушення і його фіксації (складення протоколу), як
передумови і підстави притягнення до адміністративної відповідальності.
Щодо
пояснення про те, що протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені
ст. 164 КУпАП, у частині відсутності ліцензії на перевезення пасажирів
уповноважені складати посадові особи Укртрансбезпеки, колегія суддів зазначає
наступне.
Так,
відповідно до абз. 8 п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП, уповноважені на те посадові особи
центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної
політики з питань безпеки на наземному транспорті мають право складати
протоколи про правопорушення, зокрема передбачені ст. 164 КУпАП - в частині, що
стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, пов'язаної з
перевезенням пасажирів і вантажів.
Разом
з тим, абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП, містить посилання на ст. 164 КУпАП без
будь-яких застережень щодо її часткового застосування, тому на відміну від
повноважень посадових осіб Укртрансбезпеки право уповноважених осіб органів
внутрішніх справ (Національної поліції) складати протоколи про адміністративні
правопорушення за ст. 164 КУпАП не обмежується галуззю господарської
діяльності.
Колегія
суддів звертає увагу на те, що у додаткових письмових поясненнях від 29.11.2017
N 8056/26/6 20А, залучених в судовому засіданні 29.11.2017, представник
відповідача ОСОБА_8 зазначається про загальну кількість протоколів, складених
працівниками НПУ, у т. ч. і за фактами незаконних перевезень.
Таким
чином, зазначені вище посилання про відсутність в уповноважених осіб
Національної поліції права на складення протоколів про адміністративні
правопорушення, передбачені ст. 164 КУпАП, у частині відсутності ліцензії на
перевезення пасажирів, не відповідають змісту абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП та
суперечать її ж додатковим письмовим поясненням, тому відхиляються судом
апеляційної інстанції.
Щодо
посилання на те, що належним відповідачем у справі є відповідні уповноважені
особи Національної поліції та її територіальних органів, коло яких не
визначене, колегія суддів зазначає наступне.
Так,
позивачем оскаржується бездіяльність не конкретного поліцейського щодо не
притягнення осіб до відповідальності, а не виконання НПУ своїх повноважень,
передбачених ст. 23 Закону N 580-VIII і ст. 255 КУпАП, у контексті покладених
на Національну поліцію завдань і функцій, а тому зазначені вище посилання не приймаються
судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно
до визначеного у ч. 1 ст. 1 Закону N 580-VIII призначення НПУ; покладеного на
поліцію завдання із забезпечення публічної безпеки і порядку (п. 1 ч. 1 ст. 2
Закону N 580-VIII); маючи відповідні повноваження здійснювати превентивну та
профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень;
виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень,
вживати у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживати заходів з
метою виявлення адміністративних правопорушень; припиняти виявлені
адміністративні правопорушення; здійснювати провадження у справах про
адміністративні правопорушення (п. п. 1 - 3, 8 ч. 1 ст. 23 Закону N 580-VIII);
складати протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 164
КУпАП (абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП), суд дійшов висновку про те, що
відповідач уповноважений проводити перевірки осіб, які здійснюють перевезення
пасажирів, у т. ч. на предмет наявності у таких осіб відповідної ліцензії, за
відсутності якої, складати протоколи про адміністративне правопорушення.
Колегія
суддів звертає увагу на те, що відповідач не надав до суду доказів, які б
свідчили про виконання ним повноважень, визначених ст. 23 Закону N 580-VIII та
відповідно до ст. 255 КУпАП, зокрема протоколів про адміністративні
правопорушення, передбачені ст. 164 КУпАП (відсутність ліцензії). Також
відповідач не надав суду інших доказів на підтвердження практичної реалізації
ним власних повноважень, закріплених у ст. 23 Закону N 580-VIII у контексті ст.
ст. 164, 255 КУпАП (програми, плани заходів, рекомендації тощо).
Та
зазначає, що суд першої інстанції звернувся з запитом від 09.10.2017 до НПУ про
надання інформації про кількість складених співробітниками НПУ протоколів про
адміністративне правопорушення за ст. 164 КУпАП відносно перевізників пасажирів
(водіїв таксі) за період з 01.01.2017 по теперішній час, а також про кількість
проведених співробітниками НПУ контрольних заходів, спрямованих на перевірку
дотримання перевізниками вимог п. 24 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про
ліцензування видів господарської діяльності" у частині наявності ліцензій
для здійснення такого виду діяльності як перевезення пасажирів. У запиті суд
просив надати запитувану інформацію та належним чином засвідчені копії
документів на її підтвердження у строк до 10.11.2017.
У
листі Департаменту патрульної поліції від 02.11.2017 N 5764/41/3/02-2017
зазначено про те, що за період від 01.01.2017 по 23.10.2017 працівниками НПУ
складено 950 протоколів за адміністративні порушення, відповідальність за які
передбачена ст. 164 КУпАП. Водночас надати інформацію щодо порушення
перевізниками вимог п. 24 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про ліцензування
видів господарської діяльності" у частині здійснення такого виду
діяльності, як перевезення пасажирів, не видається за можливе, оскільки за
вказаним критерієм облікова звітність не ведеться.
Також
у цьому листі зазначено, що Департамент патрульної поліції як орган, на який
покладено завдання забезпечення безпеки дорожнього руху, здійснює контрольні
заходи щодо виявлення порушення перевізниками вимог п. 24 ч. 1 ст. 7 Закону
України "Про ліцензування видів господарської діяльності" в частині
провадження такого виду діяльності, як перевезення пасажирів, у загальному
порядку під час несення служби патрульними поліцейськими. В разі виявлення
уповноваженими особами Департаменту порушень вимог п. 24 ч. 1 ст. 7 цього
Закону винні особи притягаються до юридичної відповідальності на підставах і в
порядку, встановленому законодавством.
Колегія
суддів звертає увагу на додаткові письмові пояснення представника відповідача
ОСОБА_8 від 29.11.2017 N 8056/26/6 20А у яких зазначається про те, що за
інформацією Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення НПУ загальна
кількість адміністративних протоколів, складених працівниками НПУ, у період з
07.11.2015 по 06.06.2017 - становить 2094, в т. ч. і за фактами незаконних
перевезень.
На
підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що відсутність
окремого обліку протоколів про адміністративні правопорушення, передбачених ст.
164 КУпАП, у розрізі відсутності ліцензії у осіб, які здійснюють перевезення
пасажирів, не спростовує можливість встановлення відповідачем відповідних
обставин і доведення їх перед судом, хоча і потребує додаткового часу, який, з
огляду встановлений у запиті суду від 09.10.2017 строк, у відповідача був.
Сама
по собі інформація про кількість складених адміністративних протоколів
співробітниками НПУ без її документального підтвердження не є належним доказом
виконання відповідачем повноважень, передбачених ст. 23 Закону N 580-VIII, та
відповідно до ст. 255 КУпАП.
Загалом,
крім посилань на відсутність окремого обліку протоколів, які колегія суддів
вважає неналежними і формальними, відповідач не вчинив дієвої спроби довести
відсутність з його боку бездіяльності, про яку стверджує позивач.
Як
визначено у ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і
гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою
діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним
обов'язком держави.
Соціальна
спрямованість держави реалізується через її державний апарат і, зокрема,
відповідача, метою створення якого є служіння суспільству шляхом забезпечення
охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної
безпеки і порядку.
Тому,
погоджуючись з позивачем, суд вважає, що не виконання або неналежне виконання
відповідачем своїх функцій і повноважень відповідно до покладених завдань щодо
не здійснення перевірки наявності ліцензій в осіб, які здійснюють перевезення
пасажирів, і не складання протоколів про адміністративні правопорушення,
передбачені ст. 164 КУпАП, зачіпає права та інтереси позивача, як громадянина
України, зокрема на його безпеку і отримання ним якісних послуг з перевезення,
оскільки ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту
запроваджується зокрема з метою забезпечення безпеки і надійності роботи
транспорту (ст. 8 Закону України від 10.11.94 N 232/94-ВР "Про
транспорт").
Проте,
колегія суддів вважає, що судом першої інстанції помилково в абзаці 1
резолютивної частини постанови від 29 листопада 2018 року не вказано в чому
конкретно полягає бездіяльність Національної поліції України, а саме щодо не
виконання повноважень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 1 ст. 23 Закону
України "Про Національну поліцію" щодо правопорушення передбаченого
ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в частині, що
стосується правопорушення у галузі господарської діяльності, пов'язаної з
перевезенням пасажирів і вантажів, та зазначає наступне.
Так,
пунктами 1, 2, 3 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію"
чітко визначено, які завдання покладаються а поліцію, а саме поліція: здійснює
превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню
правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних
правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає
заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень;
припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Статтею
164 КУпАП, визначено підставу порушення порядку провадження господарської
діяльності на підставі, якої органи поліції складають протоколи про
адміністративні правопорушення в частині, що стосується правопорушень у галузі
господарської діяльності, пов'язаної з перевезенням пасажирів і вантажів (ст.
255 КУпАП).
На
підставі вище зазначеного, колегія суддів зазначає, що органами поліції не
виконуються функції визначені пунктами 1, 2, 3 ст. 23 Закону України "Про
Національну поліцію".
Колегія
суддів звертає увагу на те, що відповідач не веде статистику, завдання
визначені пунктами 1, 2, 3 ст. 23 Законом України "Про Національну
поліцію", а тому не зміг надати відповідь на запит позивача у справі.
Оцінивши
докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх
всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені
обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в
повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до
правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню проте помилково
застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення
питання, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Відповідно
до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно
з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи
бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють,
чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що
визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з
метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх
обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо
(неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед
законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з
дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для
прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це
рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно
до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона
повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення,
крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно
з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних
справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних
повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи
бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних
повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу
оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито
всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але
вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі
змісту частин 1 - 4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на
засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення,
ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм
процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно
і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими
доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім
аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню
адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З
урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить висновку, що судом першої
інстанції правильно встановлено обставини справи, але помилкове застосування
норм матеріального права призвели до неправильного вирішення питання, а тому
рішення суду першої інстанції підлягає зміні на підставі ст. 317 КАС України.
Керуючись
ст. ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328,
325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну
скаргу Національної поліції України - задовольнити частково.
Постанову
Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року -
змінити, виклавши 2 абзац її резолютивної частини в такій редакції:
"Визнати
протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо не виконання
повноважень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 1 ст. 23 Закону України
"Про Національну поліцію" щодо правопорушень, передбачених ст. 164
Кодексу України про адміністративні правопорушення, в частині, що стосується
правопорушення у галузі господарської діяльності, пов'язаної з перевезенням
пасажирів і вантажів.".
У
іншій частині постанову Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12
жовтня 2017 року - залишити без змін.
Постанова
суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в
касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Головуючий,
суддя
Л.
О. Костюк
Судді:
Н.
П. Бужак
В.
А. Твердохліб
Отправить комментарий