То
обстоятельство, что автомобиль в момент его уничтожения находился на парковке,
не говорит о наличии договорных правоотношений между владельцем автомобиля и
парковкой. К такому выводу пришел суд, отказывая владельцу сожженного
автомобиля во взыскании с коммунального предприятия «Киевтранспарксервисервис»
убытков, причиненных в результате ненадлежащего исполнения договора хранения
(постановление ВС от 22 ноября 2018 г. по делу № 755/16499/16-ц, производство №
61-21831св18).
Статьей
936 ГК Украины определено, что по договору хранения одна сторона (хранитель)
обязуется хранить вещь, переданную ей другой стороной (поклажедателем), и
возвратить эту вещь в сохранности. Договор хранения заключается в письменной
форме в случаях, установленных статьей 208 настоящего Кодекса (часть первая
статьи 937 ГК Украины).
Письменная
форма договора считается соблюденной, если принятие вещи на хранение
удостоверено распиской, квитанцией или иным документом, подписанным хранителем
(часть третья статьи 937, часть третья статьи 977 ГК Украины).
Владелец
сожженного автомобиля не доказал наличия заключенного с ответчиком договора
хранения транспортного средства, поскольку то обстоятельство, что автомобиль в
момент его уничтожения находился на парковке не говорит о наличии договорных
правоотношений между сторонами по делу.
Судебная
практика свидетельствует о том, что взыскать ущерб с парковки возможно. Так, Верховный
суд установил, что принятие владельцем автостоянки на хранение автомобиля
подтверждено пропуском и фискальным чеком об оплате услуги хранения,
свидетельствует о заключении договора и является основанием для ответственности
хранителя (постановление ВС от 07 февраля 2018 г. по делу № 750/2411/17,
производство № 61- 1767св17).
Принятие
на хранение автомобиля ответчиком (предприятием, которому принадлежит платная
автостоянка) подтверждается пропуском для временного хранения автомобиля с
определенным сроком действия, и фискальным чеком этого предприятия при оплате
услуги хранения на сумму 8 грн. Эти обстоятельства достаточны для вывода о том,
что сторонами при заключении договора хранения автомобиля соблюдена письменная
форма.
Согласно
статье 950 ГК Украины ответчик несет ответственность за потерю автомобиля,
принятого на хранение, перед истцом как поклажедателем. Статьей 951 ГК Украины
предусмотрено, что убытки, причиненные утратой вещи, возмещаются хранителем в
размере ее стоимости. Суд взыскал причиненные владельцу автомобиля убытки.
По
возможности избегайте парковок, избегающих ответственности в случае угона или
повреждения автомобиля.
Постанова
Іменем України
22 листопада 2018 року
м. Київ
справа
№ 755/16499/16-ц
провадження
№ 61-21831св18
Верховний
Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,Червинської М. Є.,
учасники
справи:
позивач
- ОСОБА_4,
відповідач
- комунальне підприємство «Київтранспарксервіс»,
розглянув
у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну
скаргу ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18
травня 2017 року у складі судді Чех Н. А. та ухвалу Апеляційного суду міста
Києва від 18 травня 2017 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Немировської
О. В., Чобіток А. О.,
ВСТАНОВИВ:
У
листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до комунального
підприємства «Київтранспарксервіс» (далі - КП «Київтранспарксервіс») про
стягнення збитків, завданих в результаті неналежного виконання договору
зберігання.
Позовна
заява мотивована тим, що ОСОБА_4 є власником автомобіля «Hyundai Tucson», 2011
року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Вказаний автомобіль з часу володіння
в нічну пору року зберігався (знаходився) на паркувальному майданчику - платній
цілодобовій охоронюваній автомобільній стоянці, яка знаходиться в місті Києві
по бульвару Перова, 27-а, та яка закріплена за КП «Київтранспарксервіс».
25
серпня 2016 року вказаний автомобіль було знищено вогнем через зумисний підпал.
Враховуючи
вищевикладене, вважає, що саме відповідач має відшкодувати йому матеріальну
шкоду в розмірі 344 604,83 грн, та моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.
Рішенням
Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року у задоволенні
позовних вимог відмовлено.
Рішення
суду першої інстанції мотивовано недоведеністю наявності між сторонами договору
зберігання, факту передачі відповідачу на зберігання та проведення оплати за
зберігання автомобіля позивача. Натомість встановлено, що місця на автостоянці,
де перебував автомобіль позивача, були передані відповідачем по договору ДНП-
2016-06/07 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 06
червня 2016 року ФОП ОСОБА_5
Ухвалою
Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4
відхилено.
Рішення
Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року залишено без
змін.
Відхиляючи
апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду
першої інстанції.
29
травня 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду
міста Києва від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від
18 травня 2917 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити,
мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та
порушенням норм процесуального права.
10
липня 2017 року КП «Київтранспарксервіс» подало до Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить
касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Дніпровського районного суду
міста Києва від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від
18 травня 2017 року залишити без змін.
Відповідно
до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у
редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін
до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального
кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших
законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних
справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією
редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються
спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею
388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах
є Верховний Суд.
У
травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи
надійшла до Верховного Суду.
Частиною
третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах
здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих
процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши
доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені в запереченні на
касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає
залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями
частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного
оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи
порушення норм процесуального права.
Вимогами
частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду
справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність
застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи
процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними
обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати
питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про
перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє
законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої
інстанції.
Оскаржувані
судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального
права, а аргументи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не
спростовують.
Судами
попередніх інстанцій встановлено, що 25 серпня 2016 року близько 03 год. 00 хв.
за адресою: бульвар Перова, 27-а, місто Київ, шляхом підпалу був пошкоджений
автомобіль марки «Hyundai Tucson», 2011 року випуску, реєстраційний номер
НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4
Дніпровським
УП ГУНП у місті Києві 25 серпня 2016 року розпочато досудове розслідування у
кримінальному провадженні за № 12016100040012052, попередня кваліфікація
частина друга статті 194 КК України.
Згідно
з висновком експертного дослідження від 03 жовтня 2016 року № 19/12-3/48,
складеного Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром
Міністерства внутрішніх справ України, вартість матеріального збитку, завданого
в результаті пожежі, власнику колісного транспортного засобу - «Hyundai
Tucson», 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_4, на момент
проведення експертного дослідження складає 344 604,83 грн.
Звертаючись
до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача матеріальні
збитки та моральну шкоду, посилаючись на рішення Київської міської ради від 23
червня 2011 року № 242/5629, яким за КП «Київтранспарксервіс» був закріплений
майданчик за адресою: бульвар Перова, 27-а місто Київ.
Статтею
936 ЦК України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач)
зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем),
і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому
зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької
діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача
зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання
є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької
діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.
Договір
зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208
цього Кодексу (частина перша статті 937 ЦК України).
Письмова
форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання
посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем
(частина третя статті 937, частина третя статті 977 ЦК України).
Суди
попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли
обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено наявність укладеного
саме з відповідачем договору зберігання транспортного засобу, оскільки та
обставина, що автомобіль в момент його знищення перебував на паркувальному
майданчику за адресою: бульвар Перова, 27-а, місто Київ, не свідчить про
наявність договірних правовідносин між сторонами у справі.
Доводи
касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх
інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін,
обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.
Європейський
суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але
це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які
сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у
державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні
висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав
суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6
Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи
(Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно
до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає
касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави
для скасування судового рішення.
Враховуючи
наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення
Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року та ухвалу
Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2017 року - без змін, оскільки
підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись
статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів
Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну
скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення
Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року та ухвалу
Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова
суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є
остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
В. П. Курило
В.
М.Коротун
М.
Є.Червинська
Постанова
Іменем України
07 лютого 2018 року
м. Київ
справа
№ 750/2411/17
провадження
№ 61- 1767 св 17
Верховний
Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І.
учасники
справи:
позивач
- ОСОБА_4
відповідач
- публічне акціонерне товариство «Чернігіваргоавтосервіс»,
третя
особа - ОСОБА_5,
розглянувши
в попередньому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження без
повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного
товариства «Чернігівагроавтосервіс» на рішення Деснянського районного суду м.
Чернігова від 28 квітня 2017 року у складі судді Коверзнева В. О. та на рішення
апеляційного суду Чернігівської області від 29 листопада 2017 року у складі
колегії суддів Скрипки А. А., Лакізи Г. П., Харченко Л. К.,
ВСТАНОВИВ :
У
березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПАТ
«Чернігівагроавтосервіс» про відшкодування шкоди та просив стягнути з
відповідача:
- 1 140 828 грн у відшкодування вартості
викраденого автомобіля;
- 50 000 грн моральної шкоди, завданої позивачу
внаслідок викрадення вказаного автомобіля.
В
обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначив, що він є користувачем автомобіля
марки «Lexus», модель «GX 460», 2011 року випуску, державні номерні знаки «НОМЕР_1»
(далі - автомобіль), власником якого є ОСОБА_5
ОСОБА_4
вказав, що 28 червня 2016 року о 22 год. 50 хв. він залишив автомобіль на зберігання на платній
автостоянці, яка належить ПАТ «Чернігівагроавтосервіс». Проте, коли позивач
прибув на автостоянку 29 червня 2016
року о 10 год. 30 хв., автомобіль був відсутній.
Як
з'ясувалося пізніше, автомобіль було викрадено з належної відповідачу
автостоянки 28 червня 2016 року з вини її охоронців, які не забезпечили
належний контроль за майном, прийнятим на зберігання.
Рішенням
Деснянського районного суду м. Чергінова від 28 квітня 2017 року позов ОСОБА_4
задоволено частково.
При
ухваленні даного рішення суд першої інстанції виходив із того, що вимога позивача про стягнення з
відповідача 1 140 828 грн збитків, завданих викраденням автомобіля, є такою, що
ґрунтується на законі, при цьому доведена належними доказами та підлягає
задоволенню, а вимога про стягнення з відповідача 50 000 грн моральної шкоди є
безпідставною та підлягає відхиленню.
Рішенням
апеляційного суду Чернігівської області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ
«Чернігівагроавтосервіс» задоволено частково. Рішення Деснянського районного
суду м. Чернігова від 28 квітня 2017 року змінено шляхом викладення першого
абзацу резолютивної частини в новій редакції, а саме, позовні вимоги ОСОБА_4 до
ПАТ «Чернігівагроавтосервіс» про відшкодування шкоди задоволено частково, а
саме: стягнуто з ПАТ «Чернігівагроавтосервіс» на користь ОСОБА_4 1 051 386 грн 12 коп. у відшкодування
вартості викраденого автомобіля та 8 000
грн в рахунок відшкодування понесених судових витрат, а всього 1 059 386 грн 12
коп.
18
грудня 2017 року ПАТ «Чернігівагроавтосервіс» подало до Верховного Суду
касаційну скаргу на вказані судові рішення.
Касаційна
скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій зроблено
неправильний висновок про факт укладення договору зберігання автомобіля,
неправильно визначено особу, яка має право на відшкодування його вартості,
позбавлено відповідача можливості реалізувати свої процесуальні права щодо
визначення вартості автомобіля шляхом проведення експертизи, а також взято до
уваги неналежний доказ - висновок експерта від 04 липня 2016 року № 2697/16-24.
Відповідно
до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є
Верховний Суд.
Згідно
із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного
оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи
порушення норм процесуального права.
Відповідно
до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає
касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави
для скасування судового рішення.
Оскаржувані
судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права,
підстав для їх скасування немає.
Встановлено,
що 28 червня 2016 року о 22 год. 50 хв. ОСОБА_4 залишив на зберігання на
платній автостоянці, яка належить ПАТ «Чернігівагроавтосервіс», автомобіль, а
прибувши на зазначену автостоянку 29 червня 2016 року о 10 год. 30 хв. виявив,
що автомобіль відсутній.
Відповідно
до витягу з кримінального провадження № 1201627001000170 у період з 23 год. 00
хв. 28 червня 2016 року по 01 год. 00 хв. 29 червня 2016 року автомобіль було викрадено з
належної відповідачу автостоянки з вини її охоронців, які не забезпечили
належний контроль за майном, прийнятим на зберігання.
Прийняття
відповідачем від позивача на зберігання 28 червня 2016 року автомобіля
підтверджується перепусткою для тимчасового зберігання автомобіля терміном дії
з 28 червня 2016 року до 29 червня 2016 року та фіскальним чеком ПАТ
«Чернігівагроавтосервіс» про оплату послуги зберігання від 28 червня 2016 року
на суму 8 грн 00 коп.
Відповідно
до частини першої статті 937 ЦК України договір зберігання укладається в
письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова
форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання
посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
З
огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого
висновку, що сторонами при укладенні договору зберігання автомобіля дотримано
письмової форми.
Відповідно
до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2, виданого центром
Державної автомобільної інспекції в м. Києві № 8001, власником автомобіля є
ОСОБА_5
Згідно
зі статтею 950 ЦК України відповідач несе відповідальність за втрату
автомобіля, прийнятого на зберігання, перед позивачем як поклажедавцем.
Пунктом
1 частини першої статті 951 ЦК України передбачено, що збитки, завдані
поклажедавцеві втратою речі, відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.
Відтак є обґрунтованим висновок суду про те, що норми матеріального права, які
регламентують спірні правовідносини, в даному випадку передбачають
відшкодування завданих збитків не власнику автомобіля (ОСОБА_5), а
поклажедавцеві - ОСОБА_4, який на законних підставах користувався автомобілем.
Доводи
касаційної скарги щодо визначення судом розміру збитків на підставі висновку
судового експерта за результатами проведення автотоварознавчої експертизи від
04 серпня 2016 року № 2697/16-24 не
заслуговують на увагу, оскільки ухвалою апеляційного суду Чернігівської області
від 07 серпня 2017 року задоволено клопотання представників ПАТ «Чернігівагроавтосервіс»
та призначено по справі судову автотоварознавчу експертизу, за результатами
проведення якої відповідним висновком судового експерта від 30 жовтня 2017 року
№3840/17-24 визначено середню ринкову вартість автомобіля на час проведення
експертизи, а саме - 1 051 386 грн 12
коп.
Отже,
суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що стягненню з
відповідача на користь позивача у відшкодування вартості викраденого автомобіля
підлягає 1 051 386 грн 12 коп. та обґрунтовано змінив рішення суду першої
інстанції в цій частині.
Наведені
у касаційній скарзі доводи ПАТ «Чернігівагроавтосервіс» не дають підстав для
висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права чи
порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень
як підстав для їх скасування.
Враховуючи
наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною
третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без
задоволення, а оскаржуваного рішення апеляційного суду - без змін.
Керуючись
статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів
Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну
скаргу публічного акціонерного товариства «Чернігівагроавтосервіс» залишити без
задоволення.
Рішення
Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 квітня 2017 року та рішення
апеляційного суду Чернігівської області від 29 листопада 2017 року залишити без
змін.
Поновити
виконання рішення апеляційного суду Чернігівської області від 29 листопада 2017 року.
Постанова
набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не
підлягає.
Судді:
Н.
О. Антоненко
В.І.
Журавель
В.І.
Крат
Отправить комментарий