Верховный суд постановил, что супруги отвечают по долговым обязательствам друг друга солидарно всем своим имуществом даже после развода (постановление от 30 июня 2020 года по делу № 638/18231/15-ц).
Часть
первая статьи 21 СК Украины определяет браком семейный союз женщины и мужчины,
зарегистрированный в органе государственной регистрации актов гражданского
состояния. Согласно части первой статьи 36 СК Украины брак является основанием
для возникновения прав и обязанностей супругов. Суд отметил, что словарь
украинского языка определяет слово «союз» как тесное единство, тесную связь
между кем, чем-нибудь.
Согласно
Семейному кодексу условием принадлежности имущества, которое получено по
договору, заключенному одним из супругов, к объектам общей совместной
собственности супругов является определенная законом цель заключения договора —
интересы семьи, а не собственные интересы одного из супругов. Таким образом,
если одним из супругов заключен договор в интересах семьи, то гражданские права
и обязанности по этому договору возникают в обоих супругов. Законодателем
установлена презумпция общности интересов супругов и семьи.
Бремя
доказывания обстоятельств, необходимых для опровержения презумпции получения
средств не в интересах семьи, возлагается на того из супругов, кто ее
опровергает.
Расторжение
брака не прекращает права общей совместной собственности на имущество,
приобретенное за время брака (часть первая статьи 68 СК Украины). Жена и муж
имеют право на раздел имущества, принадлежащего им на праве общей совместной
собственности, независимо от расторжения брака (часть первая статьи 69 СК
Украины).
Тот
факт, что бывшие муж и жена не учли соответствующих долговых обязательств при
заключении договора о разделе имущества супругов, не может доказывать
отсутствие этих общих долговых обязательств у бывших супругов.
Учитывая
изложенное, Большая Палата Верховного Суда посчитала правильным вывод судов
первой и апелляционной инстанций о наличии оснований для солидарного взыскания
с бывших супругов задолженности по договору займа.
При
разрешении спора о порядке выполнения бывшими супругами обязательств, возникающих
из сделок, совершенных в интересах семьи, если вопрос о разделении этих
обязательств не был с согласия кредитора решен при разделе общего имущества
этого супруга, суды должны руководствоваться тем, что супруги должны отвечать
за такими обязательствами солидарно всем своим имуществом. Если один из бывших
супругов в полном объеме выполнил обязательства, то он в порядке части первой
статьи 544 ГК Украины имеет право на обратное требование (регресс) к другому из
супругов в соответствующей части.
Бывшие
супруги или сожители, которые не разделили долги, нажитые в период наличия
брака или так называемого гражданского брака, имеют в наличии бомбу
замедленного действия для семейных и долговых отношений. Супруг, взявший
кредит, после развода может иметь возможность платить лишь 50% этого кредита.
Если,
конечно, один из бывших супругов не составит исковое заявление о разделе
имущества надлежащим образом, то есть предусмотрев раздел супружеского долга. В
данном случае готовьтесь к тому, что судьи иногда требуют оплатить исковый сбор
за каждое исковое требование. Подобные желания судей являются незаконными.
Подтверждено собственной судебной практикой (http://reyestr.court.gov.ua/Review/57225524).
Брачный
контракт и договор о разделе имущества также не защитят от солидарного
взыскания долга с супругов, если ими не предусмотрен порядок раздела долгов.
И,
как обычно, не все так однозначно. Приобретение имущества супругами в
собственность не свидетельствует о солидарности обязательств. К такому
заключению пришел Верховный суд в определении от 05 августа 2020 г. по делу №
452/926/16-ц, производство № 61-45315св18.
Кстати,
супружеские долги являются частью наследства потомков.
О
сложностях при установлении факта проживания одной семьей без регистрации брака
и разделе имущества, нажитого в гражданском браке, писали тут:
http://legal-protection-ua.blogspot.com/2018/02/blog-post_6.html
http://legal-protection-ua.blogspot.com/2019/05/blog-post_7.html
http://legal-protection-ua.blogspot.com/2017/10/blog-post_27.html
http://legal-protection-ua.blogspot.com/2018/03/blog-post_21.html
http://legal-protection-ua.blogspot.com/2020/08/2.html
http://legal-protection-ua.blogspot.com/2020/08/blog-post_64.html
ОБРАЗЕЦ
заявления об установлении факта проживания одной семьей без регистрации брака
тут:
http://legal-protection-ua.blogspot.com/2020/08/blog-post_16.html
О
брачном контракте писали тут:
http://legal-protection-ua.blogspot.com/2020/08/blog-post_15.html
http://legal-protection-ua.blogspot.com/2019/09/blog-post_6.html
http://legal-protection-ua.blogspot.com/2020/07/blog-post_22.html
договор
о разделе имущества тут:
http://legal-protection-ua.blogspot.com/2017/09/blog-post_51.html
Постанова
Іменем України
30 червня 2020 року
м. Київ
Справа
№ 638/18231/15-ц
Провадження
№ 14-712 цс 19
Велика
Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача
Пророка В. В.,
суддів
Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А.,
Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва
В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О.
М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.
розглянула
в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_2
, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на майно
у рахунок погашення боргу, стягнення неустойки (пені)
за
касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду міста
Харкова від 23 грудня 2016 року, ухвалене суддею Руднєвою О. О., та рішення
Апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2017 року, ухвалене в
складі колегії суддів Пилипчук Н. П., Колтунової А. І., Кругової С. С., та
УСТАНОВИЛА
Короткий зміст позовних вимог
1.
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_2, ОСОБА_3
про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на майно у рахунок
погашення боргу, стягнення неустойки (пені).
2.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 червня 2012 року ОСОБА_1 надав у позику
ОСОБА_2 202 500,00 грн. Договір позики грошових коштів від 01 червня 2012 року
нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського
нотаріального округу Гриб Н. М., про що внесений запис до реєстру посвідчення нотаріальних
дій за № 321 (далі - договір позики від 01 червня 2012 року).
3.
У договорі позики від 01 червня 2012 року сторони обумовили: у разі девальвації
української національної одиниці протягом строку дії договору позичальник
зобов`язується повернути суму грошей у гривнях в еквіваленті 25 000,00 доларів
США за офіційним курсом банку на день платежу; строк повернення позики
встановлено до 01 грудня 2012 року.
4.
У встановлений строк боржник ОСОБА_2 зобов`язання не виконав, грошових коштів
не повернув.
5.
19 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Харківського
міського нотаріального округу Гриб Н. М. із заявою про вчинення виконавчого
напису, який був вчинений на суму 324 848,83 грн, внесений у реєстр посвідчення
нотаріальних дій за № 1079. Строк подання виконавчого напису до примусового
виконання встановлений в один рік.
6.
04 серпня 2015 року старший державний виконавець Дзержинcького відділу
державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі -
Дзержинський ВДВС Харківського МУЮ) Дмухіна Я. М. винесла постанову ВП № 461290
про повернення виконавчого документа стягувачу, вказавши, що у боржника
відсутнє відповідне майно.
7.
ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на свою користь
суму основного боргу за договором позики у розмірі 537 250,00 грн, суму
неустойки за договором позики у розмірі 302 223,20 грн станом на 01 жовтня 2015
року; стягнення здійснити за рахунок власності відповідачів, а саме квартири
АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 ; стягнути з відповідачів солідарно 6 090,00 грн судового
збору.
Короткий зміст рішень судів першої та
апеляційної інстанцій
8.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 грудня 2016 року
позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. З ОСОБА_2 та ОСОБА_2 стягнутий
солідарно на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 01 грудня 2012 року у
сумі 25 000,00 доларів США, що в еквіваленті на день звернення з позовом (за
курсом 100 доларів США дорівнює 21,295636 грн) становило 537 250,00 грн, та
суму пені за період з 01 грудня 2012 року по 01 грудня 2013 року у розмірі 28
226,63 грн. У частині стягнення решти суми пені, у проведенні стягнення за
рахунок стягнення на квартиру АДРЕСА_2 АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_3 ,
відмовлено. Вирішене питання про розподіл судових витрат.
9.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 не виконав
зобов`язання за договором позики, тому на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 підлягає
стягненню борг за договором позики від 01 грудня 2012 року у сумі 25 000,00
доларів США, в еквіваленті у гривнях на день звернення з позовом. При цьому суд
зазначив, що пеня підлягає стягненню тільки за один рік за період з 01 грудня
2012 року по 01 грудня 2013 року у сумі 28 226,63 грн. Відмовляючи у
задоволенні позовних вимог про стягнення за рахунок власності відповідачів, а
саме квартири АДРЕСА_4, суд зазначив, що договори іпотеки та майнового
поручительства між сторонами не укладалися.
10.
При вирішенні питання про стягнення боргу з ОСОБА_2 та ОСОБА_2 у солідарному
порядку суд першої інстанції зазначив, що при укладенні договору позики 01
червня 2012 року приватний нотаріус отримала заяву ОСОБА_2 , якою вона надала
згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на укладення договору позики у сумі 202 500,00
грн, що є еквівалентом 25 000,00 доларів США, у цій заяві ОСОБА_2 не зазначила,
що її чоловік бере позику на особисті потреби, а не на потреби сім`ї. Тому
ОСОБА_2 не довела суду належними доказами, що грошові кошти отримані у борг
ОСОБА_2 , були отримані не на потреби сім`ї. І всупереч частині четвертій
статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) при поділі майна
подружжя відповідно до договору про поділ майна подружжя від 10 листопада 2014
року ОСОБА_2 та ОСОБА_2 не було поділено суму боргу за договором позики від 01
червня 2012 року.
11.
Суд першої інстанції з посиланням на висновки Верховного Суду України від 20
лютого 2013 року у справі № 6-163 цс 12 зазначив, що договір, укладений одним з
подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо
майно, одержане за цим договором, використане в інтересах сім`ї. До того ж
ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами, що договір, укладений
ОСОБА_2 , не був укладений в інтересах сім`ї. Тому суд зробив висновок, що 01
червня 2012 року ОСОБА_2 отримав у борг у ОСОБА_1 грошові кошти за згодою
ОСОБА_2 на потреби та в інтересах сім`ї.
12.
Твердження ОСОБА_2 про те, що саме для здійснення підприємницької діяльності
він позичав кошти у ОСОБА_1 суд відхилив, оскільки посилання на придбання
необхідного промислового обладнання спростоване платіжними документами, згідно
з якими всі платежі були оформлені відповідачем ОСОБА_2 протягом 2007-2010
років, тобто до отримання коштів за договором позики у ОСОБА_1 . Договір позики
від 01 червня 2012 року укладений між фізичними особами, у ньому не зазначено,
що гроші бере в борг фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , тому висновок
Верховного Суду України, викладений у постанові від 02 жовтня 2013 року у
справі № 6-79 цс 13 не можна застосовувати до спірних відносин.
13.
Аргумент відповідача про те, що за наявності виконавчого напису від 19
листопада 2014 року рішення суду призведе до подвійного стягнення боргу, суд
відхилив, оскільки у виконавчому написі вказано, що його можна передати на
примусове виконання протягом одного року з дня винесення, до того ж цей
виконавчий напис повернутий без виконання 04 серпня 2015 року.
14.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2017 року
апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_2 задоволені частково. Рішення Дзержинського
районного суду міста Харкова від 23 грудня 2016 року у частині задоволення
позову про стягнення пені скасоване, у задоволенні позову в цій частині
відмовлено. В іншій частині рішення Дзержинського районного суду міста Харкова
від 23 грудня 2016 року залишене без змін.
15.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про
наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 боргу за договором
позики від 01 грудня 2012 року, адже позичальник не виконав свого обов`язку за
договором. Оскільки умовами договору позики від 01 червня 2012 року не
передбачене стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного
Банку України, апеляційний суд вважав що підстав для задоволення позовних вимог
у цій частині немає. Також зазначив про наявність підстав для стягнення боргу у
судовому порядку, оскільки виконавчий напис не виконаний, на час ухвалення
рішення судом першої інстанції строк повторного пред`явлення виконавчого напису
до виконання сплив і позов заявлений у межах позовної давності.
16.
Колегія суддів указала на наявність підстав для солідарного стягнення боргу з
ОСОБА_2 та ОСОБА_2 згідно із частиною четвертою статті 65 СК України, тому що
ОСОБА_2 надавала нотаріально посвідчену згоду на укладення договору позики від
01 червня 2012 року, щодо вчинення такого правочину не заперечувала, не
зазначала про те, що кошти за договором позики отримує ОСОБА_2 для ведення
підприємницької діяльності, а не в інтересах сім`ї, доводи відповідачів про те,
що кошти були отримані в борг ОСОБА_2 для здійснення підприємницької
діяльності, не підтверджені належними та допустимими доказами.
Короткий зміст наведених у касаційній
скарзі вимог
17.
У липні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) касаційну скаргу, в якій
просить змінити та скасувати оскаржувані рішення у частині стягнення з неї та ОСОБА_2
солідарно на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики від 01 грудня 2012 року
в сумі 25 000,00 доларів США, що в еквіваленті на день звернення з позовом
становило 537 250,00 грн, а також судового збору та в задоволенні позову у цій
частині відмовити. При цьому посилалася на неправильне застосування судами норм
матеріального та порушення норм процесуального права.
18.
Касаційна скарга мотивована тим, що договором позики від 01 червня 2012 року на
ОСОБА_2 не покладається обов`язок його виконання, а надання нею як дружиною
згоди на укладення договору не покладає на неї солідарного обов`язку з
боржником. Вважає посилання судів на положення СК України як на підставу
солідарної відповідальності ОСОБА_2 безпідставним, оскільки частини друга та четверта
статті 73 СК України не покладає солідарного обов`язку на неї за зобов`язаннями
її чоловіка, а вона може відповідати лише своєю часткою майна у спільній
сумісній власності подружжя за умови, що договір був укладений в інтересах
сім`ї, а одержане за договором використане на її потреби у разі накладення
стягнення на майно. Проте жодна з квартир, на які позивач просив звернути
стягнення, не є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, а були
особистою приватною власністю ОСОБА_2
19.
ОСОБА_2 вказує, що суди неправильно застосували статтю 541 Цивільного кодексу
України (далі - ЦК України), оскільки солідарний обов`язок або солідарна вимога
виникають у випадках, встановлених договором або законом, і договором позики
від 01 червня 2012 року солідарна відповідальність не передбачена, так само як
і не вказано у договорі, що його укладено в інтересах сім`ї. Висновок судів про
те, що отримані ОСОБА_2 грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї не
підтверджені належними доказами; ці кошти були використані виключно на
придбання обладнання для виробничих потреб підприємця, доказам чого суди не
надали належної оцінки.
20.
Зазначає, що на погашення заборгованості був виданий виконавчий напис
нотаріуса, тому повторне стягнення заборгованості суперечить статті 61
Конституції України. Суди не надали оцінки договору про наміри від 26 січня
2015 року, який підтверджує, що борг за договором позики від 01 червня 2012
року відсутній.
Рух справи в суді касаційної
інстанції
21.
Ухвалою ВССУ від 04 вересня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі.
22.
Касаційна скарга передана на розгляд Верховного Суду у складі Касаційного
цивільного суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні
положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
23.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року справа передана на
розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених пунктом 7
розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, відповідно до якого суд, який
розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати
(об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду,
якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах,
викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
24.
Підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія
суддів зазначила необхідність відступлення від висновків, викладених у раніше
ухвалених постановах Верховного Суду України, зокрема у постанові від 27 квітня
2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486 цс 16), у постанові від
14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539 цс 16).
25.
21 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу
до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного
Суду
26.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №
460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України,
Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного
судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі -
Закон № 460-IX). Пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення»
зазначеного Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані
і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в
порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
27.
Оскільки ОСОБА_2 подала касаційну скаргу у липні 2017 року, Велика Палата
Верховного Суду переглядає оскаржувані рішення судів першої й апеляційної
інстанцій на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання
чинності Законом № 460-IX.
28.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та
матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у задоволенні
касаційної скарги слід відмовити з огляду на таке.
29.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що з 01 лютого 1986 року
ОСОБА_2 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням
Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 червня 2014 року розірвано.
Майно, що перебувало у спільній власності подружжя, поділене відповідно до
договору від 10 листопада 2014 року.
30.
Згідно з нотаріально посвідченим договором позики грошових коштів від 01 червня
2012 року ОСОБА_1 надав у позику ОСОБА_2 в сумі 202 500,00 грн. Строк
повернення позики встановлений до 01 грудня 2012 року.
31.
При оформленні договору позики приватний нотаріус отримала заяву ОСОБА_2 , якою
вона надала згоду своєму чоловікові на укладення договору позики.
32.
У встановлений строк боржник ОСОБА_2 свого зобов`язання не виконав, грошових
коштів не повернув.
33.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт
1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах,
встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті
14 ЦК України).
34.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій
стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими
ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму
грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж
якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей,
визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
35.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена
розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому
позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина
друга статті 1047 ЦК України).
36.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій
самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості,
такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у
строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений
строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги,
позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня
пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором
(частина перша статті 1049 ЦК України).
37.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та
вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких
умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що
звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).
38.
Оскільки позичальник умов договору позики щодо своєчасного повернення суми
боргу не виконував, то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли
обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості.
39.
Щодо оцінки доводів про перегляд рішень судів першої та апеляційної інстанцій у
частині стягнення боргу за договором позики із ОСОБА_2 та ОСОБА_2 солідарно
Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
40.
Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому
числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають
застосуванню норми СК України.
41.
Разом із тим, нормами ЦК України та СК України прямо не врегульовано питання
поділу боргового зобов`язання між колишнім подружжям.
42.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за
час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено
договором або законом.
43.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу,
належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно
від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього
господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального
користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
44.
Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та
чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для
виникнення прав та обов`язків подружжя.
45.
Словник української мови визначає слово «союз» як тісну єдність, тісний зв`язок
між ким-, чим-небудь [Словник української мови: в 11 томах. - Том 9, 1978. -
Стор. 478].
46.
Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку,
і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у
відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих
інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої
Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності
інтересів подружжя і сім`ї.
47.
Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права
власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим
зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати
поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому
числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для
спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
48.
Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено
статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя
укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар,
виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної
власності подружжя.
49.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті
65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в
інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане
за договором, використане в інтересах сім`ї.
50.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою
другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом
про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без
її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина
друга статті 65 СК України).
51.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того
майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів
спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення
договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з
подружжя.
52.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то
цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
53.
Велика Палата Верховного Суду вважає слушними доводи Верховного Суду у складі
колегії суддів Касаційного цивільного суду в ухвалі від 13 листопада 2019 року
щодо змісту статті 541 ЦК України, який свідчить про те, що солідарне
зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом. Тобто
солідарні зобов`язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи
актом чинного законодавства (див. наприклад постанови Великої Палати Верховного
Суду від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81 цс
18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178 цс
18), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (провадження № 14-386 цс
18), від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12) (провадження № 14-526 цс
18)).
54.
Разом із цим Велика Палата Верховного Суду зауважує, що одним із завдань суду,
а Верховного Суду зокрема, є тлумачення чинного законодавства, усунення
недоліків законодавчої техніки та нормативних прогалин.
55.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів
юридичних осіб, інтересів держави.
56.
Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин, суд
повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами
цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість,
добросовісність та розумність.
57.
Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено
на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено,
що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було
одержане за договором, використано на її потреби.
58.
Таким чином, за спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм
майном.
59.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте
за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право
на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно
від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
60.
Той факт, що ОСОБА_2 та ОСОБА_2 не врахували відповідних боргових зобов`язань
при укладенні договору про поділ майна подружжя, не може доводити відсутність
цих спільних боргових зобов`язань у колишнього подружжя.
61.
Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з
якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань
подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких
зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну
відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів,
вчинених в інтересах сім`ї.
62.
Отже, усуваючи наведений законодавчий недолік, Велика Палата Верховного Суду
погоджується з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у
постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у
справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер
відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів,
вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.
63.
Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений
іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не
передбачено законом.
64.
Таким чином, переведення частини боргу з одного з подружжя на іншого не може
відбуватися автоматично і без згоди кредитора на підставі тільки договору чи
рішення суду про поділ майна подружжя.
65.
Отже, при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань,
що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ
цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна
цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за
такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.
66.
Якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов`язання, то він
у порядку частини першої статті 544 ЦК України має право на зворотну вимогу
(регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині.
67.
Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок
судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для солідарного
стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_2 заборгованості за договором позики.
68.
Оскільки відповідно до матеріалів справи та встановлених судами попередніх
інстанцій обставин справи розлучення та розподіл спільного майна ОСОБА_2 та
ОСОБА_2 відбувалися у період звернення позивача до нотаріуса із заявою про
винесення виконавчого напису, а також враховуючи безпідставні посилання обох
відповідачів на те, що договір позики було укладено не в інтересах сім`ї,
Велика Палата Верховного Суду вважає зазначене спробою колишнього подружжя
уникнути відповідальності та критично ставиться до цього.
69.
Окремо, зважаючи на доводи відповідачів щодо можливості подвійного стягнення
боргу з огляду на звернення стягнення на підставі виконавчого надпису
нотаріуса, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що кредитор не може бути
обмежений у виборі застосованого способу задоволення своїх вимог до боржника, в
той час як контроль за недопустимістю подвійного стягнення заборгованості в
межах своїх повноважень здійснює як державний (приватний) виконавець, так і суд
в рамках судового контролю за виконанням судових рішень.
70.
Викладені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_2 про те, що кошти були отримані в
борг ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності, а саме для придбання
обладнання, не були підтверджені належними та допустимими доказами.
71.
Інші доводи касаційної скарги щодо використання отриманих в позику коштів не в
інтересах сім`ї та щодо відсутності заборгованості взагалі Велика Палала
Верховного Суду відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки фактичних
обставин справи, які встановлені судами попередніх інстанцій на підставі
належних та допустимих доказів. Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної
інстанції обмежена в повноваженнях щодо переоцінки фактичних обставин справи в
силу вимог статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду
касаційної скарги
72.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну
скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення
ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
73.
Виходячи з викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про
залишення вказаної касаційної скарги без задоволення, а рішення Дзержинського
районного суду міста Харкова від 23 грудня 2016 року у нескасованій частині та
рішення Апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2017 року - без
змін.
Щодо судових витрат
74.
Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної
скарги без задоволення та оскаржуваних судового рішення першої інстанції у
нескасованій частині і рішення апеляційного суду без змін, то судові витрати у
такому випадку розподілу не підлягають.
Керуючись
статтями 259, 268, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України в редакції,
чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
постановила:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Рішення Дзержинського районного суду міста
Харкова від 23 грудня 2016 року у нескасованій частині й рішення Апеляційного
суду Харківської області від 31 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова
суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є
остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач /підпис/В. В. Пророк
Судді:
/підпис/Т.
О. Анцупова
/підпис/В.
С. Князєв
/підпис/С.
В. Бакуліна
/підпис/Л.
М. Лобойко
/підпис/Ю.
Л. Власов
/підпис/Н.
П. Лященко
/підпис/М.
І. Гриців
/підпис/О.
Б. Прокопенко
/підпис/Д.
А. Гудима
/підпис/Л.
І. Рогач
/підпис/В.
І. Данішевська
/підпис/О.
М. Ситнік
/підпис/Ж.
М. Єленіна
/підпис/О.
С. Ткачук
/підпис/О.
С. Золотніков
/підпис/В.
Ю. Уркевич
/підпис/О.
Р. Кібенко
Повний
текст постанови складений 15 липня 2020 року.
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/90458942
АПЕЛЯЦІЙНИ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 квітня 2016 року
м. Київ
Колегія
суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.,
суддів: Борисової О.В.,
Ратнікової В.М..
при
секретарі: Меженко А.А.
розглянула
у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу
Деснянського районного суду м. Києва від 25.02.2016 у справі за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2, треті особи: Акціонерний комерційний банк «Правекс-Банк», Публічне
акціонерне товариство «Український Професійний Банк», ОСОБА_4, ОСОБА_5, Служба
у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс», фізичні-особи
підприємці ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про встановлення факту перебування у
фактичних шлюбних відносинах та поділ майна,
Справа
№ 754/20050/14-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/5657/2016Головуючий у суді
першої інстанції: Петріщева І.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції:
Соколова В.В.
в
с т а н о в и в
Ухвалою
Деснянського районного суду м. Києва від 25.02.2016 заяву ОСОБА_1 про уточнення
позовних вимог і внесення змін до предмету позову у цивільній справі за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних
відносинах та поділ майна - визнано неподаною та повернуто позивачеві.
Не
погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу,
так як вважає, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального
права. Позивач вказує на те, що суд безпідставно повернув
заяву про уточнення позовних вимог і внесення змін до предмету позову у зв'язку
з не усуненням недоліків, а саме у зв'язку з несплатою суми судового збору,
оскільки подана заява містить одну майнову вимогу - поділ майна, а надалі
визначається лише спосіб поділу вказаного майна, що не є окремими вимогами. А
вартість майна, яке просить поділити позивач, складає ціну позову, та позивачем
сплачено судовий збір за майнову вимогу в повному обсязі відповідно до вимог
закону. Вважаючи ухвалу суду першої інстанції незаконною та необґрунтованою,
просить її скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої
інстанції.
В
судовому засіданні позивач, яка діяла в своїх інтересах та інтересах
неповнолітньої ОСОБА_5, а також її представник підтримали апеляційну скаргу з
підстав викладених у ній, просили про задоволення заявлених ними вимог.
Представник
відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає ухвалу суду
законною, просив залишити її без змін.
Представник
ПАТ «КБ «Правекс-банк» також просив відхилити апеляційну скаргу, ухвалу суду
залишити без змін.
Представник
ПАТ «Український професійний банк» своєї позиції не висловив, залишивши
вирішення питання на розсуд суду.
Колегія
суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги,
законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження,
дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно
до п. 3 ч. 1 ст. 293 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені
в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви
позивачу.
Повертаючи
уточнену позовну заяву позивачеві суд першої інстанції вказав на те, що
недоліки, вказані в ухвалі, у зазначений судом строк, усунуто не було, а саме:
до позовної заяви не надано документ, що підтверджує сплату судового збору у
повному обсязі в передбаченому Законом розмірі.
Проте,
погодитись з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не вважає за можливе, враховуючи
наступне.
Перш
за все необхідно звернути увагу на те, що розгляд питання про повернення заяви у зв'язку з не усуненням недоліків
визначених судом нерозривно пов'язано з питанням правомірності залишення заяви
без руху та надання строку на усунення недоліків.
Перевіряючи
обставини справи апеляційним судом встановлено, що звертаючись до суду з
позовом позивачем були поставлені наступні вимоги:
1.
Визнати факт перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах з 03.12.1999
по 31.12.2012;
2.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна, право власності на: 1/2
частку квартири, загальною площею 68,10 кв.м. за адресою АДРЕСА_1; 1/2 частку
нежитлового приміщення (магазин з навісом) площею 555,20 кв.м., розташованого
за адресою АДРЕСА_2; 1/2 частку автомобіля марки SUBARU модель TRIBECA,
реєстраційний номер НОМЕР_1;
3.
Визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна, право власності на: 1/2
частку квартири, загальною площею 68,10 кв.м. за адресою АДРЕСА_1; 1/2 частку
нежитлового приміщення (магазин з навісом) площею 555,20 кв.м., розташованого
за адресою АДРЕСА_2; 1/2 частку автомобіля марки SUBARUмодель TRIBECA,
реєстраційний номер НОМЕР_1.
Як
вказує суд першої інстанції, в судовому засіданні представник позивача
звернулась до суду з заявою про уточнення позовних вимог і внесення змін до
предмету позову, в якій просить:
1.
Визнати факт перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах з
03.12.1999 по 31.12.2012;
2.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна, право власності на:
квартиру, загальною площею 68,10 кв.м. за адресою АДРЕСА_1; 1/2 частку
нежитлового приміщення (магазин з навісом) площею 555,20 кв.м., розташованого
за адресою АДРЕСА_2;
3.
Визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна, право власності на: 1/2
частку нежитлового приміщення (магазин з навісом) площею 555,20 кв.м.,
розташованого за адресою АДРЕСА_2; автомобіль марки SUBARU модель TRIBECA,
реєстраційний номер НОМЕР_1;
4.
Визнати ОСОБА_1 боржником за кредитним договором № 329 від 08.02.2011 укладеним
між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Український професійний
банк»;
5.
Зобов'язати ОСОБА_1 виконувати зобов'язання перед Публічним акціонерним
товариством «Український професійний банк» як боржника за кредитним договором №
329 від 08.02.2011 укладеним між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством
«Український професійний банк»;
6.
Визнати ОСОБА_2 боржником за кредитним договором № 529-009/08Р від 20.05.2008
укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Правекс-банк»;
7.
Зобов'язати ОСОБА_2 виконувати зобов'язання перед Акціонерним комерційним
банком «Правекс-банк» як боржника за кредитним договором № 529-009/08Р від
20.05.2008 укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком
«Правекс-банк».
Таким
чином, позивачем до позовної заяви фактично були добавлені вимоги про визнання
позивача божником за одним кредитним договором, а відповідача боржником за
іншим кредитним договором.
Залишаючи
заяву про уточнення позовних вимог суд першої інстанції в ухвалі від 21.01.2016
вказав на те, що представник позивача
діє не у спосіб передбачений Законом, оскільки уточнення позовних вимог Законом
непередбачено.
В
силу ч. 2 ст. 31 ЦПК України позивач має право протягом усього часу розгляду
справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а
відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду
судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити
предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.
В
даному випадку позивачем фактично були збільшені позовні вимоги, а визначення
заяви як уточнена позовна заява, замість заява про збільшення позовних вимоги,
суті процесуальної дії не змінює. Тобто позивачем реалізоване його право на
збільшення позовних вимог, що не може вважатися дією не у передбачений законом
спосіб, як то визначив суд першої інстанції.
Другою
підставою для залишення заяви без руху судом вказано, що при подачі заяви, в якій
об'єднано декілька вимог немайнового характеру не надано документ, що
підтверджує сплату судового збору у передбаченому законом розмірі відповідно до
кожної вимоги немайнового характеру.
А
отже для правильного визначення питання, що є предметом апеляційного розгляду є
визначення характеру вимог, якими був доповнений позов.
Як
роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 Постанови № 11 від 21.11.2007
«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на
шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна
подружжя», до складу майна, що підлягає розподілу, включається загальне майно
подружжя, наявне у нього при розгляді справи, і те, що знаходиться у третіх
осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за
зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Таким
чином, вимоги про визнання позивача божником за одним кредитним договором, а
відповідача боржником за іншим кредитним договором є вимогами майнового характеру
заявленими в межах позову про поділ майна подружжя.
При
зверненні до суду, яке датовано 03.12.2014, позивачем була визначена ціна
позову у розмірі 4603771 (чотири мільйони шістсот три тисячі сімсот сімдесят
одна) гривня 50 копійок та сплачена сума
судового збору у розмірі 3654,00 грн. (а.с.1)
В
порядку ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній на час
звернення до суду) ставка судового збору за вимоги майнового характеру, в тому
числі і вимог про поділ майна подружжя, була встановлена на рівні 1 відсоток
ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше
3 розмірів мінімальної заробітної плати. Для позовних вимог немайнового
характеру ставка судового збору становила 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.
Виходячи
з встановленого в 2014 році розміру мінімальної заробітної плати сума судового збору 3654,00 грн. становила
максимальний розмір ставки судового збору за вимоги майнового характеру.
Оскільки
при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у граничному
розмірі, то за ці вимоги сплата судового збору не проводиться.
А
отже висновок суду першої інстанції в ухвалі про залишення заяви без руху про
те, що позовні вимоги доповнені вимогами немайнового характеру є помилковим.
Відповідно, помилковими є і висновки суду про необхідність сплати судового
збору за кожну з них та повернення уточненої позовної заяви у зв'язку із
нездійсненням такої оплати.
Згідно
п. 3 ст. 312 ЦПК України, суд скасовує
ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений
для його вирішення.
За
таких обставин, при постановлені ухвали про повернення позовної заяви позивачу,
судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, тому
судова колегія вважає, що ухвалу судді першої інстанції необхідно скасувати, а
питання прийняття заяви про збільшення позовних вимог направити до суду першої
інстанції на новий розгляд.
Керуючись
ст. ст. 303, 307, 311-315, 319 ЦПК України колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну
скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу
Деснянського районного суду м. Києва від 25.02.2016 - скасувати і передати
питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала
набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному
порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/57225524
Ухвала
05 серпня 2020 року
м. Київ
справа
№ 452/926/16-ц
провадження
№ 61-45315св18
Верховний
Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого
- Висоцької В. С.,
суддів:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
Фаловської І. М.,
учасники
справи:
позивач
- публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши
в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення
Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року,
додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10
травня 2018 року у складі судді Галина В. П. та постанову Апеляційного суду
Львівської області від 27 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р.
П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,
у
справі за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1,
ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У
березні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення
заборгованості.
Позовна
заява мотивована тим, що відповідно до укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та
ОСОБА_1 кредитного договору від 16 травня 2011 року № 606АІ10110516001
відповідачу було надано у користування на умовах забезпеченості, повернення,
строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти.
Відповідно до пункту 1.1 наведеного договору, надання кредиту здійснювалось
одним траншем у сумі 107 950,00 грн, зі сплатою 17 відсотків річних на перший
річний період, а на наступні передбачалась плаваюча ставка. Відповідно до
пункту 1.2 договору, кредит надавався відповідачу для оплати придбаного
автомобіля марки «SSANG YONG KYRON M200XDI», 2011 року випуску, чорного
кольору.
Позичальник
в порушення умов договору протягом тривалого часу не здійснював погашення
процентів за користування кредитом у встановлені терміни, в результаті чого у
нього виникла заборгованість: станом на 02 лютого 2016 року в розмірі 234
495,47 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 88 673,20 грн; сума
заборгованості за відсотками - 69 201,30 грн; пеня за несвоєчасне повернення
кредиту - 23 565,60 грн; пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 28 382,34
грн; розмір інфляційних втрат за кредитом - 15 690,32 грн; розмір інфляційних
втрат за відсотками - 8 982,70 грн.
В
якості забезпечення виконання кредитних зобов`язань за кредитним договором з
відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір застави від 16 травня 2011 року №
606АІ10110516001-ЗАС, за умовами якого він передав в заставу вищезгаданий
автомобіль марки «SSANG YONG KYRON M200XDI».
16
травня 2011 року ОСОБА_3 надала згоду на укладання кредитного договору своєму
чоловікові ОСОБА_1 .
Посилаючись
на положення статей 541, 543 ЦК України позивач просив стягнути солідарно з
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за договором кредиту від 16 травня 2011 року №
606АІ10110516001 на купівлю автотранспортних засобів в сумі 234 495,47 грн, а
також судові витрати по справі.
Короткий зміст рішень судів першої та
апеляційної інстанцій
Рішенням
Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року
позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено.
Стягнуто
з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором
про надання кредиту від 16 травня 2011 року № 606АІ10110516001 у сумі 234
495,47 грн, а також витрати по сплаті судового збору у сумі 3 517,43 грн.
Додатковим
рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10 травня 2018
року ухвалено, що заборгованість за договором про надання кредиту від 16 травня
2011 року № 606АІ10110516001 у сумі 234 495,47 грн, а також витрати по сплаті
судового збору у сумі 3 517,43 грн підлягають до стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_4
на користь ПАТ «Укрсоцбанк» солідарно.
Рішення
місцевого суду мотивовані тим, що в результаті придбання в інтересах сім`ї за
кредитні кошти спірного автомобіля у цієї сім`ї виникло зобов`язання у вигляді
повернення кредитних коштів, яке подружжя повинно виконати в якості солідарних
боржників. Спільні борги подружжя ще не були предметом поділу між ОСОБА_1 і
ОСОБА_3 , докази про це у матеріалах справи відсутні, предметом поділу між ними
у справі № 452/1174/15-ц був лише автомобіль марки «SSANG YONG KYRON M200XDI».
Постановою
Апеляційного суду Львівської області від 27 серпня 2018 року апеляційну скаргу
ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення
Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року та
додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10
травня 2018 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укрсоцбанк»
заборгованості за договором про надання кредиту від 16 травня 2011 року №
606АІ10110516001 змінено, зменшено суму, яка підлягає до солідарного стягнення,
з 234 495,47 грн до 225 959,20 грн.
Рішення
Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року та
додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10
травня 2018 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 судових витрат скасовано та в цій частині
ухвалено нову постанову, якою стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ
«Укрсоцбанк» по 1 758,72 грн з кожного судових витрат по справі.
Постанова
апеляційного суду мотивована тим, що розмір пені за несвоєчасне повернення
кредиту банком нараховано за період починаючи з 01 лютого 2015 року. В той же
час, банк з даним позовом до суду звернувся лише 30 березня 2016 року, а тому
суд вправі був задовольнити позовну вимогу про стягнення з відповідачів пені
лише за період починаючи з 30 березня 2015 року.
Погоджуючись
з рішенням суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з відповідачів
кредитної заборгованості, апеляційний суд зазначив, що рішенням Самбірського
міськрайонного суду Львівської області від 28 січня 2016 року по справі №
452/1174/15-ц задоволено позов ОСОБА_4 та визнано за нею, а також за ОСОБА_1
право власності на 1/2 частину автомобіля марки «SSANG YONG KYRON M200XDI» за
кожним з них, як об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Цим же
рішенням встановлено, що автомобілем користується ОСОБА_3 . За таких обставин
суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що в результаті
придбання в інтересах сім`ї за кредитні кошти спірного автомобіля у цієї сім`ї
виникло зобов`язання у вигляді повернення кредитних коштів, яке подружжя
повинно виконати в якості солідарних боржників.
Короткий зміст вимог касаційної
скарги
У
касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне
застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального
права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної
інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну
скаргу
У
касаційній скарзі відповідач ОСОБА_2 зазначає, що на забезпечення виконання
спірного кредитного договору між нею та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір
поруки, згідно якого вона зобов`язалася нести солідарну відповідальність з
ОСОБА_1 , проте рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від
08 травня 2015 року поруку припинено.
Банк
не має права звертатися із вимогою про врахування боргів подружжя при поділі
майна, оскільки правом на звернення до суду із позовом про поділ майна та
врахування боргів наділені лише особи, які перебували у шлюбі.
Судами
не взято до уваги заяву ОСОБА_4 про застосування строків позовної давності.
Суди
не врахували, що за рахунок кредитних коштів було оплачено лише Ѕ частину
вартості автомобіля, іншу Ѕ частину вартості ОСОБА_2 оплатила за рахунок
особистих коштів.
Суди
першої та апеляційної інстанцій не навели жодного мотиву у оскаржуваних
рішеннях, не здійснили посилання на матеріальне законодавство щодо причин
стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором, який укладений між
ОСОБА_1 та позивачем.
Узагальнений виклад позиції інших
учасників справи
У
лютому 2019 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає,
що кошти за договором позики від 16 травня 2011 року № 606АІ10110516001були
використані в інтересах сім`ї, а саме для придбання автомобіля, який був
визнаний спільною власністю подружжя, що встановлено рішенням Самбірського
міськрайонного суду від 28 січня 2016 року, такий договір позики створює
обов`язок для ОСОБА_2 , як подружжя, щодо солідарного повернення позичених
коштів.
Рух касаційної скарги в суді
касаційної інстанції
Ухвалою
Верховного Суду від 27 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у
справі, витребувано її з Самбірського міськрайонного суду Львівської області.
02
жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати
Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І.
(суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
Згідно
з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах
здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих
процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом
2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення
змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального
кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо
вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ
установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких
не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв
до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК
України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Згідно
зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є
Верховний Суд.
Відповідно
до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є
неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм
процесуального права.
На
підставі ухвали Верховного Суду від 03 лютого 2020 року справу призначено до
розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти
суддів.
Згідно
протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 липня
2020 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати
Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І.
(суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Фаловська І.
М.,
Фактичні обставини справи, встановлені
судами
Суди
першої та апеляційної інстанцій установили, що відповідно до укладеного
договору від 16 травня 2011 року № 606АІ10110516001 відповідачу ОСОБА_1 було
надано у користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості,
платності та цільового характеру використання грошові кошти. Відповідно до
пункту 1.1 наведеного договору, надання кредиту здійснювалось одним траншем у
сумі 107 950,00 грн, зі сплатою 17 відсотків річних на перший річний період, а
на наступні передбачалась плаваюча ставка. Відповідно до пункту 1.2 договору
кредиту, кредит надавався відповідачу для оплати придбаного автомобіля марки
«SSANG YONG KYRON M200XDI», 2011 року випуску, чорного кольору, вартістю 215
900 грн (т. 1 а. с. 6 - 12).
Із
нотаріально посвідченої заяви від 16 травня 2011 року відомо, що ОСОБА_3 , на
дату підписання цієї заяви перебуваючи з ОСОБА_1 в офіційному шлюбі, надала
згоду своєму чоловікові ОСОБА_1 на одержання кредиту та передачу автомобіля в
заставу (т. 1 а. с. 52).
В
якості забезпечення виконання кредитних зобов`язань за наведеним кредитним
договором, з відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір застави від 16 травня
2011 року № 606АІ10110516001-ЗАС, за умовами якого він передав в заставу банку
транспортний засіб марки «SSANG YONG», модель «KYRON M200XDI», 2011 року
випуску, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований
Самбірським ВРЕР ДАІ при ГУМВС України в Львівській області 12 травня 2011 року
(т. 1 а. с. 192 - 194).
Зобов`язання
позивача, визначені у договорі кредиту, а саме пунктом 3.1.1, були виконані
належним чином та в повному обсязі.
В
порушення умов договору кредиту відповідач ОСОБА_1 протягом тривалого часу не
здійснював погашення процентів за користування кредитом у встановлені терміни,
тому станом на 02 лютого 2016 року загальний розмір його заборгованості складає
234 495,47 грн (т. 1 а. с. 4, 5).
Рішенням
Червоноградського міського суду Львівської області від 08 травня 2015 року в
справі № 459/879/15-ц договір поруки № 606АІ10110516001 - ПОР/1 від 16 травня
2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Укрсоцбанк» на виконання зобов`язань
ОСОБА_1 за договором кредиту № 606АІ10110516001 на купівлю автотранспортних
засобів від 16 травня 2011 року визнано припиненим (т. 1 а.с. 95, 96).
З
рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 28 січня 2016
року у справі № 452/1174/15-ц відомо, що ОСОБА_3 зверталась із позовом до суду,
посилаючись на те, що з 2002 року по 2012 рік перебувала у зареєстрованому
шлюбі з ОСОБА_1 та в період подружнього життя вони вели спільне господарство і
за спільні кошти придбали автомобіль марки «SSANG YONG KYRON M200XDI», який
зареєстрований за ОСОБА_1 . Так як шлюб між подружжям розірвано, то ОСОБА_3
просила ухвалити рішення, згідно якого визнати за нею та ОСОБА_1 право
власності по Ѕ частині автомобіля за кожним.
Наведеним
рішенням позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано
за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину автомобіля марки «SSANG YONG KYRON
M200XDI», 2011 року випуску чорного кольору, об`єм двигуна 1998 см?,
реєстраційний номер НОМЕР_2 , який є об`єктом права спільної сумісної власності
подружжя.
Визнано
за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки «SSANG YONG KYRON
M200XDI», 2011 року випуску чорного кольору, об`єм двигуна 1998 см?,
реєстраційний номер НОМЕР_2 , який є об`єктом права спільної сумісної власності
подружжя (т. 2 а.с. 44, 45).
Позиція колегії суддів Третьої
судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Відповідно
до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в
касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати,
передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія
(палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо
застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше
ухваленому рішенні Великої Палати.
Одним
із доводів касаційної скарги відповідача ОСОБА_2 є твердження про те, що суди у
оскаржуваних рішеннях не навели мотивів та не здійснили посилання на
матеріальне законодавство щодо підстав стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за
кредитом, який отримав ОСОБА_1 .
Отже,
при перегляді цієї справи у касаційному порядку Верховний Суд повинен дати
оцінку цим доводам, зокрема щодо наявності підстав для солідарної
відповідальності подружжя за кредитними зобов`язаннями, що виникли з договору,
укладеного одним із подружжя в інтересах сім''ї.
Відповідно
до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми
права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування
відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний
Суд України неодноразово у своїх постановах робив висновки про солідарний
характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з
правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими
правочинами (від 27 квітня 2016 року № 6-486цс16, від 14 вересня 2016 року №
6-539цс16). На першу із цих постанов зробив посилання суд першої інстанції у
своєму рішенні.
Проте,
предмет позову в обох справах Верховного Суду України стосувався поділу спільного майна подружжя і
у цих судових рішеннях відсутні висновки про солідарне стягнення кредитної
заборгованості із подружжя.
У
пункті 52 постанови від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц
(провадження № 14-712цс19) Велика Палата Верховного Суду вважає слушними доводи
Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в ухвалі
від 13 листопада 2019 року щодо змісту статті 541 ЦК України, який свідчить про
те, що солідарне зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором
або законом. Тобто солідарні зобов`язання виникають лише у випадках,
передбачених договором чи актом чинного законодавства.
Разом
з тим, Велика Палата Верховного Суду у пункті 61 цієї постанови робить
висновок, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з
якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань
подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких
зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну
відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів,
вчинених в інтересах сім`ї.
Отже,
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів першої та
апеляційної інстанцій про солідарне стягнення заборгованості за нотаріально
посвідченим договором позики, укладеним в інтересах сім''ї за згодою другого з подружжя.
Враховуючи
відсутність в законі норми, яка прямо передбачає солідарну відповідальність
подружжя, колегія суддівТретьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне скористатися своїм правом,
передбаченим частиною четвертою статті 403 ЦПК України, щодо передачі справи на
розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку щодо
застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше
ухваленій постанові Великої Палати від 30 червня 2020 року в справі №
638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).
Мотиви необхідності відступлення від
висновку щодо застосування норми права
Для
врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі
колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню
норми СК України.
ЦК
України передбачає солідарну відповідальність у статтях: 92 (порушення членами
органів юридичної особи своїх обов`язків щодо представництва), 96
(відповідальність засновників юридичної особи за зобов`язаннями, що виникли до
її державної реєстрації), 107, 109 (відповідальність правонаступників, що
утворилися внаслідок поділу, виділу юридичної особи), 119, 124
(відповідальність учасників повного товариства), 133 (відповідальність
учасників командитного товариства), 153 (відповідальність засновників
акціонерного товариства за зобов`язаннями, що виникли до його державної
реєстрації), 198 (виконання за цінним папером), 232 (відшкодування збитків та
моральної шкоди, що завдані у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок
зловмисної домовленості), 541 (неподільність предмета зобов`язання), 746
(обов`язок набувачів за договором довічного утримання [догляду]), 808
(відповідальність продавця (постачальника) та лізингодавця перед
лізингоодержувачем), 816 (відповідальність наймачів житла), 1075-1
(відповідальність банку та клієнта у разі зміни до договору банківського
рахунка, майнові права на кошти на якому є предметом обтяження), 1119
(відповідальність за договором комерційної субконцесії), 1123 (відповідальність
правоволодільця за вимогами, що пред`являються до користувача за договором
комерційної концесії), 1138, 1141 (відповідальність учасників простого
товариства), 1190 (відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами).
У
СК України правові норми щодо солідарної відповідальності відсутні, поняття
«солідарно» не вживається.
Згідно
частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в
інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права
спільної сумісної власності подружжя.
Частина
четверта статті 65 СК України передбачає, шо договір, укладений одним із
подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо
майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
За
таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна,
яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної
сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору -
інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.
Таким
чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні
права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Відповідно
до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно,
яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір
був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за
договором, використано на її потреби.
Законодавець
при конструюванні відповідних правових норм так чи інакше текстуально
використовує поняття «солідарності», тобто вказує, що певний обов`язок має
солідарний характер, що повністю узгоджується із вимогами частини першої статті
541 ЦК України.
Тлумачення
частини четвертої статті 65 СК України свідчить, що вказана норма СК України
хоча й містить положення про виникнення обов`язків у другого з подружжя, однак
не кваліфікує ці обов`язки як солідарні, а тому до відносин щодо зобов`язань
подружжя повинні застосовуватись приписи статті 540 ЦК України про часткові
зобов`язання, а не правила статті 541 ЦК України про солідарні зобов`язання.
Тобто, статтею 540 ЦК встановлена презумпція, за якою будь-які зобов`язання із
множинністю осіб є частковими, причому з рівністю розміру часток, крім
випадків, коли згідно статті 541 ЦК вони вважаються солідарними.
Враховуючи
вищезазначене солідарна відповідальність виникає лише у випадках, прямо
передбачених законом або договором.
Набуття
майна у спільну сумісну власність не свідчить про солідарність зобов`язань
співвласників.
Системне
тлумачення статей 61, 65, 73 СК України дає підстави зробити висновок, що за
спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм спільним
майном, але така відповідальність не є солідарною.
Відповідно
до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»
Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує
сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені
процесуальним законом.
Питання
про те, яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин та чи
слід позов задовольнити або в позові відмовити, суд вирішує відповідно до свого
внутрішнього переконання, застосовуючи різні види тлумачення норм права.
Усуваючи
недоліки законодавчої техніки та нормативних прогалин суд за умов чинної
системи права не може створювати нових правових норм, які до того ж посилюють
цивільно-правову відповідальність громадян.
Про
наявність підстав для відступлення від висловленої Великою Палатою Верховного
Суду позиції свідчить той аргумент, що протягом тривалого часу значна частина
юридичної спільноти по-іншому тлумачила положення сімейного законодавства,
вважаючи, що таке не передбачає солідарної відповідальності подружжя, про що
свідчить величезна кількість договорів поруки, укладених з одним із подружжя
під час видачі кредитів іншому. Саме такі події відбулися і у цій справі.
За
умови солідарності зобов`язань подружжя укладення договорів поруки втратило би
сенс, що також позбавляє необхідності кредиторам дотримуватися відповідних
строків пред`явлення вимоги до поручителя - якщо ним є один із подружжя.
Наявність
судових рішень про солідарне стягнення кредитної заборгованості із подружжя
можуть призвести до випадків звернення стягнення на ліквідне особисте приватне
майно іншого з подружжя, за умови, що таке не було придбане за рахунок
кредитних коштів і не було предметом застави.
Принцип
солідарності зобов`язань подружжя може бути використаний для зловживань одним
із подружжя, а також призвести до інших негативних наслідків, які на цей момент
неможливо оцінити, але які можуть виникнути в результаті використання в
правозастосуванні такого підходу, за умови що суд зобов`язаний враховувати
висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах
Верховного Суду.
Існуюча
позиція істотно вливає також безпосередньо на сам інститут шлюбу, покладаючи на
учасників цього союзу додатковий обов`язок, що прямо не передбачений СК
України.
Європейський
суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства
права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при
остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів
(BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).
Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED
KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). Надана судам роль
в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо
тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні
неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v.
UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v.
SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
У
зв`язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку
щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в
постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №
638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).
Керуючись
частиною четвертою статті 403, частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК
України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати
Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Справу
за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2
про стягнення заборгованостіпередати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала
суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров І. М. Фаловська
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/90905965
Отправить комментарий