09 июля 2013

З вірою в суд або з вірою до суду



Суддя Дніпровського райсуду м. Києва В. Макарчук створила прецедент, відмовившись від електронного цифрового підпису, пославшись на те, що її релігійні переконання не дозволяють користуватися ним.
Першою розбиралася в ситуації Рада суддів загальних судів, яка не знайшла підтвердження протиправності дій голови суду. Але щодо судді рішення Рада не прийняла та звернувся до Ради суддів України з проханням висловити позицію щодо необхідності використовувати електронний цифровий підпис при надсиланні суддями адміністратору реєстру копій рішень.

Рада суддів України, замість того, щоб дати можливість заявниці подумати про те, чи бажає вона насправді працювати суддею, та й чи зможе за таких обставин, одностайно вирішила доручити ДСАУ вивчити питання про можливість внести зміни до нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини з використання цифрового підпису в судочинстві. Рада суддів попросила звернути увагу на можливе вдосконалення цієї процедури, враховуючи права осіб, які відмовляються від застосування електронного цифрового підпису з релігійних переконань.
З одного боку, Конституція дійсно гарантує право кожного на свободу світогляду і віросповідання. З іншого - існує ряд законів, які регламентують обов'язкове використання суддею електронного цифрового підпису та в яких нічого не сказано про можливість відмовитися від нього, а тим більше через релігійні переконання. Особа може бути звільнена від виконання обов'язків за мотивами релігійних переконань у випадках, передбачених законом, але особа не може з тих же підстав відмовитися від виконання законів.
Україна - світська держава. Ставлення до релігії, точніше - до громадян, які сповідують релігію, у держави має бути "рівновіддаленим". А якщо точніше - "рівновіддаленим" по відношенню до будь-якої конфесії, як і до атеїстів. Це означає, що суддя може бути - це його особиста справа - як віруючим, які сповідувати будь-яку релігію, так і атеїстом. У свою чергу, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод, судді незалежні і підкоряються тільки Конституції і закону, а судочинство здійснюється на основі змагальності та рівноправності сторін.
Заява київської судді – лише перший дзвінок. У Росії вже зіткнулися з подібною проблемою. Так, широкого розголосу здобула ситуація в міському суді м. Ноябрьськ Ямало-Ненецького автономного округу, де суддя перетворила суд на філію церкви "Жива віра" - замість розгляду справи читала молитви, змушуючи всіх присутніх повторювати їх слідом за нею. У службовому кабінеті голови Арбітражного суду Ульяновської області на видному місці знаходилися каністри з написом "Свята вода", зображення хреста, іконостас та інші церковні атрибути; від свого заступника вона зажадала змінити в кабінеті державний герб на ікону; в наказовому порядку заснувала конкурс на найкращу розмальовку великодніх яєць тощо. Таких прикладів існує чимало.Що вже говорити про різного роду релігійні секти і ситуації, коли суддя потрапляв в ту чи іншу релігійну секту, наприклад, саєнтологів, мунітів, кришнаїтів, свідків Єгови, мормонів..., які цілком поглинають свого адепта.
У зв'язку з цим виникає кілька питань. Чи буде ревно (хай не фанатично) віруючий суддя при здійсненні правосуддя в нарадчій кімнаті орієнтуватися в першу чергу на Конституцію і законодавство, а лише потім - на релігійну книгу (коран, біблію, тору) або ж, помолившись, зробить навпаки? Чи зможе той же суддя в ході ведення процесу, а потім і в нарадчій кімнаті зберегти внутрішню "рівновіддаленість" по відношенню до всіх (до кожного конкретно) учасників справи в ситуації, коли він знає (або йому це свідомо демонструють), що той або інший учасник - одного з ним віросповідання, а протилежна сторона, наприклад, відповідач (обвинувачений) - полярно іншого? Чи в змозі той же суддя не піддатися на вмовляння (вказівки) свого духовного пастиря (батюшки, імама, рабина ...) щодо конкретної справи або конкретного учасника цієї справи?
Передбачаю доводи про те, що головна релігійна книга будь-якої конфесії не може суперечити законодавству, що будь-яка релігія людинолюбна, а між конфесіями немає і не може бути ворожнечі, що будь духовний пастир не стане "напружувати" суддю - ні прилюдно, ні один на один, і взагалі не здатний вселяти йому щось недозволене, що віруюча "в будь-якого бога" людина за визначенням надійніше атеїста, який "не вірячи ні в бога, ні в чорта», не «має нічого святого в душі", і т. Дійсно - в багатьох випадках є саме так, але в багатьох - інакше. Скільки винесено судових актів віруючими суддями з "ухилом" в ту чи іншу сторону, але в рамках суддівського розсуду. Але уявіть, наскільки відрізнявся б у кожному конкретному випадку судовий акт, винесений в таких умовах віруючим суддею, від судового акта, винесеного в абсолютно ідентичній справі в тих же умовах суддею-атеїстом або суддею-віруючим іншого віросповідання.
Цікавий і парадокс - суддею може бути віруюча (навіть фанатично) людина, але перебувати в партії будь-якого штибу, навіть самій "позакласовій" і в політичному сенсі повністю індиферентній, суддя не має права. Якщо членство в партії - веління душі, то будь-який "партійний" кандидат у судді, що припинив своє членство в партії у зв'язку з призначенням суддею, не може моментально змінити стан своєї душі. Вважати інакше - це фарисейство. >І навпаки - фарисейством буде вважати, що віруючий суддя всю гаму почуттів і властивостей душі віруючої людини "вимикає", увійшовши в зал судового засідання, а підписавши судовий акт і тим самим завершивши відправлення правосуддя, знову їх "включає".
Релігійні організації найбільшу небезпеку представляють саме для судової гілки державної влади. Адже вона в силу своєї компетенції в змозі впливати на акти, рішення і дії інших гілок влади, їх посадових осіб, як і на органи і посадових осіб органів місцевого самоврядування. І головне - свої рішення судова влада, на відміну від інших, приймає в переважній більшості випадків однією людиною. А на одну людину впливати прямо або побічно набагато простіше, ніж у випадках прийняття колегіальних рішень.
Смотрите по теме:

РАДА СУДДІВ ЗАГАЛЬНИХ СУДДІВ
РІШЕННЯ
від 4 квітня 2013 року N 26
Заслухавши та обговоривши інформацію голови Ради суддів загальних судів Отрош І. О. про результати проведеної перевірки за зверненням судді Дніпровського районного суду м. Києва Макарчук В. В. щодо неправомірних, на думку заявника, дій голови Дніпровського районного суду м. Києва Хіміча В. М., Рада суддів загальних судів встановила:
До Ради суддів загальних судів надійшло звернення судді Дніпровського районного суду м. Києва Макарчук В. В. від 15.08.2012 щодо неправомірних, на її думку, дій голови Дніпровського районного суду м. Києва Хіміча В. М. у зв'язку з її відмовою від прийняття електронного цифрового підпису та заява судді Макарчук В. В. від 3 квітня 2013 року з проханням надати їй можливість відправлення судових рішень до реєстру у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів від 25.05.2006 N 740 "Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень", який передбачає, на думку заявника, наділення повноваженнями відправки одного з працівників апарату суду, призначеного наказом голови суду.
Обґрунтовуючи свою відмову від прийняття електронного цифрового підпису в своїй заяві від 15.08.2012 та з усних пояснень, наданих суддею Макарчук В. В. під час її особистого прийому головою Ради суддів загальних судів Отрош І. О., суддя Макарчук В. В. зазначає, що за своїм внутрішнім переконанням вона належить до тієї категорії громадян, які відмовляються від електронно-цифрової ідентифікації особистості і згідно чинного законодавства здійснюють взаємовідносини з державою на паперовій основі. Вважає, що її відмова від прийняття електронного цифрового підпису не є перешкодою для внесення прийнятих нею судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень, оскільки відповідно до п. 2.5 Інструкції про порядок реєстрації, обліку та зберігання електронних копій судових рішень, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру судових рішень, в разі відсутності електронного цифрового підпису судді, його рішення до реєстру направляються на електронних носіях.
Відповідно до Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 25.05.2006 N 740, на підставі п. 2.5 Інструкції про порядок реєстрації, обліку та зберігання електронних копій судових рішень, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру судових рішень суддею Макарчук В. В. на адресу адміністратора, через голову Дніпровського районного суду міста Києва Хіміча В. М., на CD-диску були направлені судові рішення, прийняті під її головуванням.
Проте головою суду було повернуто цифровий носій з текстами судових рішень судді Макарчук В. В. з роз'ясненням про те, що її посилання на п. 2.5 вищевказаної Інструкції "не відповідає дійсності" та про те, що в Дніпровському районному суді м. Києва наявні всі необхідні можливості для надсилання судових рішень кожним суддею.
Тобто суддя Макарчук В. В. вважає, що при наявності двох можливих варіантів відправлення судових рішень до реєстру голова суду примушує її прийняти саме той, що суперечить її внутрішнім переконанням і поглядам, в зв'язку з чим, вважає дії голови суду протиправними та просить Раду суддів загальних судів захистити її порушені права.
За результатами перевірки фактів, викладених у заявах, усних доводів судді Макарчук В. В., вивчення отриманих від голови Дніпровського районного суду м. Києва Хіміча В. М. в ході перевірки пояснень та аналізу нормативно-правових актів, якими регламентується діяльність по направленню електронних копій судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень, Рада суддів загальних судів констатує наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону "Про електронний цифровий підпис" електронний підпис - дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних; електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Як зазначено в ст. 3 вищевказаного Закону, електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) за умови додержання встановлених в законі умов.
Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Статтею 1 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг" встановлено основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів та визначено, що автор електронного документа - фізична або юридична особа, яка створила електронний документ.
Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 1.2 Інструкції про порядок реєстрації, обліку та зберігання електронних копій судових рішень, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженої наказом Державної судової адміністрації N 15 від 27.01.2010, електронна копія судового рішення - складений в суді у вигляді електронних даних ідентичний судовому рішенню за документарною інформацією та реквізитами електронний документ, засвідчений електронним цифровим підписом особи, що підписала зазначене рішення, який може бути перетворений електронними засобами у візуальну форму. Вказане визначення електронної копії судового рішення повністю дублюється Порядком ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 25.05.2006 N 740.
Пунктом 2.5 Інструкції визначено, що в разі тимчасової відсутності в суді за будь-яких підстав можливості надсилати електронні копії судових рішень на адресу адміністратора реєстру за допомогою відповідних програмних засобів, до усунення таких підстав електронні копії судових рішень надаються на електронних носіях. Тобто, виходячи з аналізу зазначеної норми, це є окремий, тимчасовий, виключний випадок.
Відповідно до п. 1.6 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого РСУ від 26.11.2010 N 30 та погодженого Державною судовою адміністрацією, в судах діє автоматизована система документообігу суду, яка забезпечує автоматизацію технологічних процесів обробки інформації в суді, зокрема, використання електронного цифрового підпису для підписання документа, що набуває офіційного статусу, відправку електронних копій судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Забезпечення безперешкодного доступу користувача до реєстру здійснюється з використанням індивідуальних засобів доступу, до яких відноситься і особистий (індивідуальний) ключ електронного цифрового підпису.
Таким чином, електронний цифровий підпис забезпечує ідентифікацію підписувача, підтвердження цілісності даних в електронній формі (електронна копія судового рішення), а також є однією з умов забезпечення безперешкодного доступу користувача до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, що здійснюється з використанням індивідуальних засобів доступу, до яких відноситься і особистий (індивідуальний) ключ електронного цифрового підпису.
Виходячи з системного аналізу нормативно-правових актів, що регулюють електронний документообіг та функціонування Єдиного державного реєстру судових рішень, а саме законів "Про доступ до судових рішень", "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг", Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого постановою КМ від 25.05.2006 N 740, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого РСУ від 26.11.2010 N 30 та погодженого Державною судовою адміністрацією, Інструкції про порядок реєстрації, обліку та зберігання електронних копій судових рішень, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженої наказом Державної судової адміністрації від 27.01.2010 N 15, Рада суддів загальних судів вважає, що факти, наведені у зверненні судді Дніпровського районного суду м. Києва Макарчук В. В. щодо неправомірних, на її думку, дій голови Дніпровського районного суду м. Києва Хіміча В. М., свого підтвердження не знайшли.
Оскільки вирішення питання в частині щодо необхідності отримання суддями загальних судів електронного цифрового підпису не відноситься до компетенції Ради суддів загальних судів, а також для врегулювання аналогічних питань у разі виникнення їх у майбутньому, відповідно до ст. 113, ч. 6 ст. 127 закону "Про судоустрій і статус суддів", Рада суддів загальних судів вирішила:
1. Інформацію голови Ради суддів загальних судів Отрош І. О. про результати проведеної перевірки за зверненням судді Дніпровського районного суду м. Києва Макарчук В. В. щодо неправомірних, на думку заявника, дій голови Дніпровського районного суду м. Києва Хіміча В. М. взяти до відома.
2. Визнати дії голови Дніпровського районного суду м. Києва Хіміча В. М. такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, для забезпечення суддями Дніпровського районного суду м. Києва належного відправлення правосуддя.
3. Звернутися до Ради суддів України з проханням розглянути в межах наданих повноважень звернення судді Дніпровсього районного суду м. Києва Макарчук В. В. та висловити позицію Ради суддів України щодо необхідності використання судами електронного цифрового підпису при надісланні адміністраторові реєстру копій всіх судових рішень.
4. Про результати прийнятого рішення поінформувати голову Дніпровського районного суду м. Києва Хіміча В. М. та суддю цього ж суду Макарчук В. В.

Голова
І. Отрош

Комментариев нет:

Отправить комментарий