О
применении Закона Украины "О порядке возмещения вреда, причиненного
гражданину незаконными действиями органов, осуществляющих оперативно-розыскную
деятельность, органов досудебного расследования, прокуратуры и суда" писали
тут:
и
тут:
Единый
реестр судебных решений свидетельствует – справедливость торжествует. Вот еще
одно решение суда (постановление ВС от 16.05.2018 г. по делу № 725/3255/17,
производство 61-10054св18):
ВЕРХОВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
16.05.2018 р.
Справа
N 725/3255/17
Провадження
N 61-10054св18
Верховний
Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О.,
Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П., учасники справи: позивач -
ОСОБА_1, представник позивача - адвокат ОСОБА_2, відповідач - Державна
казначейська служба України, представник відповідача - В. І. С., третя особа -
прокуратура Чернівецької області, розглянувши у порядку спрощеного позовного
провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом ОСОБА_2, на рішення
Першотравневого районного суду м. Чернівці у складі судді Галичанського О. І.
від 13 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області
у складі колегії суддів: Одинака О. О., Лисака І. Н., Міцнея В. Ф., від 21
грудня 2017 року, встановив:
У
липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської
служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями
органу досудового розслідування, прокуратури та суду.
Позов
мотивовано тим, що 28 серпня 2014 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань
зареєстровано кримінальне провадження N 12014260000000710 та наступного дня
повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
частиною першою статті 368 КК України. Ухвалою слідчого судді Першотравневого
районного суду м. Чернівці від 16 вересня 2014 року до нього застосовано
запобіжний захід у вигляді застави. 28 жовтня 2014 року слідчим СУ УМВС України
у Чернівецькій області складено обвинувальний акт про вчинення кримінального
правопорушення, передбаченого частиною першою статті 368 КК України, який того
ж дня затверджено прокурором. Вироком Шевченківського районного суду м.
Чернівці від 28 грудня 2015 року, який у подальшому було скасовано, його визнано
винним за частиною першою статтею 368 КК України, та призначено покарання у
вигляді 2 (двох) років позбавлення волі з позбавленням права займати посади,
пов'язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно
розпорядчих функцій строком на один рік. На підставі статей 75, 76 КК України
звільнено його від відбування призначеного покарання з випробуванням з
іспитовим строком на два роки. Унаслідок незаконного перебування під слідством
та судом протягом двох років і восьми місяців, а саме: незаконне притягнення до
кримінальної відповідальності, оголошення підозри про вчинене кримінальне
правопорушення, застосування запобіжного заходу, засудження на підставі вироку
суду призвело до порушення його прав та, як наслідок, приниження честі, гідності,
негативно вплинуло на ділову репутацію, позбавило можливості реалізації звичок
і бажань, погіршило відносини з оточуючими, призвело до інших негативних
наслідків морального характеру, нормальних життєвих зв'язків і вимагають
додаткових зусиль для організації життя, чим спричинено моральну шкоду, яку
оцінює у розмірі 200000 грн. і просив стягнути з відповідача на свою користь за
рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з єдиного
казначейського рахунку, а також 30000 грн. витрат за надання юридичної
допомоги.
Рішенням
Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 листопада 2017 року позов
задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за
рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського
рахунку на користь ОСОБА_1 110000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи
рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того,
що права позивача були обмежені протягом тривалого часу внаслідок протиправного
притягнення до кримінальної відповідальності, а тому дійшов висновку про
наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі,
визначеному з урахуванням засад розумності, виваженості, справедливості, а
також характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань.
Відмовляючи
у позові в частині вимог про стягнення витрат на юридичну допомогу, суд першої
інстанції виходив з відсутності підстав їх для задоволення.
Постановою
апеляційного суду Чернівецької області від 21 грудня 2017 року апеляційні
скарги Державної казначейської служби України, заступника прокурора
Чернівецької області, ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1, задоволено
частково. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 листопада
2017 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Судове
рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішенням суду першої інстанції
вирішено питання про права та обов'язки органу, який проводив досудове
розслідування у кримінальній справі, однак не залучений до участі у справі у
якості відповідача, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
У
лютому 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 подала касаційну скаргу
до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм
матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати
рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 листопада 2017 року
та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 21 грудня 2017 року і
ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Касаційна
скарга мотивована тим, що визначений судом розмір моральної шкоди є заниженим,
не відповідає засадам розумності, поміркованості та справедливості, а висновок
про відмову у задоволенні позову в частині вимог про стягнення витрат на
правову допомогу зроблений у зв'язку з неправильним застосуванням Закону
України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у
цивільних та адміністративних справах", оскільки обґрунтування заявлених
вимог здійснено на підставі Закону України "Про порядок відшкодування
шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури
і суду". Висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову з
посиланням на пункт 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31
березня 1995 року N 4 "Про судову практику у справах про відшкодування
моральної (немайнової) шкоди" заявник вважав таким, що не ґрунтується на
положеннях Конституції України та Закону України "Про порядок
відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що
здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування,
прокуратури і суду".
Касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Статтею
388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах
є Верховний Суд.
12
березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Частиною
другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм
процесуального права.
У
статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої
громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства,
прокуратури і суду" (далі - Закон) передбачено, що підлягає відшкодуванню
шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного
повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного
взяття і тримання під вартою.
Згідно
з статтею 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку,
передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження
за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і
вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно
до статті 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові
відшкодовуються моральна шкода.
Частинами
5, 6 статті 4 Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у
разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову
діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати
громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків,
вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною
шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи
психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей
реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми,
інших негативних наслідків морального характеру.
Суд
установив, що відповідно до витягу з кримінального провадження N
12014260000000710, заява про кримінальне правопорушення надійшла 28 серпня 2014
року та внесена до ЄДРСР, правова кваліфікація частина перша статті 368 КК
України.
Відповідно
до повідомлення про підозру від 29 серпня 2014 року, ОСОБА_1 повідомлено, що
він підозрюється в одержанні неправомірної вигоди від ОСОБА_4 у вигляді
грошових коштів в сумі 7000 грн. за зарахування останнього до Чернівецького
вищого професійного училища радіоелектроніки, тобто у вчиненні злочину,
передбаченого частиною першою статті 368 КК України.
21
жовтня 2014 року підозру було змінено.
Згідно
ухвали слідчого судді Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 вересня
2014 року, відносно підозрюваного ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді
застави.
Вироком
Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 грудня 2015 року ОСОБА_1
визнано винним за частиною першою статті 368 КК України та призначено йому
покарання у вигляді 2 років позбавлення волі із позбавленням права займати
посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських та
організаційно-розпорядчих функцій на строк 1 рік. На підставі статей 75, 76 КК
України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання, якщо він протягом 2 років
не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього судом обов'язки.
Ухвалою
апеляційного суду Чернівецької області від 27 квітня 2016 року, залишеною без
змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 25 квітня 2017 року, вирок Шевченківського районного
суду м. Чернівці від 28 грудня 2015 року щодо ОСОБА_1 скасовано та кримінальне
провадження закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України
у зв'язку із не встановленням достатності доказів для доведення винуватості
особи в суді та з вичерпанням можливості їх отримання.
Таким
чином, місцевий суд на підставі вищевказаних положень Закону та встановлених
обставин справи дійшов правильного висновку, що перебування позивача під
слідством і незаконне засудження, перенесені моральні страждання у зв'язку з
характером пред'явленого обвинувачення, тривалість перебування позивача під
вартою призвело до змін в організації його життя та вимагало від нього
додаткових зусиль для відновлення морального стану.
Судом
було встановлено, що загальний період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом
ставив 32 місяці, є підставою для відшкодування йому моральної шкоди в порядку,
визначеному Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої
громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову
діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (частина
друга та третя 13 Закону).
При
визначенні розміру на відшкодування моральної шкоди, межі якого визначаються у
кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи
неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, апеляційний суд виходив із
розміру мінімальної заробітної плати, що був установлений на час розгляду
справи (3200 грн.), урахувавши правову позицію, висловлену в постанові
Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі N 6-2203цс15.
Таким
чином, ураховуючи термін перебування позивача під слідством та судом, суд
дійшов правильного висновку про стягнення моральної шкоди на користь позивача,
розмір якої відповідає встановленим обставинам та вимогам закону.
При
цьому суд урахував роз'яснення наведені у постанові Пленуму Верховного Суду
України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної
(немайнової) шкоди", відповідно до яких під моральною шкодою слід розуміти
втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або
інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями
або бездіяльністю інших осіб.
Розмір
грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від
характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення
здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня
вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для
відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне
значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і
справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди,
яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування
(стаття 23 ЦК України).
Місцевий
суд врахував, що права позивача на протязі тривалого періоду часу були
обмежені, були порушені його нормальні життєві зв'язки, внаслідок протиправного
притягнення до кримінальної відповідальності. Позивач відчував
несправедливість, яка була вчинена відносно нього та був змушений доводити у
різних судових інстанціях свою невинуватість.
Разом
із тим, при вирішенні питання про розмір завданої моральної шкоди, місцевий суд
виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням
обставин справи та тяжкості страждань позивача, обґрунтовано вважав, що розмір
моральної шкоди в розмірі 200000 грн., заявлений позивачем є завищений та не
відповідає засадам розумності та справедливості, а також є недоведеним у такому
розмірі та урахувавши всі обставини справи, дійшов до правильного висновку, що
розмір моральної шкоди необхідно визначити у розмірі 110000 грн., як такий, що
відповідає характеру правопорушення, глибині фізичних та духовних страждань
позивача.
Також
є правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в
частині вимог про стягнення витрат на юридичну допомогу за відсутності доказів
на підтвердження заявлених вимог.
Разом
із тим, помилковим є висновок апеляційного суду про відмову в позові з тих
підстав, що ОСОБА_1 пред'явлено вказаний позов до Державної казначейської
служби України, при цьому не залучено до участі у справі у якості відповідача
орган досудового розслідування у кримінальній справі, питання про права та
обов'язки якого вирішено судом першої інстанції, оскільки у даному випадку
стягнення моральної шкоди провадиться з Державної казначейської служби України
за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного
казначейського рахунку у відповідності до вимог ст. ст. 23, 48 Бюджетного
кодексу України.
Оскільки
під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої
інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані
норми матеріального закону, рішення суду є законним і обґрунтованим, а тому з
огляду на положення статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує
постанову апеляційного суду і залишає в силі рішення суду першої інстанції в
частині.
Керуючись
статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів
Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:
Касаційну
скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом ОСОБА_2, задовольнити частково.
Постанову
апеляційного суду Чернівецької області від 21 грудня 2017 року скасувати,
рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 листопада 2017 року
залишити в силі.
Постанова
суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
З
моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції судове рішення
апеляційного суду втрачає законну силу.
Постанова
суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий
М.
Є. Червинська
Судді:
Н.
О. Антоненко
В.
І. Журавель
В.
М. Коротун
В.
П. Курило
Отправить комментарий