Высший
административный суд Украины в письме от 02.06.2011 г. №742/11/13-11 отмечал,
что в целях установления факта совершения хозяйственной операции, формирования
расходов для целей определения объекта налогообложения налогом на прибыль или
налогового кредита по налогу на добавленную стоимость судам надлежит выяснять,
в частности, следующие обстоятельства: движение активов в процессе
осуществления хозяйственной операции; установление специальной налоговой
правосубъектности участников хозяйственной операции и установления связи между
фактом приобретения товаров (услуг), сооружением основных фондов, импортом
товаров (услуг), понесением других расходов с хозяйственной деятельностью
налогоплательщика.
Соответственно
складывалась и судебная практика.
В
постановлении ВАС Украины от 20.07.2016 по делу №815/4489/15 (К/800/11516/16),
отмечается, что истец не имел возможности знать о факте регистрации предприятия
на имя лица, которое не имело намерения заниматься предпринимательской
деятельностью.
Конституцией
Украины в статье 61 регламентирован принцип индивидуальной ответственности и ни
одной нормой действующего законодательства не установлено прямой зависимости
между правомерностью формирования налогоплательщиком показателей его налоговой
отчетности и действиями его контрагента и/или соответствующих должностных лиц и
для формирования показателей налоговой отчетности необходимо лишь установление
факта совершения хозяйственной операции и подтверждения ее соответствующими
первичными бухгалтерскими документами.
В
постановлении ВАС Украины от 13.02.2013 г. по делу № К/9991/74156/12
установлено следующее: плательщик налога на добавленную стоимость (покупатель
товара) не имеет обязанности и полномочия осуществлять контроль за соблюдением
поставщиками товара (услуг) требований законодательства относительно
осуществления хозяйственной деятельности, соблюдения требований налогового
законодательства и т.д. и в дальнейшем испытывать негативные последствия в виде
лишения права на налоговый кредит из-за неправомерной деятельности кого-либо из
контрагентов. Такой плательщик не должен привлекаться к ответственности в том
случае, если он осуществлял реальную хозяйственную операцию.
Только
установление в ходе судебного разбирательства факта согласованности действий
налогоплательщика с недобросовестными поставщиками с целью незаконного
получения налоговых выгод или его осведомленности с такими действиями
поставщиков или содействие уклонению поставщиками товара от выполнения
налоговых обязательств может служить основанием для отказа в праве на налоговый
кредит. При этом такие выводы не могут основываться на предположениях, а могут
основываться лишь на надлежащих, достаточных, а также доказательствах, которые
получены с соблюдением закона.
Аналогичная
правовая позиция содержится в постановлении ВАС Украины от 03.07.2013 г. по
делу № К/800/27746/13.
Так,
согласно п. 18 постановления Пленума ВС Украины от 06.11.2009 г. № 9 «О
судебной практике рассмотрения дел о признании сделок недействительными» при
квалификации сделки по ст. 228 Гражданского кодекса Украины должна учитываться
вина, которая выражается в намерении нарушить публичный порядок сторонами
сделки или одной из сторон. Доказательством вины может быть приговор суда, вынесенный
по уголовному делу.
Любая
неправомерная деятельность контрагентов (например, их "фиктивность",
отношения с другими контрагентами) не влияют на результаты деятельности истца и
не могут быть основанием для привлечения к ответственности налогоплательщика,
поскольку согласно ст. 61 Конституции Украины, юридическая ответственность лица
имеет индивидуальный характер.
Такая
позиция поддержана Верховным Судом Украины в решении от 11.04.2017 г. по делу №
826/18925/14. ВС Украины определил, что поскольку приговор суда не содержит
сведений об отсутствии хозяйственных операций между истцом и контрагентом, то
такое решение суда не может быть признано надлежащим доказательством нарушения
обществом требований налогового законодательства.
Подобная
правовая позиция имеется и в практике Европейского суда по правам человека. Так,
в решении по делу «Булвес» АД против Болгарии» от 22.01.2009 г. (Заявление №
3991/03) Европейским судом указано, что налогоплательщик не должен нести
ответственность за злоупотребления, совершенные его поставщиками, если он не
знал о таких злоупотреблениях и не мог о них знать. Согласно ст. 17 Закона
Украины «Об исполнеии решений и применении практики Европейского суда по правам
человека», суды применяют при рассмотрении дел Конвенцию и практику Суда как
источник права.
Подобных
решений можно привести множество. А вот позиция «нового» Кассационного
административного суда в составе Верховного Суда (без Украины) отличается от
решений предшественников. Так, в постановлении от 16.01.2018 г. по делу №
К/9901/1478/18 (2а-7075/12/2670), суд отметил: «... статус фиктивного,
нелегального предприятия несовместим с легальной предпринимательской
деятельностью. Хозяйственные операции таких предприятий не могут быть
легализованы даже при формальном подтверждения документами бухгалтерского
учета. Аналогичная правовая позиция изложена в постановлении Верховного Суда
Украины от 1 декабря 2015 по делу №826/15034/14».
ВЕРХОВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
16.01.2018
Київ
К/9901/1478/18 2а-7075/12/2670
Верховний
Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого
- Ханової Р.Ф.,
суддів:
Васильєвої І.А. , Юрченко В.П.
розглянувши
у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю «Інвестиційна компанія «Петрус-Алко» на постанову Окружного
адміністративного суду міста Києва від 20.08.2012р. (суддя: Федорчук А.Б.) та
ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2013р. (судді:
Чаку Є.В., Маслій В.І., Файдюк В.В.) у справі № 2а-7075/12/2670 за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Петрус-Алко» до
Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної
податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових
повідомлень - рішень,
в
с т а н о в и в :
24.05.2012р.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Петрус-Алко»
(далі - товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до суду з
адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському
районі міста Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ, податковий орган,
відповідач у справі), в якому просить визнати протиправними та скасувати
податкові повідомлення-рішення від 21.12.2011р. № 0003422380 про збільшення
грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства в сумі 3990318 грн.
75 коп. та №000342380 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на
додану вартість за основним платежем 2553804 грн. за штрафними (фінансовими)
санкціями у сумі 638451 грн.
Позовні
вимоги мотивовані безпідставністю прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень.
Окружний
адміністративний суд м. Києва постановою від 20.08.2012 р., залишеною без змін
ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2013 року, у
задоволенні адміністративного позову товариства відмовив повністю з огляду на
те, що фіктивність товариства з обмеженою відповідальністю «Дорком» -
контрагента позивача підтверджена вироком Подільського районного суду м. Києва
від 13.07.2011р. у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1, який значився
як засновник та директор підприємства, у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1, 2
ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).
Судами
попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем, на підставі пп.78.1.11.
п.78.1 ст.78, ст.ст.81, 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року
№2755-VI (далі - ПК України), та відповідно до постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у
Подільському районі м. Києва капітана податкової міліції Собко С.Л. від
13.10.2011 року, в рамках кримінальної справи № 77-00186, призначено
документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового
законодавства по взаємовідносинах з TOB «Дорком» по податку на прибуток за
період з 01.01.2010 року по 30.06.2011 року, по податку на додану вартість за
період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року, за результатом якої складено акт
від 30.11.2011 року № 365/23-80/35057160.
На
підставі акта перевірки згідно пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України відповідачем
прийнято два податкових повідомлення-рішення форми «Р» від 21.12.2011 року.
Податковим
повідомленням-рішенням № 0003422380 позивачу збільшено суму грошового
зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 3 192 255,00 грн. і застосовані
штрафні (фінансові) санкції в сумі 798 063,75 грн. Правовою підставою
збільшення суми грошового зобов'язання зазначені норми пп.5.3.9. п.5.3. ст.5
Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР. Правовою
підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій наведені норми п.123.1
ст.123 ПК України.
Податковим
повідомленням-рішенням № 0003432380 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання
з податку на додану вартість в розмірі 2 553 804,00 грн. і застосовані штрафні
(фінансові) санкції в сумі 638 451,00 грн. Правовою підставою збільшення суми
грошового зобов'язання зазначені норми пп.7.2.1., пп.7.2.3., пп.7.2.6. п.7.2.,
пп.7.4.1., пп.7.4.4., пп.7.4.5. п.7.4., пп.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України
«Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР. Правовою
підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій наведені норми п.123.1
ст.123 ПК України.
Не
погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав
касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій
та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Доводами
касаційної скарги позивач визначає порушення судами норм матеріального та
процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для
справи, невідповідність висновків судів обставинам справи. Позивач наголошує,
що Товариство не має права та не зобов'язано перевіряти добропорядність та
дотримання норм податкового та іншого законодавства своїх контрагентів, що в
повній мірі кореспондується з приписами статті 19 Конституції України,
відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачене
законодавством.
Позивач
стверджує про не дослідження судами першої та апеляційної інстанцій первинних
документів та не надання правової оцінки наявним у матеріалах справи
документам, що є порушенням вимог частини 1 статті 86, статей 69-70 КАС
України.
Заперечення
на касаційну скаргу від відповідача не надходили, що не перешкоджає її розгляду
по суті.
Переглянувши
судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення
судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування
ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку
про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно
до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України (в редакції, чинній на
час проведення перевірки), документальна позапланова виїзна перевірка
здійснюється, якщо отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення
перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними
відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.
Вимоги
до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею
44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування
платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників,
пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань,
на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової
звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і
зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків
забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на
підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього
пункту.
Аналіз
норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»
(далі - Закон № 996-ХIV) дає підстави стверджувати, що первинний документ має
містити дві обов'язкові ознаки: відомості про господарську операцію і
підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Для
бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують
фактичне здійснення господарської операції.
Абзац
другий підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування
прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (в редакції, чинній на час
здійснення господарських операцій) визначає, що не підлягають віднесенню до
складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з
продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за
звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.
Стаття
7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №
168/97-ВР встановлює порядок обчислення
і сплати податку, підпункт 7.4.5. пункту 7.4 якої передбачає, що не підлягають
включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку
у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними
чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6
цього пункту).
Суд
погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, які встановили, що всі
первинні документи контрагента позивача - Товариства з обмеженою
відповідальністю "Дорком" є неналежними, оскільки вони підписані гр.
ОСОБА_1, який значився як засновник та директор Товариства, проте фактично ніякого
відношення до вказаного підприємства не має, фінансово-господарською діяльністю
не займається, адміністративно - розпорядчі функції керівника підприємства не
виконує, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи № 77-00186,
порушеної за фактом вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст. 205 ч.1, ч.3 ст.
358 Кримінального кодексу України.
Статус
фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою
діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані
навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
Аналогічна
правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 1 грудня 2015
року м. Київ по справі №826/15034/14.
Суд
визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування
норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні
судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається
без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись
статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного
судочинства України, колегія суддів
п
о с т а н о в и в :
Касаційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія
«Петрус-Алко» залишити без задоволення.
Постанову
Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2012р. та ухвалу
Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2013р. у справі №
2а-7075/12/2670 залишити без змін.
Постанова
набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не
підлягає.
Головуючий
Р.Ф.Ханова
Судді
І.А.Васильєва
В.П.Юрченко
http://reyestr.court.gov.ua/Review/71630425
Отправить комментарий